Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 643/11140/19
провадження № 61-844св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Лобов О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Служба у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах Харківської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є власником 41/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .
Маючи 41/100 частину домоволодіння, вона займає будинок, позначений в технічному паспорті під літерою "В-1", якийскладається із трьох ізольованих жилих кімнат.
Відповідачами у справі є: ОСОБА_2 - її онук, ОСОБА_3 - його дружина, а ОСОБА_7 - їх син (її правнук). Треті особи по справі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є її дочкою та онукою відповідно.
У 1997 році вона дозволила своїй дочці ОСОБА_4 після розірвання шлюбу переїхати разом із трьома неповнолітніми дітьми ( ОСОБА_5, 1980 року народження, ОСОБА_8, 1982 року народження, ОСОБА_2, 1991 року народження) до належного їй будинку на умовах тимчасового проживання, доки діти не досягнуть повноліття, а вона (позивачка) не виявить бажання повернутися у свій дім для постійного в ньому проживання, оскільки на той час вона мешкала за місцем проживання свого чоловіка.
При вселенні ОСОБА_4 із неповнолітніми дітьми вона надала дозвіл на їх реєстрацію у спірному будинку.
У подальшому ОСОБА_8 переїхала до іншого житлового приміщення, а у осіб, які залишилися проживати у житлі, належному позивачці, склався наступний порядок користування житловими приміщеннями: ОСОБА_4 займала житлову кімнату площею 22,4 кв.м, онука ОСОБА_5 - житлову кімнату площею 11,6 кв.м, а онук ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 8,3 кв.м.
Позивачка вказує, що після реєстрації 17 серпня 2017 року шлюбу ОСОБА_2 без її відома та згоди вселив до спірного житла свою дружину ОСОБА_3, а після народження у них дитини також без її згоди та відома зареєстрував у будинку свого сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, весною 2019 року без її відома та згоди він змінив двері в кімнаті площею 11.6 кв.м, де мешкала онука ОСОБА_5, та самовільно зайняв дану кімнату із своєю родиною.
12 квітня 2019 року вона направила ОСОБА_2 попередження про звільнення житлових приміщень у будинку, яке не виконано.
Позивачка вказує, що відповідачі ніколи не були членами її сім`ї у розумінні положень статті 64 Житлового кодексу України, спільного господарства з відповідачами вона ніколи не вела, однією сім`єю ані на час вселення дочки з неповнолітніми дітьми, ані в подальшому вона з ними не проживала.
Разом з тим зазначила, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/5 частина трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, але своєю власністю відповідач користуватися не бажає, між тим створює їй, як власнику, перешкоди у вільному розпорядженні, володінні та користуванні майном. ОСОБА_3 в свою чергу має право користування квартирою АДРЕСА_3, де вона і зареєстрована. Добровільно звільнити належне їй, позивачці, на праві власності житло вони не бажають, тому звернулася в суд за захистом свого права.
Уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивачка просила суд:
- усунути перешкоди у користуванні належною їй на праві власності 41/100 частиною домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_2 та ОСОБА_7 права користування цим житлом;
- виселити ОСОБА_2, ОСОБА_10 разом з малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, із спірного житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року позов задоволено.
Усунуто ОСОБА_6 перешкоди у користуванні власністю, а саме: 41/100 частиною домоволодіння АДРЕСА_1 .
Припинено право користування житловим приміщенням у житловому будинку домоволоління АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 із будинку у домоволодінні АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 вселився у спірне житло за згоди власника будинку, але він і члени його сім`ї - дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_7 ніколи не були членами сім`ї позивачки ОСОБА_6 в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України та статті 64 Житлового кодексу України, оскільки спільно з нею не проживали, не були пов`язані спільним побутом, не мали взаємних прав та обов`язків. Тому позивачка, як власник житла, має право вимагати від осіб, які не є членами її сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть з нею спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При цьому суд першої інстанції послався на те, що відповідачі мають інше житло, але своєю власністю користуватися не бажають, між тим створюють позивачці, як власнику, перешкоди у вільному розпорядженні, володінні та користуванні спірним майном.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16 січня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 17 лютого 2023 року заявник просив суд оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
ОСОБА_2, зокрема, зазначив, що справа апеляційним судом була розглянута за його відсутності, оскільки про розгляд справи в суді 22 листопада 2022 року він повідомлений не був.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 24 квітня 2023 року ОСОБА_6 просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
У відзиві на касаційну скаргу від 04 травня 2023 року ОСОБА_3 просить суд про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
14 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.