Постанова Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 753/8847/19
провадження № 61-7475св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Наталія Володимирівна,
треті особи: приватний нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клітко Валентина Василівна, департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбовий Володимир Анатолійович, і ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року в складі судді
Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня
2022 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В., треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко В. В., департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, ОСОБА_5, про визнання недійсними іпотечного договору та правочинів, припинення іпотеки та вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що приватний нотаріус Клітко В. В.
23 жовтня 2012 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 5370 довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти
її інтереси перед третіми особами, зокрема, щодо управління та розпорядження без права дарування всім рухомим та нерухомим майном строком на п`ять років. Приватний нотаріус Дрозд Н. В. 02 грудня 2016 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 1477 довіреність у порядку передоручення, якою ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1, уповноважив ОСОБА_4 представляти інтереси позивача перед третіми особами, зокрема, щодо управління та розпорядження без права дарування всім її рухомим та нерухомим майном.
Відповідно до договору позики від 30 березня 2017 року ОСОБА_2 надав у борг ОСОБА_3 2 133 000 грн. Відповідно до пункту 6 договору позики позичальник зобов`язувався у строк до 20 листопада 2017 року передати в іпотеку позикодавцю будинок
АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за цим договором.
Приватний нотаріус Дрозд Н. В. 20 жовтня 2017 року посвідчила та зареєструвала у реєстрі за № 2040 іпотечний договір, підписаний
ОСОБА_2 (іпотекодержателем) та ОСОБА_4 (представником іпотекодавця), який діяв на підставі довіреності від 02 грудня 2016 року. Предметом іпотеки за вказаним договором сторони визначили будинок АДРЕСА_1, який на праві власності належить ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що зазначені правочини (довіреності та іпотечний
договір) укладені та посвідчені нотаріально з порушенням вимог закону, фактично укладені в інтересах представника, а не довірителя. Внаслідок неправомірних дій відповідачів ОСОБА_1 позбавлена можливості розпоряджатися належним їй нерухомим майно. При цьому позивач постійно проживає за кордоном, оспорюваний нею іпотечний договір посвідчувався нотаріально та укладався (підписувався) його сторонами 20 жовтня 2017 року без її відома як власника майна, тому вона не мала можливості отримати й ознайомитися з повним текстом (змістом) спірного договору та документами, які були підставою для його нотаріального посвідчення.
Оспорювана довіреність від 23 жовтня 2012 року була однією з підстав для нотаріального посвідчення 20 жовтня 2017 року іпотечного договору, однак, оформлюючи та підписуючи вказану довіреність, позивач не мала на меті та не уповноважувала ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй нерухомим майном - будинком АДРЕСА_2 на
АДРЕСА_3 та земельною ділянкою площею 0,056 га, на якій розташований зазначений будинок. Вказувала, що термін дії довіреності від 23 жовтня 2012 року закінчився 23 жовтня 2017 року.
Довіреність від 23 жовтня 2012 року видана та посвідчена без отримання письмової нотаріальної згоди чоловіка позивача ( ОСОБА_5 ) як співвласника спільного майна подружжя, текст (зміст) цієї довіреності суперечить вимогам законодавства та обговореним сторонами обставинам. На час видачі довіреності позивач не була власником майна, яке
у подальшому передано в іпотеку. У довіреності відсутнє визначення щодо об`єктів та (або) предметів, яких стосується вчинення юридично значимих дій за довіреністю, а саме відсутній достатній для ідентифікації опис нерухомого майна, повна назва, призначення, адреса, площа тощо. Спірна довіреність не відповідала дійсній волі позивача.
Позивач про обтяження майна, що належить їй на праві власності, іпотекою та наявність іпотечного договору дізналася випадково від свого представника. Враховуючи обставини, що склалися, позивач пропустила строк позовної давності з поважних причин, які не залежали від її волі, тому строк звернення до суду підлягає поновленню.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: поновити їй пропущений
з поважних причин строк звернення до суду з позовною заявою у цій справі; визнати недійсною довіреність від 23 жовтня 2012 року, посвідчену нотаріусом та зареєстровану у реєстрі за № 5370; визнати недійсною довіреність від 02 грудня 2016 року, посвідчену нотаріусом та зареєстровану у реєстрі за № 1477; визнати недійсним та припинити іпотеку за іпотечним договором від 20 жовтня 2017 року, посвідченим нотаріусом за № 2040; зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В. вилучити (скасувати) запис № 22943202 про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинити обтяження та вилучити запис № 22943757 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1, а саме будинку АДРЕСА_1, що були накладені, внесені та зареєстровані на підставі іпотечного договору від 20 жовтня 2017 року за № 2040.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела ті обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, тому
у задоволенні позову про визнання недійсними довіреностей та іпотечного договору, припинення іпотеки і вилучення (скасування) записів про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити дії слід відмовити з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.
