Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 450/27/15-ц
провадження № 61-442св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.
В обґрунтування позовної заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його з відповідачем батько - ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Звенигородською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 10 серпня 2004 року. Згідно з заповітом від 11 травня 2004 року, посвідченим секретарем Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, заповів у рівних частках своїм синам, тобто позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 . Вказаний заповіт спадкодавцем не змінено та не скасовано. ОСОБА_2 та їх мати ОСОБА_5 від свого права на спадкування відмовилися, що підтверджено відповідними заявами, посвідченими сільським головою Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_6 . Згідно з довідкою від 06 серпня 2014 року № 692, виданою виконкомом Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, на момент смерті батька позивач був зареєстрований, постійно проживав та доглядав за ним. Про відмову від спадщини заяву не подавав та вважається таким, що прийняв спадщину. Крім того, зазначив, що разом з ним і батьком у зазначеному будинку проживав постійно без реєстрації відповідач ОСОБА_2 . Право власності на житловий будинок підтверджується свідоцтвом на право власності на жилий будинок, а право власності на земельну ділянку державним актом про право власності на землю, однак оригінали таких було втрачено, що унеможливлює оформлення права власності через нотаріальну контору.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним в порядку спадкування після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку - літ. "А-1", загальною площею 85,3 кв. м, житловою площею 61,5 кв. м, цокольного поверху - літ. "Цк.", веранди - літ. "а", погребу - літ. "т а", східців - літ. "а1", вбиральні - літ. "Б", літньої кухні - літ. "В", сараю - літ. "Г", сараю - літ. "Д", погребу - літ. "т е", колодязя - літ. "К", огорожі - № 1 та № 2, воріт - № 3, хвіртки - № 4; та право власності на 1/2 частини земельних ділянок, площею 0,5355 га, кадастровий номер 4623683100:20:000:008, та площею 0,3827 га, кадастровий номер 4623683100:16:000:0012, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 29 березня 2022 року серії IV-ЛВ № 084799.
У лютому 2015 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.
Зустрічну позовну заяву обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його з ОСОБА_1 батько, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Звенигородською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 10 серпня 2004 року. Згідно з заповітом від 11 травня 2004 року, посвідченим секретарем Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, заповів у рівних частках своїм синам, тобто позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 та відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 . Вказаний заповіт спадкодавцем не змінено та не скасовано. Згідно з довідкою від 12 травня 2015 року № 191, виданою сільською радою, на момент смерті батька ОСОБА_2 постійно проживав без реєстрації та доглядав за ним в житловому будинку АДРЕСА_1 . Про відмову від спадщини заяву не подавав, вважається таким, що прийняв спадщину. Крім того, зазначив, що разом з ним і батьком у зазначеному будинку проживав постійно брат ОСОБА_1 . Право власності на житловий будинок підтверджується свідоцтвом на право власності на жилий будинок, а право власності на земельну ділянку державним актом про право власності на землю, однак оригінали таких було втрачено, що унеможливлює оформлення права власності через нотаріальну контору.
З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним в порядку спадкування після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку - літ. "А-1", загальною площею 85,3 кв. м, житловою площею 61,5 кв. м, цокольного поверху - літ. "Цк.", веранди - літ. "а", погребу - літ. "т а", східців - літ. "а1", вбиральні - літ. "Б", літньої кухні - літ. "В", сараю - літ. "Г", сараю - літ. "Д", погребу - літ. "т е", колодязя - літ. "К", огорожі - № 1 та № 2, воріт - № 3, хвіртки - № 4; та право власності на 1/2 частини земельних ділянок, площею 0,5355 га, кадастровий номер 4623683100:20:000:008, та площею 0,3827 га, кадастровий номер 4623683100:16:000:0012, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 29 березня 2022 року серії IV-ЛВ № 084799.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 березня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, право власності на 1/2 частини земельних ділянок, площею 0,5355 га, кадастровий номер 4623683100:20:000:008, та площею 0,3827 га, кадастровий номер 4623683100:16:000:0012, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, від 29 березня 2002 року серія IV-ЛВ № 084799. Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1, право власності на 1/2 частини земельних ділянок площею 0,5355 га, кадастровий номер 4623683100:20:000:008, та площею 0,3827 га, кадастровий номер 4623683100:16:000:0012, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з державним актом на право приватної власності на землю, від 29 березня 2002 року серія IV-ЛВ № 084799.
Ухвалюючи наведене судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_4 за життя набув права власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку на підставах, що не заборонені законом; оригінали правовстановлюючих документів на це майно втрачено, і вони не можуть бути відновлені у встановленому законодавством порядку; 11 травня 2004 року ОСОБА_4 розпорядився своїм правом власності на належне йому майно та склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, заповів у рівних частках своїм синам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; заповіт спадкодавцем не змінено та не скасовано; спадкоємці вчинили дії, які свідчать про прийняття спадщини, тому дійшов висновку, що вимоги первісного та зустрічного позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із наведеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3, який не брав участі у розгляді справи, подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3
08 листопада 2022 року в судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням про закриття апеляційного провадження, оскільки оскаржуваним рішенням питання про права та обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 березня 2015 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Закриваючи апеляційне провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувались питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_3 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема тим, що суд не встановив всіх обставин справи, не дослідив всіх наявних у справі доказів та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:
- не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 протягом шестимісячного строку не зверталися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_4, а тому вони вважаються такими, що не прийняли спадщини;
- не надав належної оцінки тому, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження, при цьому у цій справі відсутність умов для одержання у нотаріальній конторі не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину;
- не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не надали належних доказів їх постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини;
- не врахував, що заявник як спадкоємець ОСОБА_4 першої черги має право на спадкування за законом;
- проігнорував те, що рішенням суду першої інстанції порушується спадкові права заявника, як спадкоємця ОСОБА_4 .
У червні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому заявник, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Пустомитівського районного суду Львівської області матеріали цивільної справи № 450/27/15-ц; встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2023 року матеріали справи № 450/27/15-ц надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_4 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1, загальною площею 85,3 кв. м, житловою площею 61,5 кв. м.
Цей факт також підтверджується технічним паспортом на індивідуальний житловий будинок, який виготовлений 16 липня 2004 року.
Згідно з довідкою від 06 серпня 2014 року № 692, виданою Звенигородською сільською радою Пустомитівського району Львівської області, зазначений житловий будинок рахується за померлим ОСОБА_4 згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серії НОМЕР_2 .
Крім того, ОСОБА_4 згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 29 березня 2022 року серії IV-ЛВ № 084799 передана земельна ділянка площею 0,9182 га на території Звенигородської сільської ради.
Згідно із довідками про кількісні і якісні характеристики земельної ділянки, земельні ділянки площею 0,5355 га, кадастровий номер 4623683100:20:000:008, та площею 0,3827 га, кадастровий номер 4623683100:16:000:0012, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер у віці 74 роки, про що зроблено запис за № 35, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 10 серпня 2004 року серії НОМЕР_3, виданого Звенигородською сільською радою Пустомитівського району Львівської області.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно.
Згідно із копією свідоцтва про одруження від 25 липня 1969 року ОСОБА_4 16 жовтня 1953 року одружився із ОСОБА_8, яка після реєстрації одруження змінила прізвище на ОСОБА_9 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братами, а ОСОБА_4 та ОСОБА_10 їхніми батьками, що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
За життя ОСОБА_4 розпорядився своїм майном та склав заповіт від 11 травня 2004 року, який посвідчений секретарем Звенигородської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, заповів у рівних частках своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .