Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
місто Київ
справа № 175/966/21
провадження № 61-9929св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Кругман А. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 24 грудня 2009 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений договір б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 230 000,01 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір, про що свідчить його підпис у заяві.
Відповідач зобов`язання за договором кредиту від 24 грудня 2009 року належно не виконував, а тому станом на 08 лютого 2021 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 858 376,03 грн, з яких: 238 386,36 грн - заборгованість за кредитом; 619 987,67 грн - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог банку.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази. Не звернули увагу на те, що банк надав копію підписаної відповідачем анкети-заяви, у якій він підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, зобов`язався виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також знайомитися з змінами на сайті банку.
Підписуючи анкету-заяву ОСОБА_1 пройшов ідентифікацію у АТ КБ "ПриватБанк", а тому заповнення будь-яких анкет-заяв або підписання додаткових документів не вимагалося. На підставі вказаної анкети заяви відповідачу відкритий картковий рахунок та видано кредитну карту № НОМЕР_1 . 10 січня 2010 року йому встановлено кредитний ліміт 7 565,82 грн, який 08 лютого 2010 року збільшено до 230 000,01 грн.
Після отримання картки, відповідно до умов кредитного договору, відповідач її активував та користувався нею. Зазначене дає підстави для висновку про укладення сторонами кредитного договору, що також підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахунку, довідкою про зміну умов кредитування.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк".
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, постановах Верховного Суду від 29 листопада 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 310/8635/19, від 06 липня 2020 року у справі № 759/2569/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/256/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18;
недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили зібрані у справі докази, надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що звертаючись до суду з позовом, банк вказував на те, що 24 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_1 укладений договір б/н, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 230 000,01 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків зазначених у тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Внаслідок невиконання умов кредитного договору станом на 08 лютого 2021 року у відповідача виникла заборгованість у загальному розмірі 858 376,03 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 238 386,36 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 619 987,67 грн.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: "як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором, позивач посилався на витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", які не підписані ОСОБА_1 .
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви тарифи обслуговування кредитних карт "Універсальна", а також умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" розумів ОСОБА_1, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву.
Витяг з умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк" ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. […] Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів".
У справі, що переглядається банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за договором, просив стягнути тіло кредиту та відсотки за користування кредитними коштами.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору та розміру заборгованості банк надав:
витяги з тарифів банку та з умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "ПриватБанк", які не підписані ОСОБА_1 ;
розрахунок заборгованості за договором від 24 грудня 2009 року б/н станом на 08 лютого 2021 року;
виписку за договором б/н (без зазначення дати укладення такого договору) станом на 10 лютого 2021 року;
довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (0980417649005000058) оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), яка не підписана відповідачем;
довідку про те, що між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, за яким було надано кредитні картки: список порожній;
договір від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, згідно з яким ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок та видано платіжну карту № НОМЕР_2 . Тип карти - VISA PLATINUM, вид карти - особиста міжнародна, строком дії 1 рік, валюта карткового рахунку - мультивалютний. Кредитний ліміт "Фінансовий" - 40 000,00 грн. Строк дії карткового ліміту відповідає строку дії карти;
додатковий договір від 24 грудня 2009 року до договору № SAMDN03000020055883 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки. Зокрема, сторони внесли зміни до пункту 2 договору від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883, зазначивши, що банк відкриває клієнту карткові рахунки і видає клієнту платіжні картки: тип карти - VISA PLATINUM, вид карти - особиста міжнародна, строком дії до 02/09, валюта карткового рахунку - долари США. Кредитний ліміт - 5 000,00 дол. США. Строк дії карткового ліміту відповідає строку дії карти.
У вказаному договорі також зазначено, що ОСОБА_1 відкрито карткові рахунки: НОМЕР_3 - договір № SAMDN03000031182909; 0978462705500718406 - договір № SAMDN03000031182908.
Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку, що суди попередніх інстанцій належно дослідили зібрані у справі докази та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність банком заявлених позовних вимог.
Зазначене спростовує твердження АТ КБ "ПриватБанк" про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що договір від 22 лютого 2008 року № SAMDN03000020055883 та додаткова угода до зазначеного договору від 24 грудня 2009 року не підтверджують укладення 24 грудня 2009 року кредитного договору б/н, заборгованість у зв`язку з невиконанням якого, є предметом позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" у справі, що переглядається.
Такі висновки судів не суперечать згаданому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, а оскаржувані судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи.
Верховний Суд відхиляє як неспроможні аргументи касаційної скарги про те, що банк надав копію підписаної відповідачем анкети-заяви, у якій позичальник підтвердив, що згоден з тим, що ця заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, оскільки матеріали справи не містять анкети-заяви від 24 грудня 2009 року, на яку посилається банк.
Із наданих банком документів неможливо встановити факт укладення сторонами кредитного договору від 24 грудня 2009 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок НОМЕР_1, умови користування кредитними коштами, на які погодився позичальник, а також строк дії картки.
Перевіряючи доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2020 року у справі № 753/10779/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18, від 23 січня 2018 року у справі № 755/7704/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 310/8635/19, від 06 липня 2020 року у справі № 759/2569/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 759/11453/20, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/256/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 22 липня 2020 року у справі № 189/2109/18, колегія суддів враховує таке.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.