Постанова
Іменем України
15 червня 2023 року
місто Київ
справа № 759/17081/13-ц
провадження № 61-838св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави,
відповідачі: Київська міська рада, ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіСавченка С. І., Ігнатченко Н. В., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави у порядку статті 45 ЦПК України (у редакції зі змінами станом на 2013 рік) у липні 2013 року звернувся до суду з позовом про:
- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916 щодо передання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, площею 0, 10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним державного акта від 17 червня 2010 року, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:75:670:0268);
- відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, вартістю 358 040, 75 грн, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради та зобов`язання ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.
Прокурор обґрунтовував позов тим, що рішенням від 09 липня 2009 року № 860/1916 Київська міська рада затвердила проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передала її ОСОБА_1 у приватну власність.
Зазначав, що спірна земельна ділянка відведена відповідачу з порушенням вимог частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) щодо погодження проєкту відведення ділянки із природоохоронними органами та з порушенням частини другої статті 52 цього Кодексу, оскільки відповідно до форми 6-зем земельна ділянка належала до земель, які використовуються для відпочинку та інших відкритих земель, в тому числі зелених насаджень загального користування, тобто згідно зі статтею 51 ЗК України відносилася до земель рекреаційного призначення. Оспорюваним рішенням міської ради спірна ділянка без зміни її цільового призначення надана ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням від 20 січня 2014 року Святошинський районний суд міста Києва позов прокурора задовольнив частково.
Визнав незаконним і скасував рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916 "Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1".
Визнав недійсним державний акт, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, площею 0, 10 га, на АДРЕСА_1,з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 17 червня 2010 року та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 05-7-03760 на підставі рішення Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 860/1916.
Зобов`язав ОСОБА_1 повернути на користь Київської міської ради земельну ділянку, площею 0, 10 га, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, вартістю 358 040, 75 грн, що розташована на АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Суд першої інстанції зробив висновок, що спірна земельна ділянка відносилася до земель рекреаційного призначення, проте на підставі оспорюваного рішення міської ради віднесена до земель житлової та громадської забудови, проте зміна цільового призначення земельної ділянки в установленому порядку не проводилася. На переконання суду першої інстанції, оспорюване рішення міської ради суперечить актам цивільного законодавства, порушує право територіальної громади м. Києва на землю, тому підлягає визнанню незаконним. Врахувавши наведене, а також пріоритет суспільного інтересу над інтересом конкретної особи, суд першої інстанції визнав недійсним оспорюваний державний акт. Суд наголосив, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно. Задоволення зазначеного позову приведе до відновлення прав територіальної громади м. Києва, тому немає потреби у додатковому визнанні права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою.
Постановою від 22 грудня 2022 року Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив прокурору в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що прокурор не довів факту віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення, оскільки в матеріалах справи немає належної довідки
форми 6-зем та документа органу, уповноваженого законом на ведення статистичної звітності за цією формою. Прокурор не надав до суду доказів на підтвердження порушення Київською міською радою статті 118 ЗК України при вирішенні питання про надання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, яка відповідно до Генерального плану м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, належить до території садибної забудови. Також апеляційний суд врахував, що позбавлення права власності ОСОБА_1, який добросовісно набув права власності на земельну ділянку, без будь-якої компенсації становитиме порушення приписів національного законодавства та норм міжнародного права, суперечитиме практиці Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Прокурор - перший заступник керівника Київської міської прокуратури 17 січня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури, наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:
- рішення суду апеляційної інстанції ухвалено без врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 761/31121/14-ц
(провадження № 14-218цс18), у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року справі № 761/1554/13-ц (провадження № 61-3297зпв18), від 05 грудня 2018 року у справі № 761/11593/13-ц
(провадження № 61-17702св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 357/13718/16 (провадження № 61-48964св18), від 20 травня 2020 року у справі № 495/6080/17-ц (провадження № 61-1476св20), від 30 червня 2021 року у справі № 495/6082/17 (провадження № 61-1870св21), щодо застосування статей 20, 21, 52 ЗК України про порядок зміни цільового призначення земельної ділянки;
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, якими підтверджено належність спірної земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, зокрема, довідку 6-зем, а також не врахував необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації та відсутність погодження проєкту землеустрою Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у квітні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратуризалишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2023 року справу № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.
Ухвалою від 09 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 23 березня 2023 року № 379/0/226-23 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року справу № 759/17081/13-ц (провадження № 61-838св23) призначено та 24 березня 2023 року передано судді-доповідачеві Погрібному С. О.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року № 854/1910 "Про передачу громадянину ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" затверджено проєкт землеустрою, розроблений Приватним підприємством "Шоп`як", щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0, 10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 одержав державний акт, серії ЯЖ № 912806, на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0268, виданий 17 червня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі
за № 05-7-03760 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Право, застосоване судом
У пунктах "а", "б" частини першої статті 12 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (пункт 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.
У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 ЗК України проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Прокурор Святошинського району міста Києва обґрунтовував поданий ним позов тим, що спірна земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, проте оспорюваним рішенням міської ради її надано ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Прокурор зазначав, що питання про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки не погоджувалося з контролюючими органами, проєкт відведення ділянки не отримав позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації та не погоджувався Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві.
Відповідно основним питанням, яке підлягало доведенню учасниками справи та з`ясуванню судами, є цільове призначення спірної земельної ділянки.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проєкти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.