ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/7413/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
скаржник (Акціонерне товариство "Укрсиббанк") - Мандик В.А.,
керуючий реструктуризацією - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 (колегія суддів у складі: Вечірко І.О. - головуючий, Білецька Л.М., Верхогляд Т.А.)
та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі №904/7413/21
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність,
ВСТАНОВИВ:
Хід розгляду справи
1. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
2. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1, введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів; призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Лященко Сергія Сергійовича.
Стислий виклад вимог заяви кредитора
3. 24.09.2021 до Господарського суду Дніпропетровської області від Акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - АТ "Укрсиббанк") надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 12364075,19 грн та судового збору у розмірі 4540,00 грн.
4. Заява обґрунтована тим, що у ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 12364075,19 грн, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору від 25.12.2007, укладеного між АТ "Укрсиббанк" та ОСОБА_1 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. 25.12.2007 між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11277191000, за яким банк зобов`язався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 133000,00 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 671650,00 грн.
6. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 присуджено до солідарного стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором №11277191000 від 25.12.2007 в сумі: заборгованість за сумою кредиту - 1025048,90 грн; заборгованість за процентами по користуванню кредитом - 473505,28 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 26536,11 грн; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 58695,57 грн; судовий збір в сумі - 1700,00 грн; витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн, разом - 1585515,86 грн.
7. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 боржником не виконано.
8. Кредитором заявлено до стягнення 128513,44 дол. США, що еквівалентно 3431668,69 грн - заборгованість по кредиту (на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11), 96077,91 дол. США, що еквівалентно 2565549,22 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України, у тому числі 48884,79 дол. США, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 227748,32 дол. США, що еквівалентно 6081517,84 грн - заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України, у тому числі 10479,98 дол. США, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 3326,91 дол. США, що еквівалентно 88837,81 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом (які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11); 7358,84 дол. США, що еквівалентно 196501,63 грн - заборгованість по пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами (які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11).
9. Також кредитором заявлено судові витрати у розмірі 4540,00 грн за подання заяви кредитора та судовий збір у розмірі 1700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн, які присуджено до стягнення рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11.
10. ОСОБА_1 подано заяву щодо застосування позовної давності до грошових вимог АТ "Укрсиббанк".
Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 грошові вимоги АТ "Укрсиббанк" визнано частково, а саме: суму 6013724,42 грн (заборгованість) - 2 черга задоволення вимог кредиторів, 3 черга - 85231,68 грн (пеня) 4540,00 грн (судовий збір) - позачергове задоволення вимог кредиторів. Решту вимог відхилено.
12. Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що частина вимог щодо заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом та процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін заявлені кредитором з пропуском позовної давності. Позовна давність, з урахуванням нормативних актів, що регулюють запровадження в Україні карантину, починає свій перебіг з 12.03.2017. В зв`язку з цим, судом визнано грошові вимоги щодо заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом на суму 31054,29 грн, а по сплаті процентів за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін в розмірі 4482385,95 грн. Господарським судом також враховано, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11 вирішено питання щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитом, заборгованості за процентами пені та судових витрат, а тому грошові вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 1585515,86 грн.
13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 змінено, виклавши абзац перший резолютивної частини ухвали в такій редакції: "Грошові вимоги АТ "Укрсиббанк" до фізичної особи ОСОБА_1 визнано частково, а саме: в розмірі 2289812,09 грн, серед яких 2204580,41 грн боргу (2 черга задоволення), 85231,68 грн пені (3 черга задоволення) та 4540,00 грн судового збору (позачергове задоволення)". В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 залишено без змін.
14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги АТ "Укрсиббанк" на суму 1585515,86 грн, серед яких 85231,68 грн пені, є обґрунтованими.
15. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив твердження АТ "Укрсиббанк" про необхідність обрахування заборгованості в іноземній валюті, як передбачено договором, оскільки в резолютивній частині рішення сума, що стягнута, була зазначена в національній валюті України, що зумовлює виконання рішення суду у тому вигляді, в якому воно прийнято. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи боржника щодо необхідності застосування до вказаних вимог позовної давності, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного цивільного законодавства України.
16. Суд апеляційної інстанції встановив, що п. 1.2 кредитного договору передбачено строк кредитування не пізніше 25.12.2017, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін.
17. Оскільки доказів укладення додаткової угоди про продовження строку кредитування матеріали справи не містять, Центральний апеляційний господарський суд зауважив на тому, що проценти за користування кредитом відповідно до п. 1.3.1 договору підлягають нарахуванню у межах установленого договором строку кредитування, тобто до 25.12.2017, тоді як кредитором необґрунтовано нараховано відсотки за користування кредитом за межами встановленого договором строку кредитування, а саме за період з 25.01.2008 по 24.11.2020 на загальну суму 96077,91 дол. США, що еквівалентно 2565549,22 грн.
