Постанова
Іменем України
14 червня2023 року
м. Київ
справа № 645/1670/18
провадження № 61-1856св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Ірина Віталіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміна О. В., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, надалі уточненим, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко І. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н. А., про визнання договорів відступлення права вимоги та купівлі-продажу недійсними.
На обґрунтування позову посилалася на таке.
Їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палевою О. М., належала квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_1
05 червня 2012 року вона уклала з Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський банк розвитку" (далі - ПАТ "ВБР") кредитний договір № IKIPG3.40086.001ПП, за умовами якого отримала кредит у розмірі 96 000,00 грн з терміном користування до 04 червня 2022 року та відсотковою ставкою за користування кредитом 18 % річних.
05 червня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між тими ж сторонами укладений договір іпотеки зазначеної квартири, договір страхування майна, договір добровільного страхування від нещасних випадків, об`єктом страхування яких стала спірна квартира.
Згідно з додатком № 1 до кредитного договору вона мала сплачувати щомісячно 1 746,00 грн та один раз на рік 1 940,00 грн за страхування.
З 02 липня 2012 року до 04 вересня 2017 року вона сплачувала щомісячно платежі за кредитом, що підтверджується наданими квитанціями.
З серпня 2014 року вона допустила порушення строків виплат за кредитним договором у зв`язку з погіршенням здоров`я, про що вона письмово повідомила ПАТ "ВБР" та просила розстрочити кредит. Відповіді вона не отримала оскільки ПАТ "ВБР" перебувало на стадії ліквідації.
У зв`язку з ліквідацією ПАТ "ВБР" всі його активи (у тому числі права вимоги за кредитними договорами) підлягали продажу.
Згідно з протоколом електронних торгів від 31 серпня 2017 року переможцем торгів став ОСОБА_2 27 вересня 2017 року на його ім`я був оформлений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко І. В., реєстраційний № 413, за умовами якого банк (старий кредитор) відступів шляхом продажу (новому кредитору) іпотекодержателю право вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитом придбання житлової нерухомості договір № IKPG3.40086.001ПП та за договором іпотеки.
05 травня 2017 року ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., зареєстрованим у реєстрі за № 2861.
27 вересня 2017 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 три листи про намір продати квартиру.
У листопаді 2017 року її разом з дочкою ОСОБА_5 виселили зі спірної квартири.
11 грудня 2017 року спірну квартиру перепродали ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А.
Зазначені договори купівлі-продажу та відступлення права вимоги є недійсними на підставі частини четвертої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки розмір заборгованості за кредитом був невеликий, який вона намагалася погасити та повідомляла про це ПАТ "ВБР".
Також вона не була повідомлена за 30 днів про продаж її квартири, мала намір викупити власну квартиру та користувалася переважним правом на придбання предмета іпотеки, у реалізації якого їй було відмовлено.
Відповідачі порушили вимоги частини четвертої статті 203 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 спірну квартиру у той час, коли її власником залишалася ОСОБА_1 . Договір про відступлення права вимоги укладений із порушенням статей 33, 38 Закону України "Про іпотеку", що є підставою для визнання його недійсним на підставі статті 215 ЦК України.
З урахуванням наведеного просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11 грудня 2017 року, за реєстровим № 2979, квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 05 травня 2017 року, за реєстровим № 2979, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, посвідчений 27 вересня 2017 року, за реєстровим № 431, на ім`я ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року позов задоволено.
Визнано недійсними з моменту укладення:
договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 11 грудня 2017 року, укладений між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А. за реєстровим № 2979;
договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 05 травня 2017 року, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., за реєстровим № 2861;
договір про відступлення права вимоги на ім`я ОСОБА_2, посвідчений 27 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко І. В., за реєстровим №431
Зобов`язано кожну із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявними у справі доказами підтверджується, що відповідачі не мали наміру створити юридичні наслідки на момент укладення оспорюваних правочинів, тому договори купівлі-продажу спірної квартири від 11 грудня 2017 року та від 05 травня 2017 року, договір про відступлення права вимоги від 27 вересня 2017 року є фіктивними угодами. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 215 ЦК України зазначені договори є недійсними з моменту їх вчинення стороною без застосування будь-яких наслідків.
Постановою Харківського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 обґрунтовує недійсність укладеного між ПАТ "ВБР" та ОСОБА_2 договору про відступлення права вимоги № 431 його невідповідністю вимогам статей 33, 38 Закону України "Про іпотеку". Проте зазначені статті регулюють порядок звернення стягнення на предмет іпотеки між іпотекодавцем, іпотекодержателем та третіми особами і не стосуються правовідносин з відступлення права вимоги іпотекдержателем третій особі, зміни іпотекдержателя у правовідносинах з іпотекодавцем. Тому підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору відступлення права вимоги немає.
Щодо вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, то суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка, обґрунтовуючи свої позовні вимоги до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_1, не посилалася на те, що вони були фіктивними. Задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав, якими позивачка свої вимоги не обґрунтовувала, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Крім того, позивачка вимоги про витребування спірного майна не заявляла, а заявлені вимоги про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири, стороною яких позивачка не була, не відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обраний позивачкою спосіб захисту прав не є ефективним і не призведе до поновлення її прав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорювані договори купівлі-продажу є фіктивними. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не переоформляли на себе договори на користування комунальними послугами, не сплачували комунальні послуги та не з`являлись на розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту, не врахував, що визначені статтею 16 ЦК України способи захисту мають універсальний характер та не є вичерпними.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11; відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У червні 2022 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко І. В. просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до вимог статті 44 Закону України "Про нотаріат" при вчиненні нотаріальної дії вона як нотаріус з`ясувала волевиявлення та встановила дійсні наміри сторін щодо відступлення права вимоги за договором іпотеки. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
У липні 2022 року надійшла відповідь на відзив без доказів направлення її копії іншим учасникам справи.
До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою-п`ятою статті 178 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
З урахуванням наведеного Верховний Суд залишає подану ОСОБА_1 відповідь на відзив без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 3частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 05 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ВБР" укладений кредитний договір № IKIPG3.40086.001, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 96 000,00 грн, які зобов`язалася повернути та сплатити відмотки за користування ними (т. 1, а. с. 7-15).
05 червня 2012 року між ОСОБА_1 та з ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 6).
На забезпечення виконання умов кредитного договору № IKIPG3.40086.001, 05 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ "ВБР" укладений договір іпотеки спірної квартири (т. 1, а. с. 16-18).
31 серпня 2017 року право вимоги за кредитним договором від 05 червня 2012 року № IKIPG3.40086.001 та договором іпотеки від 05 червня 2012 року, ПАТ "ВБР" продало ОСОБА_2, що підтверджується протоколом електронних торгів № UA-EA-2017-08-17-000028-а (т. 1, а. с. 48-50).
Листом від 04 жовтня 2017 року № 4456 ПАТ "ВБР" повідомило ОСОБА_1, що 27 вересня 2017 року ПАТ "ВБР" та ОСОБА_2 уклали договір № 39 про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ "ВБР" відступило шляхом продажу права вимоги ОСОБА_2 до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 червня 2012 року № IKIPG3.40086.001 та договором іпотеки квартири від 05 червня 2012 року № ZXR019521.40086.002. З 27 вересня 2017 року кредитором та іпотекодержателем ОСОБА_1 за вказаними договорами є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 52).