Постанова суду № 200/22690/17 від 14.06.2023 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 200/22690/17

провадження № 61-6800св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна Вікторія Віталіївна, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року в складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року в складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіна В. В., ОСОБА_4, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договорами позики від 16 лютого 2015 року № 16/02/15/1, № 16/02/15/2, № 16/02/15/3, № 16/02/15/4, № 16/02/15/5 в сумі 20 000 493,46 грн станом на 21 грудня 2017 року звернено стягнення на майно, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 02 березня 2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. за реєстровим № 255, а саме: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 99,3 кв. м, загальною площею 172,6 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2007 року, (справа № 2-1511/2007), зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 березня 2015 року, номер запису про право власності 8909140, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 586958612101, та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.

04 листопада 2020 року ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення від 09 січня 2018 року. Заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2018 року скасовано, справу направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

16 грудня 2020 року справа надійшла до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

11 березня 2021 року ОСОБА_1, з урахуванням заочного рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2018 року, та того, що на його виконання ОСОБА_1, як іпотекодержатель, реалізував своє право на стягнення іпотечного майна на квартиру АДРЕСА_1, подав заяву про уточнення позовних вимог.

Вказана позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2015 року ОСОБА_3, в присутності свідків, отримав від нього грошові кошти за договорами позики № 16/02/15/1 - 200 000 євро, № 16/02/15/2 - 100 000 євро, № 16/02/15/3 - 100 000 дол. США, № 16/02/15/4 - 100 000 дол. США, № 16/02/15/5 -162 520 дол. США. Загальна сума переданих коштів становить 300 000 євро та 262 520 дол. США, що станом на 16 лютого 2015 року еквівалентно 17 944 260 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами позики 02 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання боржником зобов`язань за договорами позики надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 99,3 кв. м, загальною площею 172,6 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2007 року, справа № 2-1511/2007, зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 березня 2015 року, номер запису про право власності - 8909140, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 586958612101.

09 грудня 2015 року з ініціативи позивача приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. на адресу ОСОБА_2 направлено повідомлення, про те що вона, як майновий поручитель, несе відповідальність своїм майном за невиконання боргових зобов`язань ОСОБА_3 у зв`язку з невиконанням останнім своїх зобов`язань за договорами позики.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд звернути стягнення на майно шляхом визнання за ним права від свого імені продати квартиру АДРЕСА_1, будь-якій особі по ціні продажу відповідно до акта оцінки будь-якого суб`єкта оціночної діяльності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 червня 2022 року, позов задоволено.

Звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за ОСОБА_1 права від свого імені продати вказану квартиру будь-якій особі по ціні продажу відповідно до акта оцінки будь-якого суб`єкта оціночної діяльності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання, передбачені договорами позики від 16 лютого 2015 року, не виконав.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 09 грудня 2015 року повідомлено іпотекодавця ОСОБА_2 про розмір заборгованості та надано строк для добровільного виконання зобов`язання за договорами позики.

В рішенні також вказано, що оскільки договором іпотеки не передбачено способу захисту звернення стягнення на майно шляхом визнання за позивачем права від свого імені продати іпотечне майно, а ОСОБА_3 не спростовано порушення виконання зобов`язання, то в силу положень договору іпотеки та норм статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку" позивач набув право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Крім того, суди зазначили, що пунктом 4 договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", однак не зазначено яким саме чином іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги. Оскільки сторонами в пункті 4 договору іпотеки не визначено порядок позасудового врегулювання, це не позбавляє права позивача звернутися до суду із позовом про захист своїх прав саме у такий спосіб.

Посилання відповідачів на те, що позивач не мав права продати квартиру оскільки рішення, на підставі якого він звернув стягнення на майно, скасоване, є необґрунтованим у зв`язку з тим, що на момент продажу квартири 25 травня 2018 року заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2018 року було чинним, ніким не оскаржувалося, будь-які заяви або зустрічний позов про поворот виконання рішення відповідачами або будь-ким не заявлялися.

Щодо позовної давності суди вказали, що 01 червня 2015 року закінчився строк повернення грошових коштів за основними договорами позики від 16 лютого 2015 року, а тому від цієї дати почався строк, протягом якого позивач, у разі не виконання обов`язків боржника повернути позику, мав право звернути стягнення на предмет іпотеки. Отже, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки 27 грудня 2017 року, позовна давність не пропущена.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявники посилаються на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій застосували норми статей 36, 38 Закону України "Про іпотеку" без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 1, 38 Закону України "Про іпотеку" у подібних правовідносинах, зокрема, коли на момент прийняття судових рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, що оскаржуються, предмет іпотеки належав не відповідачу, а іншій особі і був переданий в іпотеку іншому іпотекодержателю; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 264, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема, коли після відкриття провадження у справі позивачем було змінено позовну вимогу на нову, яка не пред`являлась раніше (змінено предмет позову) і це відбулося після спливу позовної давності (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга також мотивована тим, що позивачем пред`явлено нові позовні вимоги, які до 11 березня 2021 року не були заявлені, тобто позивач звернувся до суду після спливу позовної давності.

