Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
місто Київ
справа № 565/404/21
провадження № 61-11982св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі за первісним позовом (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року у складі судді Бренчук Г. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке.
18 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого він надав відповідачам у борг 50 697,00 грн, строком до 25 листопада 2014 року.
Відповідачі зобов`язань за договором позики не виконували, а тому він звернувся до суду з позовом.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2015 року (справа № 565/53/15-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним задоволено.
Визнано удаваним договір позики від 18 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Встановлено, що 18 квітня 2014 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 купили автомобіль марки BMW 520I, державний номерний знак НОМЕР_1, за ціною 4 300,00 дол. США, що на день укладення договору в еквіваленті становило 50 697,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 08 квітня 2016 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 135 465,34 грн, з яких: 95 675,00 грн - основний борг; 11 08784 грн - 30 відсотків річних за період з 26 травня 2014 року до 06 січня 2016 року; 28 702,50 грн - штраф. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року (справа № 565/699/16-ц) стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 30 відсотків річних за договором позики за період з 07 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року у розмірі 38 503,98 грн.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2018 року (справа № 565/637/18) стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 51 771,28 грн - 30 відсотків річних за період з 11 травня 2016 року до 28 лютого 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 вересня 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та судових витрат скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 79 447,56 грн - інфляційні втрати за період 01 січня 2015 року до 31 грудня 2017 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Посилаючись на те, що відповідачі не виконують зобов`язань щодо повернення грошових коштів, позивач просив стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) солідарно 30 відсотків річних за період з 01 березня 2018 року до 28 лютого 2021 року у розмірі 56107,50 грн та інфляційні втрати за період з січня 2018 року до лютого 2021 року у розмірі 21 019,80 грн.
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили визнати укладеним договір купівлі продажу автомобіля марки BMW, модель 520І, рік випуску 1999, колір синій, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, тип ТЗ легковий седан В, реєстраційний номер НОМЕР_3, за ціною 4 300,00 дол. США, що на день укладення договору в еквіваленті становило 50 697,00 грн, визнати недійсним договір позики від 18 квітня 2014 року; визнати недійсною довіреність від 18 квітня 2014 року.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що 18 квітня 2014 року у м. Львові ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належний йому на праві власності автомобіль марки BMW, модель 520І. Того ж дня ОСОБА_1 видав довіреність якою уповноважив їх представляти його інтереси з питань експлуатації, а також на період дії цієї довіреності (до 25 листопада 2014 року) керувати цим автомобілем на території України та за її межами.
Також 18 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого він надав відповідачам у борг 50 697,00 грн, що в еквіваленті становило 4 300,00дол. США, який вони зобов`язалися повернути до 25 листопада 2014 року, відповідно до встановленого у договорі графіка.
Зазначене вказує на те, що насправді 18 квітня 2014 року сторони уклали договір-купівлі продажу автомобіля марки BMW, модель 520І.
На виконання зазначеного договору-купівлі-продажу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 сплатили ОСОБА_1 понад 2 400,00 дол. США та надалі повернули автомобіль марки BMW, модель 520І у рахунок погашення решти заборгованості, якій він прийняв.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 17 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 30 відсотків річних за період з 01 березня 2018 року до 28 лютого 2021 року у розмірі 86 107,50 грн та інфляційні втрати за період з січня 2018 року до лютого 2021 року у розмірі 21 019,80 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, на час розгляду цієї справи судове рішення про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали, а тому відповідно до частини другої статті 625 ЦК України на користь позивача підлягають стягненню 30 відсотків річних та інфляційні втрати.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що видача довіреності на право володіння, користування та розпорядження транспортним, без належного укладення договору купівлі-продажу, не вважається укладеним відповідно до вимог закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Заявники не надали доказів на підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, а також сплати за нього грошових коштів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково вважав встановленою обставину наявності у відповідачів заборгованості за договором позики у період з 01 березня 2018 року до 28 лютого 2021 року у розмірі 95 675,00грн, не звернув уваги на те, що рішення Апеляційного суду Рівненської області від 08 квітня 2016 року, яким встановлено зазначений розмір заборгованості, станом на 17 березня 2015 року перебуває на примусовому виконанні, а отже, розмір заборгованості за договором позики змінився.