18. На думку суду апеляційної інстанції, правомірним, за наведених обставин, є нарахування відсотків за користування кредитом з 25.01.2008 по 25.12.2017, однак боржником у межах цієї справи подана заява про застосування позовної давності.
19. Згідно з наданим кредитором розрахунком заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом сума заборгованості за вказаний період складає 26375,37 дол. США, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги кредитора по сплаті процентів за користування кредитом підлягають задоволенню у розмірі 704296,23 грн, що є еквівалетним сумі 26375,37 дол. США, нарахованої кредитором за період в межах строку позовної давності, а інші вимоги кредитора по сплаті процентів за користування кредитом задоволенню не підлягають.
20. Щодо заявлених кредитором вимог зі сплати заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, суд апеляційної інстанції з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.06.2022 у справі №3-188/2020(455/20), висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв`язку, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, дійшов висновку, що строк кредитування в межах якого позичальник має сплачувати проценти за користування кредитними коштами встановлено до 25.12.2017, а тому нарахування кредитором процентів за період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, допускається відповідно до диспозиції охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України - із застосуванням процентної ставки річних відповідно цієї норми - 3%, або із застосуванням іншої (підвищеної ставки) ставки річних за умови, що сторони в кредитному договорі узгодили цю ставку, як цього вимагає ч. 2 ст. 625 ЦК України.
21. Оскільки зміст договору про надання споживчого кредиту від 25.12.2007 та додаткової угоди до цього договору свідчать про те, що сторонами не було узгоджено порядок нарахування та ставку процентів річних за період після настання строку погашення кредиту, як цього вимагає ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції зазначив, що кредитор неправомірно нарахував проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін за ставками процентів 13,4 та 26,8, визначених договором у загальному розмірі 227748,32 дол. США, що еквівалентно 6081517,84 грн.
22. З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що нарахування банком заборгованості по процентам за період після настання строку погашення кредиту не відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Отже, визнання господарським судом вимог кредитора із заборгованості по процентам за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін з посиланням на норму ст. 625 ЦК України є необґрунтованим.
23. Щодо доводів ОСОБА_1 про необхідність застосування до спірних правовідносин позовної давності й відмови у зв`язку із цим у визнанні грошових вимог кредитора, апеляційний господарський суд зазначив про те, що у суду відсутні підстави для застосування до вимог, що підтверджуються рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2013 у справі №2-6443/11, позовної давності. Разом з тим наявність заяви про застосування позовної давності взято до уваги судом при розгляді грошових вимог кредитора щодо заборгованості по сплаті процентів, наслідком чого стало їх визнання за період в межах позовної давності.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
24. АТ "Укрсиббанк" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 в частині невизнаних вимог кредитора АТ "Укрсиббанк" до боржника ОСОБА_1, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
25. Скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження вищезазначених судових рішень посилається на п. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
26. Так, скаржник вважає, що судами не враховано правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України (щодо звільнення від доказування та необхідності врахування мотивувальних частин рішення та обставин встановлених за мотивувальною частиною судових рішень), викладений у постановах від 10.10.2019 у справі №910/2164/18, від 08.07.2019 у справі №908/156/18, від 13.10.2020 у справі №5004/1694/11; щодо застосування ст. 1048 ЦК України (підстав припинення зобов`язання та нарахування процентів на підставі вказаної статті), викладений у постановах від 25.04.2018 у справі №311/4189/15-ц, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, в ухвалі від 24.01.2020 у справі №444/9519/12; щодо застосування ст. 625 ЦК України (правомірності нарахування 3% річних в порядку вказаної статті на розмір зобов`язань за кредитним договором у валюті зобов`язання), викладений у постановах від 19.01.2022 у справі №204/3530/21, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 14.12.2021 у справі №911/3150/20, від 04.06.2018 у справі №916/190/18, 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, від 23.03.2019 у справі №521/21255/13-ц.
27. Також скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду стосовно питання застосування ст. 1512 Конституції України (щодо співвідношення (конфлікту) та пріоритетності застосування між собою положень ст.1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України), а саме, стосовно пріоритету норм між собою в аспекті наступного питання: яким чином застосовувати між собою положення ст. 1512 Конституції України та ч. 4 ст. 236 ГПК України за наявності елементу обов`язковості обох рішень (у рішенні Конституційного суду України та постановах Верховного Суду) проте за наявності різного підходу щодо застосування однієї і тієї норми права, зокрема положень ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1050 ЦК України.
28. Скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не здійснили та не дали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи №904/7413/21, зокрема щодо умов кредитного договору (п. 1.3.3), укладеного між банком та ОСОБА_1 .
29. Крім того, скаржником у судовому засіданні 15.06.2023 заявлено усне клопотання про те, що він не погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 1048 ЦК України, зокрема щодо права банку нараховувати проценти за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, у зв`язку з чим просив передати справу №904/7413/21 за ініціативою Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
30. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
Щодо усного клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
31. Частини 4, 5 ст. 302 ГПК України передбачають, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
32. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
33. Верховний Суд зазначає, що висновки щодо застосування ст.ст. 625 та 1048 ЦК України у спірних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.