Заявники також зазначають, що позивач фактично вже звернув стягнення на предмет іпотеки, зареєструвавши за собою право власності на спірну квартиру, яку в подальшому продав ОСОБА_4 .

Відповідачі вказують, що пунктом 4.1 договору іпотеки сторони передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено у позасудовому порядку згідно з вимогами чинного законодавства.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Янова Е. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зазначає, що після набрання чинності заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська позивач зареєстрував право власності на спірну квартиру за собою, а 25 травня 2018 року продав її. На момент продажу зазначеної квартири, вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось, будь-які заяви або зустрічний позов про поворот виконання рішення відповідачі не заявляли.

Крім того, сторони в договорі іпотеки не передбачили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у судовому рішенні права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", отже позивач мав право звернутись з таким позовом до суду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у липні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду 19 серпня 2022 року.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 16 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/02/15/1, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався повернути позикодавцю в строк до 01 червня 2015 року позику у розмірі 5 800 000 грн, що на день укладення договору позики є еквівалентом 200 000 євро. Згідно з пунктом 5.2 договору сума позики підлягає поверненню в готівковій формі, в розмірі, еквівалентному 200 000 євро. На виконання пункту 3.2 цього договору, 16 лютого 2015 року позичальник надав позикодавцю розписку, в якій вказано, що ОСОБА_3 отримав грошові кошти (позику), які він зобов`язується повернути ОСОБА_1 до 01 червня 2015 року в розмірі, еквівалентному 200 000 євро (т. 1 а. с. 7-8).

16 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/02/15/2, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався повернути позикодавцю в строк до 01 червня 2015 року позику у розмірі 2 900 000 грн, що на день укладення договору позики є еквівалентом 100 000 євро. Згідно з пунктом 5.2 договору сума позики підлягає поверненню в готівковій формі, в розмірі, еквівалентному 100 000 євро. На виконання пункту 3.2 цього договору, 16 лютого 2015 року позичальник надав позикодавцю розписку, в якій зазначив, що він отримав грошові кошти (позику) та зобов`язується повернути їх ОСОБА_1 до 01 червня 2015 року в розмірі, еквівалентному 100 000 євро (т. 1 а. с. 9-10).

16 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/02/15/3, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався повернути позикодавцю в строк до 01 червня 2015 року позику у розмірі 2 550 000 грн, що на день укладення договору позики є еквівалентом 100 000 дол. США. Згідно з пунктом 5.2 договору сума позики підлягає поверненню в готівковій формі, в розмірі, еквівалентному 100 000 дол. США. На виконання пункту 3.2 цього договору, 16 лютого 2015 року позичальник надав позикодавцю розписку, в якій зазначив, що він отримав грошові кошти (позику) та зобов`язується повернути їх ОСОБА_1 до 01 червня 2015 року в розмірі, еквівалентному 100 000 дол. США. (т. 1 а. с. 11-12).

16 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/02/15/4, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався повернути позикодавцю в строк до 01 червня 2015 року позику у розмірі 2 550 000 грн, що на день укладення договору позики є еквівалентом 100 000 дол. США. Згідно з пунктом 5.2 договору сума позики підлягає поверненню в готівковій формі, в розмірі, еквівалентному 100 000 дол. США. На виконання пункту 3.2 цього договору, 16 лютого 2015 року позичальник надав позикодавцю розписку, в якій зазначив, що він отримав грошові кошти (позику) та зобов`язується повернути їх ОСОБА_1 до 01 червня 2015 року в розмірі, еквівалентному 100 000 дол. США (т. 1 а. с. 13-14).

16 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики № 16/02/15/5, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язався повернути позикодавцю в строк до 01 червня 2015 року позику у розмірі 4 144 260 грн, що на день укладення договору позики є еквівалентом 162 520 дол. США. Згідно з пунктом 5.2 договору сума позики підлягає поверненню в готівковій формі, в розмірі, еквівалентному 162 520 євро. На виконання пункту 3.2 цього договору, 16 лютого 2015 року позичальник надав позикодавцю розписку, в якій зазначив, що він отримав грошові кошти (позику) та зобов`язується повернути їх ОСОБА_1 до 01 червня 2015 року в розмірі, еквівалентному 162 520 євро (т. 1 а. с. 15-16).

Згідно з пунктом 4.1 вищезазначених договорів позики, строк повернення позики ОСОБА_3 встановлений до 01 червня 2015 року.

