ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 923/1138/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - не з`явилися,
відповідача-1- не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
прокуратури - Зарудяної Н. О.,
третьої особи - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 (колегія суддів: Богатир К. В. -головуючий, Таран С. В., Філінюк І. Г.) у справі
за позовом заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, 2) фізичної особи - підприємця Лівшиця Дмитра Геннадійовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного професійно-технічного навчального закладу "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії",
про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити та повернути державне нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 20.08.2021 Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМ), фізичної особи - підприємця Лівшиця Дмитра Геннадійовича (далі - ФОП Лівшиць Д. Г.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний професійно-технічний навчальний заклад "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" (далі - ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії"), в якій прокурор просив суд:
- визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 17.01.2020 № 1608-20-065, укладений між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г. (далі - договір оренди),
- зобов`язати ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", вартістю 471 139,00 грн, шляхом підписання акта приймання-передачі (далі - нерухоме майно).
1.2. Позов обґрунтовано тим, що згідно з договором оренди було передано в оренду нерухоме майно, що належить до державної власності, з метою використання цього майна не за освітнім призначенням, що суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема, статті 80 Закону України "Про освіту".
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.12.2021 (суддя Литвинова В. В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.
2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що прокурор не спростував наявні в матеріалах справи докази того, що орендоване ФОП Лівшицем Д. Г. приміщення ніколи не використовувалось для цілей, пов`язаних з навчальним процесом. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" нерухомого майна в навчальному процесі та його придатності до використання у навчальному процесі в контексті чинних санітарних норм. Суд першої інстанції також зауважив, що оскільки вимога про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі є похідною, тому він відмовляє в задоволенні цієї вимоги.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 рішення Господарського суду Херсонської області від 09.12.2021 у справі № 923/1138/21 скасоване. Прийнято нове рішення, яким позов прокурора задоволено. Визнано недійсним договір оренди, укладений між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г.
Зобов`язано ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" вартістю 471 139,00 грн шляхом підписання акта приймання-передачі. Здійснено розподіл судових витрат.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що прокурор із позовом надав докази того, що за договором оренди передано нерухоме майно навчального закладу фізичній особі - підприємцю для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, виробництва виробів із бетону, з порушенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору оренди, а також виснував, що підлягають задоволенню й вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. РВ ФДМ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 і залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 16.12.2021 у справі № 923/1138/21.
3.2. РВ ФДМ, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. РВ ФДМ вважає, що позиція суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16 та у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази (зокрема, дозвіл на укладення договору оренди), що є підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 - без змін. Прокурор вважає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі № 923/1128/21, тому доводи скаржника є необґрунтованими.
3.4. 06.06.2023 до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства освіти і науки України на касаційну скаргу, поданий 01.06.2023 через засоби поштового зв`язку. Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 15.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою РВ ФДМ на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 923/1138/21 та установлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.05.2023. Проте Міністерство освіти і науки України подало відзив на касаційну скаргу 01.06.2023 через засоби поштового зв`язку, тобто із пропуском встановленого строку. При цьому Міністерство освіти і науки України не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив Міністерство освіти і науки України належить залишити без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 17.01.2020 між РВ ФДМ та ФОП Лівшицем Д. Г. укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1608-20-065, згідно з яким у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - вбудовані приміщення загальною площею 269,4 м2 в будівлі їдальні за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії".
4.2. Згідно зі свідоцтвом про право власності серія № САС 312647 від 30.06.2009 будівлі та споруди ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, перебувають у власності держави в особі Міністерства освіти і науки України. Вказане також підтверджується інформаційною довідкою № 266419110 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 256775865101.
4.3. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди майно передається в оренду з метою виготовлення виробів із бетону.
4.4. Пунктом 10.1 договору оренди визначено, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 17.01.2020 до 17.12.2022 включно.
4.5. Вартість вбудованих приміщень згідно з висновком про незалежну оцінку від 29.11.2019 становить 471 139,00 грн.
4.6. Згідно з актом приймання-передавання державного майна від 17.01.2020, який є додатком до договору оренди, вбудовані приміщення в будівлі їдальні загальною площею 269,4 м2 за адресою: м. Херсон, вул. Баку, 8, що перебувають на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", передані в строкове платне користування ФОП Лівшицю Д. Г.
4.7. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору оренди та зобов`язання звільнити і повернути державне нерухоме майно.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову у справі № 923/1138/21, що розглядається, є вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна навчального закладу та повернення орендованого майна Міністерству освіти і науки України. Позов обґрунтований тим, що договір оренди укладений з порушенням вимог статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки майно, що перебуває на балансі ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії", передане в оренду з метою використання цього майна не за освітнім призначенням, що заборонено законом.
5.4. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
5.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20).
5.6. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
5.7. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначені положеннями Закону України "Про освіту".
5.8. За змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі в редакції, чинній на час укладення договору оренди) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.
5.9. Згідно з частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
5.10. Відповідно до частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
5.11. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статті 80 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме собі невикористання навчальним закладом спірних приміщень не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, аніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20.
5.12. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, виходив із того, що прокурор не спростував наявні в матеріалах справи докази того, що орендоване ФОП Лівшицем Д. Г. приміщення ніколи не використовувалось для цілей, пов`язаних з навчальним процесом. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази щодо необхідності використання ДПТНЗ "Херсонський професійний ліцей зв`язку та поліграфії" нерухомого майна в навчальному процесі та його придатності взагалі до використання у навчальному процесі в контексті чинних санітарних норм. Суд першої інстанції також зауважив, що оскільки вимога про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі є похідною, тому він відмовляє в задоволенні цієї вимоги.
5.13. Натомість суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор надав докази того, що за договором оренди передано майно навчального закладу фізичній особі - підприємцю для здійснення підприємницької діяльності: виробництва виробів із бетону з порушенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про неможливість використання спірного майна у вигляді вбудованих приміщень в будівлі їдальні в освітньому процесі, для забезпечення такого процесу або для обслуговування учасників освітнього процесу. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання недійсним договору оренди на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Враховуючи задоволення зазначених позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягають задоволенню вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Лівшиця Д. Г. звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно шляхом підписання акта приймання-передачі.
5.14. Скаржник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, положень частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту". РВ ФДМ вважає, що позиція суду апеляційної інстанції суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17 та від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16. Крім того, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, зокрема, дозвіл на укладення договору оренди.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, передбачених цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.16. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.17. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови з огляду на таке.