Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 515/723/21
провадження № 61-11792св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Тузлівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області,
третя особа - відділ освіти, культури та спорту Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В.,
Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа - відділ освіти, культури та спорту Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про стягнення заробітної плати.
Позов мотивовано тим, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року у справі № 515/1711/18
ОСОБА_1 поновлено на посаді директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей".
На виконання цього рішення Тузлівською сільською радою Одеської області 28 лютого 2020 року прийнято розпорядження, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей" та 03 березня 2020 року внесено відомості про керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань. Зазначені відомості були внесені в трудову книжку позивача.
Позивач посилалась на те, що вона з 28 лютого 2020 року відповідно
до трудового розпорядку комунального закладу Тузлівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей" перебувала на своєму робочому місці, проте з цього приводу жодні відомості в облікових документах щодо її наявності на робочому місці
не відображались та жодні дії з нарахування та як наслідок виплати заробітної плати не здійснювались.
На думку ОСОБА_1, за період з 01 березня 2020 року по 31 березня 2021 рік їй не виплачено відповідачем заробітну плату у розмірі
320 015,52 грн, у зв`язку із чим вона має право на компенсація
за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 124 306,27 грн.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути
з Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області
на її користь заробітну плату в розмірі 320 015,52 грн, а також компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати - 124 306,27 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області
від 06 грудня 2021 року у складі судді Тимошенка С. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 320 015,52 грн.
Стягнуто з Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати у розмірі 124 306,27 грн.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року у справі № 515/1711/18, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей" відповідачем виконано, а тому, на думку суду першої інстанції, ураховуючи положення статті 94 КЗпП України позивач має право на оплату своєї праці, а також ураховуючи те, що відповідач допустив порушення строків виплати заробітної плати позивач має право на компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати.
20 липня 2022 року голова Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Покровщук Л. В. зверталась
до Тарарбунарського районного суду Одеської області із заявою про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та про перегляд заочного рішення суду.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 серпня 2022 року поновлено Тузлівській сільській раді Дністровського району Одеської області строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року. Заяву голови Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Покровщук Л. В. про перегляд заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року залишено без задоволення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2022 року апеляційну скаргу Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задоволено. Заочне рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 грудня 2021 року скасовано
й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право
на отримання заробітної плати у визначеному трудовим договором розмірі має працівник, який фактично допущений і виконує посадові обов`язки, тобто свою роботу, за яку йому належить грошова винагорода.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач після поновлення
її на роботі рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області
від 20 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у справі № 515/1711/18 фактично трудові обов`язки не виконувала, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, підстав для стягнення заробітної плати за фактично відпрацьований час немає.
Працівник, якого незаконно звільнено і рішення про його поновлення
на роботі не виконано у повному обсязі, не має права на заробітну плату, оскільки фактично не виконує роботу, а отже положення законодавства про оплату праці на ці правовідносини не поширюються, натомість застосуванню підлягає стаття 236 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, зокрема: в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2020 року у справі № 2340/3865/18 та від 08 лютого
2022 року у справі № 755/12623/19, а також не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1
частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 звільнена з посади директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I - III ступеня-ліцей" не була, розпорядження сільського голови Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області з цього приводу
не виносилось, а тому, на думку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанцій помилково не застосував до спірних правовідносин положення
статті 94 КЗпП України.
На думку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не дослідив докази
та не надав їм правової оцінки, а також не зазначив у своєму рішенні мотиви їх прийняття або відхилення, що були надані позивачем: акт інспекційного відвідування Тузлівської сільської ради Одеської області
від 18 вересня 2020 року № ОД 87/2164/АВ за фактами порушення виплати заробітної плати ОСОБА_1 на посаді директора, припис про усунення недоліків та акт інспекційного відвідування Тузлівської сільської ради Одеської області від 13 квітня 2021 року № ОД 177/370/АВ за фактом порушення вимог із виплати заробітної плати, складених Головним управлінням Держпраці в Одеській області.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із Татарбунарського районного суду Одеської області.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року справу призначено
до розгляду.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області
на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 20 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду
від 16 січня 2020 року у справі № 515/1711/18, ОСОБА_1 поновлено
на роботі на посаді директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей" Татарбунарського району Одеської області.
28 лютого 2020 року сільським головою Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області видано розпорядження № 1 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа
I-III ступеня-ліцей".
03 березня 2020 року внесено відомості про керівника ОСОБА_1
до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 фактично чинились перешкоди у допуску до роботи, а саме установчі документи, печатки, штампи та інші документи їй не передавались, у зв`язку із чим вона вимушена була звертатися 03 березня 2020 року та 20 березня 2020 року
до правоохоронних органів.
Відповідно до рішення IX сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 квітня 2020 року № 782-1 вирішено скасувати розпорядження сільського голови Тузлівської сільської ради від 28 лютого 2020 року № 1 "Щодо виконання рішення Татарбунарського районного суду від 20 червня 2020 року у справі
№ 515/1711/18 про визнання протиправним розпорядження та поновлення на роботі ОСОБА_1"
Цим же рішенням скасовано запис від 28 лютого 2020 року № 12 у трудовій книжці ОСОБА_1 "Запис № 11 недійсний, поновлена на попередній роботі".
Рішенням IX сесії першого скликання Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 10 квітня 2020 року № 783-1 вирішено скасувати розпорядження сільського голови Тузлівської сільської ради від 28 лютого 2020 року № 2 "Про звільнення з займаної посади директора комунального закладу Тузлівського навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей" ОСОБА_2 .
Пунктом 2 цього ж рішення директору комунального закладу Тузлівського навчально-виховний комплекс "Загальноосвітня школа I-III ступеня-ліцей" ОСОБА_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно табелів обліку використання робочого часу педагогів, посаду директора Тузлівського навчально-виховного комплексу займала ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.