02 березня 2015 року між ОСОБА_2 (іпотекодавцем) та ОСОБА_1 (іпотекодержателем) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. за реєстровим № 255, згідно з умовами якого забезпечуються виконання зобов`язань ОСОБА_3 (боржник) за договорами позики, укладеними між ним та ОСОБА_1 16 лютого 2015 року № 16/02/15/1, № 16/02/15/2, № 16/02/15/3, № 16/02/15/4, № 16/02/15/5.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за зазначеними договорами позики, ОСОБА_2 (іпотекодавець) надала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 99,3 кв. м, загальною площею 172,6 кв. м, за згоди свого чоловіка, наданої нотаріусу 02 березня 2015 року за реєстровим № 253. Зазначена квартира належить іпотекодавцю на підставі рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 жовтня 2007 року, справа № 2?1511/2007 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 березня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 586958612101.

Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки, іпотекою за цим договором, окрім повернення суми боргу, забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і звернення стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених цим договором та відповідно до розділу 5 Закону України "Про іпотеку", в тому числі на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 2.1 договору іпотеки, іпотекодержатель з метою задоволення вимог, може звернути стягнення на майно, якщо в момент настання терміну виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених договором позики, вони не будуть виконані. У разі звернення стягнення на майно за цим договором іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої вимоги у повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання майна, а також на здійснення вимог, забезпечених іпотекою.

Пунктом 4 договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку". Пункт 4.1 передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки за згодою сторін може бути здійснено у позасудовому порядку, згідно з чинним законодавством (т. 1 а. с. 140-141).

ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання не виконав.

09 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. іпотекодавцю ОСОБА_2, яка є майновим поручителем ОСОБА_3, направлено вимогу про усунення порушень, в якій повідомлено про розмір заборгованості та надано можливість добровільно усунути порушення, тобто виконати зобов`язання за договорами позики від 16 лютого 2015 року у тридцятиденний термін з моменту отримання повідомлення, а також попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не виконання цієї вимоги. Вимога отримана 10 грудня 2015 року (т. 1 а. с. 216-217).

18 грудня 2017 року на адресу ОСОБА_3 та іпотекодавця ОСОБА_2 направлено вимогу про виконання порушеного зобов`язання, в якій зазначено, що станом на 18 грудня 2017 року заборгованість складає:

- за договором позики від 16 грудня 2015 року № 16/02/15/1 - 6 524 000 грн, що є еквівалентом - 200 000 євро за курсом НБУ станом на 18 грудня 2017 року (курс НБУ 32,6260 грн за 1 євро);

- за договором позики від 16 лютого 2015 року № 16/02/15/2 - 3 262 600 грн, що є еквівалентом - 100 000 євро за курсом НБУ станом на 18 грудня 2017 року (курс НБУ 32,6260 грн за 1 євро);

- за договором позики від 16 грудня 2015 року № 16/02/15/3 - 2 763 510 грн, що є еквівалентом - 100 000 дол. США за курсом НБУ станом на 18 грудня 2017 року (курс НБУ 27,6351 грн за 1 дол. США);

- за договором позики від 16 лютого 2015 року № 16/02/15/4 - 2 763 510 грн, що є еквівалентом - 100 000 дол. США за курсом НБУ станом на 18 грудня 2017 року (курс НБУ 27,6351 грн за 1 дол. США);

- за договором позики від 16 лютого 2015 року № 16/02/15/5 - 4 491 256,45 грн, що є еквівалентом - 162 520 дол. США за курсом НБУ станом на 18 грудня 2017 року (курс НБУ 27,6351 грн за 1 дол. США);

Загальна сума заборгованості за договорами позики складає 19 804 876,45 грн (т. 1 а. с. 19).

Позивач після винесення заочного рішення суду зареєстрував право власності на квартиру на своє ім`я та в подальшому 25 травня 2018 року продав квартиру ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 109), яка ухвалою апеляційного суду залучена до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання, передбачені договорами позики від 16 лютого 2015 року, не виконав, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. 09 грудня 2015 року повідомлено іпотекодавця ОСОБА_2 про розмір заборгованості та надано строк добровільно усунути порушення. Оскільки договором іпотеки не передбачено способу захисту звернення стягнення на майно шляхом визнання за позивачем права від свого імені продати іпотечне майно, а ОСОБА_3 не спростовано порушення виконання зобов`язання, то в силу положень договору іпотеки та норм статей 12, 33 Закону України "Про іпотеку" позивач набув право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Пунктом 4 договору іпотеки встановлено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку", однак не зазначено саме яким чином та шляхом іпотекодержатель може задовольнити свої вимоги. Оскільки сторонами в пункті 4 договору іпотеки не визначено порядок позасудового врегулювання, то це не позбавляє права позивача звернутися до суду із позовом про захист своїх прав у визначений ним в уточнених позовних вимогах спосіб.

Посилання відповідачів на те, що позивач не мав права продати квартиру, оскільки рішення, на підставі якого він звернув стягнення скасоване, є необґрунтованим у зв`язку з тим, що на момент продажу квартири 25 травня 2018 року заочне рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09 січня 2018 року було чинним, ніким не оскаржувалося, будь-які заяви або зустрічний позов про поворот виконання рішення відповідачами або будь-ким не заявлялися.

................

Перейти до повного тексту