34. Вказане свідчить про послідовну та сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 625 та 1048 ЦК України у питанні можливості нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, зокрема й після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове його погашення.
35. Водночас, зміст ч. 4 ст. 302 ГПК України вказує, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
36. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
37. Скаржник, заявляючи усне клопотання про незгоду із застосуванням Великою Палатою Верховного Суду ст. 1048 ЦК України, таких підстав не навів.
38. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 вкотре підтримала свою правову позицію у питанні нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, Верховний Суд за розглядом цієї справи не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду.
39. Також Верховний Суд зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
40. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
41. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
42. Разом з тим скаржник не навів під час розгляду справи обставин, які по- різному тлумачяться судами у справах, що виникають з подібних правовідносин, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
43. Отже, наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів ч.ч. 4, 5 ст. 302 ГПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему, та не свідчать про необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, зазначених заявником у клопотанні. Тому підстави для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду указаної справи згідно зі ст. 302 ГПК України відсутні.
44. З огляду на викладене в задоволенні усного клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час відхилення грошових вимог АТ "Укрсиббанк".
46. Верховний Суд відзначає, що за змістом ст. 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
47. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство (після відкриття провадження) та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема ст.ст. 45, 46, 47 КУзПБ.
48. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
49. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що грошові вимоги АТ "УкрСиббанк" до боржника ґрунтуються в тому числі на рішенні суду цивільної юрисдикції, яке набрало законної сили, і за яким грошові кошти стягнуті з боржника на користь кредитора у національній валюті - гривні.
50. При цьому скаржник не погоджується з судовими рішеннями, що оскаржуються, в частині визнання його грошових вимог у гривні та вважає, що ці вимоги підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у доларах США, оскільки кредити надавалися боржнику саме у доларах США.
51. Верховний Суд відзначає, що аналіз судового рішення у справі №2-6443/11 свідчить про те, що АТ "УкрСиббанк" не зверталося зі скаргами на рішення у наведеній справі в частині стягнення з боржника сум в гривневому еквіваленті.
52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц виклала правовий висновок, за яким кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
53. При цьому, Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц виклала позицію, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
54. Однак, суди попередніх інстанцій встановили, що судовим рішенням у справі цивільної юрисдикції стягнута заборгованість за кредитним договором з боржника у національній валюті - гривні, тобто немає двозначності до розуміння суті обов`язку боржника щодо виконання зобов`язання.
55. У цьому зв`язку Верховний Суд погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання грошових вимог АТ "УкрСиббанк" у гривні, оскільки кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
56. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, АТ "УкрСиббанк" втратило право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до ОСОБА_1 у справі про її неплатоспроможність визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці.
57. При цьому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України (а саме звільнення від доказування та необхідності врахування мотивувальних частин рішення та обставин, встановлених у мотивувальній частині судових рішень), викладений у постановах від, оскільки в цьому випадку не зважаючи на те, що у судовому рішенні суду цивільної юрисдикції, на яке посилається скаржник, у мотивувальній частині встановлено факт надання кредитів у доларах США, заборгованість була стягнута у національній валюті - гривні.
58. Наведене вище спростовує доводи касаційної скарги стосовно необхідності визначення суми заборгованості за кредитом у доларах США, оскільки сума заборгованості вже була визначена рішенням суду та це б зумовило невиправдане втручання судом у принцип res judicata.
59. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №909/1347/19, від 23.03.2019 у справі №521/21255/13-ц та інших, на які посилається скаржник.
60. Водночас, Верховний Суд не бере до уваги доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом правових висновків у наведених постановах Верховного Суду у справах №464/3790/16-ц, №723/304/16-ц, №373/2054/16-ц, №909/1347/19, №521/21255/13-ц щодо стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, яка визначена умовами кредитного договору, та стягнення 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України також в іноземній валюті, адже правовідносини у зазначених справах не є подібними до цієї справи. У справі, що переглядається, вирішується питання щодо визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство як в частині суми основної заборгованості, так і в частині 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за наявності судового рішення, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором в національній валюті, тобто з урахуванням принципу res judicata.
61. Відповідно до змісту касаційної скарги, скаржник по суті не погоджується з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відхилення грошових вимог банку, які не охоплюються судовим рішенням у справі №2-6443/11, зокрема щодо відхилення заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України, та заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо відхилення заявлених грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору та ст. 1048 ЦК України
62. Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
63. Зокрема, згідно з положеннями ст.ст. 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов`язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 зазначеного Кодексу).
64. Водночас невиконання зобов`язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушеннями зобов`язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов`язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (ст.ст. 549, 610, 611 ЦК України).
65. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, згідно з частиною 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.