Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 263/15626/21
провадження № 61-2333св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1,відповідач-комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа", розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2021 року в складі судді Федоренко Т. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2021 року в складі колегії суддів Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) через адвоката Ярового А. В. звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області із позовом до комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (далі також - відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди.
Позовна заява мотивована тим, що між ним, як фізичною особою та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна № 01/01/19 від 02 січня 2019 року. За цим договором орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 6 466,10 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . В порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач неналежним чином виконував свій обов`язок зі сплати орендної плати, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 36 000,00 грн. Також за статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач зобов`язаний сплатити суму 3% річних у розмірі 2 409,54 грн та суму інфляційних втрат у розмірі 5 309,20 грн. Позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором оренди нерухомого майна у загальному розмірі 43 718,74 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" про стягнення заборгованості за договором оренди.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до правовідносин, він підлягає розгляду за юрисдикцією господарського суду згідно з приписами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановою Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ярового А. В. залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції та вважав його обґрунтованим. Спір стосується правовідносин оренди. Предметом спірного договору оренди є строкове платне користування орендарем (юридичною особою) нежитловим приміщенням загальною площею 6 466,1 кв. м (пункт 1.1. договору); приміщення, що передається в оренду на умовах договору, повинно бути використане орендарем для ведення своєї господарської діяльності (пункт 1.5 договору). Позивач є фізичною особою-підприємцем, видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Таким чином, даний спір стосується виконання договору в господарській діяльності, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України підлягає розгляду за юрисдикцією господарського суду. Враховуючи, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі без порушень діючого законодавства, підстави для її скасування, зміни в межах доводів апеляційної скарги відсутні, апеляційний суд вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду - залишенню без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яровой А. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2021 року. У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 02 грудня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 29 грудня 2021 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року направлено до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська копії матеріалів касаційного провадження № 61-2333ск22 для вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження у справі № 263/15626/21.
15 травня 2023 року до Верховного Суду надійшла справа № 263/15626/21 (відновлене втрачене судове провадження).
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована, тим що спірний договір оренди укладався між позивачем як фізичною особою та відповідачем. Об`єкт оренди належить орендодавцю на праві власності. Позивач заперечує наявність спору між ним як фізичною особою-підприємцем та відповідачем - юридичною особою. Правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-, дієздатністю та не обмежує їх. Суб`єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Саме власник майна визначає, у якому статусі передає в оренду вказане майно. Виходячи з суб`єктної юрисдикції цього спору, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Суди не врахували правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 24 квітня (правильно - 16 травня) 2018 року у справі № 127/14633/16-ц.
Позиція інших учасників справ
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині другій статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи (відновленого втраченого судового провадження), перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Вказані правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.