Суди безпідставно задовольнили вимогу ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, не звернувши увагу на те, що умовами договору позики встановлено повернення боргу в еквіваленті до іноземної валюти. Зобов`язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, як це зазначено у статті 11 ЦК України, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність, не змінюючи зміст самих зобов`язань та зміст договору, яким такі зобов`язання визначені.
Ураховуючи, що предметом грошового зобов`язання відповідачів є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту іноземної валюти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що фактично між сторонами укладений усний договір купівлі-продажу автомобіля. У ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виникло позикових зобов`язань, оскільки саме зобов`язання щодо здійснення оплати за придбаний автомобіль із розстроченням платежу, які відображені у договорі позики, є результатом усної домовленості сторін.
Суди не надали належної правової оцінки обставинам, на які посилалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зокрема щодо одночасного укладення договору позики та видачі довіреності на безоплатне право користування транспортних засобом, не встановили обставини за яких автомобіль повернуто ОСОБА_1 .
З огляду на наявність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу укладеним, договір позики від 18 квітня 2014 року та довіреність від 18 квітня 2014 року повинні бути визнані недійсними.
Суди зазначеного не врахували, а тому дійшли помилкового висновку про залишення зустрічної позовної заяви без задоволення.
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі
№ 6-284цс17, постановах Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц, від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18, від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 308/8645/15, від 05 грудня 2018 року у справі № 589/2800/15-ц, від 14 вересня 2021 року у справі № 902/1023/19;
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 215, частини другої статті 218 Цивільного кодексу України до вимог про визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Рісна Ю. Б., у якому заявник просив, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
З огляду на те, що зазначений відзив на касаційну скаргу надіслано після настання терміну, який визначив Верховний Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження від 12 грудня 2022 року, з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку не звертався, Верховний Суд залишає відзив без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційнепровадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на підставі пунктів 1,3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що 18 квітня 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (позичальники) укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав позичальникам у власність грошову суму у розмірі 50 697,00 грн, що еквівалентно 4 300 дол. США, яку позичальники зобов`язались повертати щомісяця рівними частинами у сумі 7 242,43 грн, що в еквіваленті становить 614,29 дол. США, у період з 25 травня 2014 року до 25 жовтня 2014 року, та у розмірі 7 242,42 грн, що еквівалентно 614,26 дол. США - до 25 листопада 2014 року.
Згідно з підпунктом 2.1.4 договору позики від 18 квітня 2014 року позичальники зобов`язалися, у випадку несвоєчасного повернення суми позики, додатково сплачувати позикодавцю 30 відсотків річних від суми неповернутої позики.
Згідно з розпискою, складеною ОСОБА_2 та ОСОБА_3, 18 квітня 2014 року вони отримали від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 50 697,00 грн, що в еквіваленті становить 4 300,00 дол. США на день укладення договору.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 08 квітня 2016 року у справі № 565/53/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 12 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 135 465,00 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про оспорювання договору позики та визнання його удаваним відмовлено.
Зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено такі обставини: укладення ОСОБА_1 з ОСОБА_2, ОСОБА_3 18 квітня 2014 року договору позики; невиконання ОСОБА_2, ОСОБА_3 зобов`язань за договором позики; наявність у ОСОБА_2, ОСОБА_3 станом на 17 березня 2015 року заборгованості за цим договором позики в сумі 135 465,00 грн, з яких: основний борг - 95 675,00 грн, відсотки - 11 087,00 грн., штраф - 28 702,50 грн.
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року у справі № 565/699/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 15 лютого 2018 року та постановою Верховного Суду від 10 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 30 відсотків річних за період з 07 січня 2015 року до 10 травня 2016 року у розмірі 38 503,98 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики фіктивним відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.