Так, довіреність від 23 жовтня 2012 року, яка видана позивачем та якою вона уповноважила ОСОБА_3 на представництво інтересів довірителя перед третіми особами від її імені щодо управління та розпоряджання всім рухомим та нерухомим майном, без права дарування, строком на 5 років, що посвідчена нотаріусом та зареєстрована у реєстрі за № 5370, відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме: волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі, правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, видана позивачем при повному усвідомленні значення своїх дій, розумінні всіх обставин, які мають істотне значення. Довіреність від 02 грудня 2016 року також відповідає нормам матеріального права, підстави для її скасування відсутні.
Будинок
АДРЕСА_1 відповідає вимогам статті 5 Закону України "Про іпотеку" та може бути предметом іпотеки. Іпотечний договір містить повний опис предмета іпотеки та є достатнім для його ідентифікації. Іпотечний договір відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про іпотеку" та містить всі необхідні істотні умови. Як ОСОБА_3, так і ОСОБА_4 не перевищили своїх повноважень за вказаними довіреностями, оскільки, видаючи довіреність ОСОБА_3 на управління всім своїм майном, у тому числі рухомим і нерухомим з правом передачі в іпотеку тощо, позивач усвідомлювала правову природу такого правочину та можливі наслідки для неї, а за таких обставин такі дії представника за дорученням не потребують схвалення відповідно до статті 241 ЦК України. Предмет іпотеки
є особистою приватною власністю позивача, тому згода її чоловіка на
будь-які правочини щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном не потрібна.
Вимоги позову про визнання недійсним іпотечного договору, який був укладений з метою забезпечення вимог ОСОБА_2, що випливають
з договору позики грошових коштів, не підлягають задоволенню судом, оскільки суму позики не повернуто, тому відсутні підстави для застосування пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та задоволення вимоги щодо вилучення (скасування) запису про державну реєстрацію заборони на нерухоме майно, припинення обтяження та вилучення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна.
Враховуючи те, що встановлено необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсною довіреності, посвідченої 23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Клітко В. В., то у даному випадку позовна давність не застосовується.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,
а також зазначив, що відсутні підстави для визнання недійсною довіреності
від 23 жовтня 2012 року за реєстровим № 5370 у зв`язку з невідповідністю її змісту та форми нормам матеріального права. Позивач добровільно видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_3 на розпоряджання будь-яким належним їй нерухомим майном. Видаючи довіреність ОСОБА_4,
ОСОБА_3 діяв не в особистих інтересах, а в інтересах позивача.
ОСОБА_1 не довела зловмисної домовленості між відповідачами. Позивач не надала належних і достатніх доказів, що у даному випадку має місце умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, розходження волі довірителя та волевиявленням представника при укладенні оспорюваних договорів саме на час їх укладення.
Встановивши, що позивач не довела підстав, передбачених
статтею 232 ЦК України, для визнання довіреностей недійсними, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки за оспорюваними довіреностями представники мали право на укладення договорів іпотеки нерухомого майна, що належало позивачу.
В іпотечному договорі зазначені всі істотні умови, необхідні для укладення такого виду правочину. Встановивши, що спірне нерухоме майно було зареєстроване за позивачем на праві приватної власності на підставі відповідного судового рішення про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції правильно вважав, що його передача в іпотеку відповідає вимогам
статті 5 Закону України "Про іпотеку", а твердження позивача, що іпотечний договір є неправомірним, не ґрунтуються на нормах законодавства. Спірний іпотечний договір відповідає вимогам закону, підстави для припинення іпотеки відсутні. Також відсутні правові підстави для застосування
частини першої статті 593 ЦК України та частини першої
статті 17 Закону України "Про іпотеку" і, як наслідок, задоволення вимог про зобов`язання нотаріуса до вчинення певних дій щодо предмета іпотеки та зняття відповідних обтяжень.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат
Горбовий В. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 липня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року
у справі № 761/26815/17; Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі
№ 281/129/17, від 09 березня 2021 року у справі № 754/5827/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 522/4840/18, від 16 травня 2019 року у справі
№ 401/2995/16-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази та неповно встановив дійсні обставини справи, не надав належної оцінки поданим доказам та доводам позивача, прийшов до невмотивованого та необґрунтованого висновку про відмову
в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції неправомірно та без належної перевірки порушень судом першої інстанції процесуального права, перевірки та оцінки матеріалів справи, поданих доказів та без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду (по аналогічним спорам) залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, не врахував зазначені в апеляційній скарзі доводи та помилки суду першої інстанції, не дослідив та не вивчив наявні у матеріалах справи докази.
Позивач вказувала, що внаслідок укладення на підставі передоручення іпотечного договору вона безпідставно позбавлена права власності на нерухоме майно (будинок та земельну ділянку). Суди не дали належної оцінки доводам позивача, що сторонами спірних правочинів не досягнуто згоди
з усіх істотних умов за попередньою домовленістю; зміст довіреності не відповідає умовам попередньої домовленості між сторонами, що тягне за собою її недійсність; зміст довіреностей суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства; волевиявлення позивача під час оформлення та підписання довіреності не відповідало її внутрішній волі, так як у тексті (змісті) довіреності не вказано чітко про надання повноважень уповноваженій особі розпорядитися конкретним нерухомим майном (важко зрозуміти, якого саме майна стосуються повноваження представника, за відсутності його опису); зазначений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - позивач не мала на меті передати в іпотеку (уповноважити ОСОБА_3 передати в іпотеку) належне їй на праві власності нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Апеляційний суд безпідставно не задовольнив заяву ОСОБА_3 про визнання позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_3 посилається на пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 травня
2022 року у справі № 675/2136/19, від 09 березня 2021 року у справі
№ 754/5827/19, від 16 травня 2019 року у справі № 401/2995/16-ц. Крім того, апеляційний суд не повідомив ОСОБА_3 про судове засідання 06 липня 2022 року, що порушило його право на участь у розгляді справи та надати пояснення, підтримати відзив на апеляційну скаргу і визнати позов.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив поза увагою його заяву про визнання позову.
ОСОБА_3 був обізнаним, що відповідно до довіреності від 23 жовтня
2012 року у нього не було повноважень на укладення іпотечного договору щодо майна ОСОБА_1 з його описом. Суди не дали належної оцінки наявним доказам і твердженням позивача, а також визнану ОСОБА_3 обставину, що довіреність від 23 жовтня 2012 року не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені позивачем.
ОСОБА_1 не мала на меті передати в іпотеку (уповноважити ОСОБА_3 передати в іпотеку) належне їй на праві власності нерухоме майно, яке
є спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_3 також вказував, що при оформленні 02 грудня 2016 року довіреності у порядку передоручення він мав намір передати повноваження ОСОБА_4, які належали йому за основною довіреністю від 23 жовтня
2012 року, без права на укладення будь-яких правочинів (в тому числі без права укладати іпотечний договір). Нотаріус Дрозд Н. В. повідомила та запевнила ОСОБА_3, що довіреність у порядку передоручення дублює повноваження довіреності від 23 жовтня 2012 року. Апеляційний суд не взяв до уваги твердження ОСОБА_3, що він не перечитував текст довіреності від 02 грудня 2016 року, не ознайомлювався з її змістом. Апеляційний суд помилково застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність зловмисної домовленості представників між собою та з іншою стороною - іпотекодержателем. Суди не звернули уваги, що в іпотечному договорі зазначено неправильний кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача. Довіреності не містять визначених повноважень ОСОБА_3 на укладення від імені ОСОБА_1 іпотечного договору щодо нерухомості, яка належить їй на праві власності, із зазначенням ідентифікуючих даних. Заявлені у справі вимоги підлягають задоволенню та визнаються ОСОБА_3 .
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_2 через адвоката Ненюка А. О. подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_3,в яких просив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими. Зазначав, що заявлені
у справі вимоги не підлягають задоволенню через їх необґрунтованість та безпідставність. Суди врахували всі фактичні обставини справи, оцінили всі наявні у справі докази та з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду, правильно вирішили заявлений у справі спір. Визнання ОСОБА_3 позову не могло бути підставою для його задоволення, оскільки фактично спір стосується безпосередньо прав ОСОБА_2, який заперечував проти вимог ОСОБА_1 . Безпідставними є доводи ОСОБА_3 щодо його неповідомлення про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, оскільки судом вжито всіх можливих заходів щодо виклику всіх учасників справи.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
У серпні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Горбовогор В. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 15 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Горбовий В. А., нарішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 06 липня 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.
У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_3 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги.
Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року призначено повторний автоматизований розподіл судових справ у зв`язку
з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями у справі № 753/8847/19 (провадження № 61-7475св22) визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 25 травня 2023 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 23 жовтня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клітко В. В. посвідчила та зареєструвала
у реєстрі за № 5370 довіреність ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 .
Позивач вказану довіреність засвідчила власним підписом, що не заперечувалось під час розгляду справи. У довіреності зазначено,
що нотаріус роз`яснила зміст статей 237, 240, 244 ЦК України та
статей 60, 65 Сімейного кодексу України.
Довіреністю від 23 жовтня 2012 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 представляти її інтереси перед третіми особами, зокрема, управляти та розпоряджатись, без дарування, всім її рухомим та нерухомим майном в цілому чи в будь-якій частині (продавати, міняти, здавати та брати оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку, в тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось.
На час видачі довіреності від 23 жовтня 2012 року позивач була власником земельної ділянки № НОМЕР_1 у СТ "Озерне" (Дарницького району) на
АДРЕСА_3 площею 0,056 га та будинку за вказаною адресою на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва
від 15 жовтня 2002 року про затвердження мирової угоди щодо розподілу спадкового майна. Вказані земельна ділянка та будинок належать
ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки набуті
у порядку спадкування.
Позивач не відкликала та не скасовувала у встановленому порядку довіреність від 23 жовтня 2012 року, до приватного нотаріуса протягом п`яти років чинності зазначеної довіреності вона з відповідними заявами не зверталась.
Суди встановили, що 02 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В. посвідчила довіреність у порядку передоручення за реєстровим № 1477, за якою ОСОБА_3, діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Клітко В. В. за реєстровим № 5370, уповноважив ОСОБА_4 розпоряджатися, без права дарування, всім майном, у тому числі рухомим та нерухомим, у цілому чи у будь-якій частці (продавати, міняти, здавати та брати в оренду, позичку, заставляти, надавати в іпотеку,
у тому числі виступати майновим поручителем, укладати договір конкретного користування, договір довічного утримання тощо), з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 30 березня 2017 року уклали договір позики грошових коштів, відповідно до умов якого останній отримав у борг
2 133 000 грн, що складає еквівалент 79 000 дол. США. Позичальник, зокрема, з метою забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики, прийняв на себе обов`язок у строк до 20 листопада 2017 року передати позикодавцю в іпотеку об`єкт нерухомості, а саме будинок
АДРЕСА_1, про що зазначено у договорі позики.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дрозд Н. В.
20 жовтня 2017 року посвідчила іпотечний договір за реєстровим № 2040, укладений між ОСОБА_2 як іпотекодержателем та ОСОБА_4 як представником іпотекодавця ОСОБА_6, який діяв на підставі посвідченої 02 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дрозд Н. В. довіреності за реєстровим № 1477. Предметом іпотеки за вказаним іпотечним договором сторони визначили будинок АДРЕСА_1, який на праві власності належить
ОСОБА_1 . Абзацом 2 пункту 1.2 іпотечного договору визначено, що вказаний будинок загальної площею 51,3 кв. м, площею 19,4 кв. м знаходиться на земельній ділянці площею 0,056 га, кадастровий номер 8000000000:90:648:0007.
Пунктом 1.3 іпотечного договору визначено, що будинок, який зазначений як предмет іпотеки, належить ОСОБА_7 на підставі мирової угоди