Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
місто Київ
справа № 757/31644/21-ц
провадження № 61-7817св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України", банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), про стягнення грошових коштів.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке.
27 грудня 2017 року на підставі листа начальника ГУ ПФУ в Харківській області Ачкасова В. М. від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20 відповідач здійснив транзакцію щодо переказу коштів у сумі 158 665,15 грн з його карткового рахунку на рахунок ГУ ПФУ в Харківській області на підставі пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662 "Деякі питання виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року у справі № 826/1244/18 у задоволенні його адміністративного позову до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662 в частині положення пункту 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662, про те, що: "помилково зараховані на поточні рахунки суми пенсій за вимогою органів Пенсійного фонду повертаються на рахунки, з яких проводилося фінансування", відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662 в частині положення пункту 19 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662 про те, що: "помилково зараховані на поточні рахунки суми пенсій за вимогою органів Пенсійного фонду повертаються на рахунки, з яких проводилося фінансування".
Зобов`язано Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662, після набрання рішенням законної сили.
Крім того, він звертався до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Харківській області, третя особа на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби в Харківській області, про визнання протиправними рішення (розпорядження), стягнення коштів, визнання протиправними дій, стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 820/4322/18 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення його позовних вимог частково.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області, які полягають у проханні, викладеному у листі ГУ ПФУ в Харківській області від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20 до Філії Харківського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" щодо повернення на рахунок ГУ ПФУ в Харківській області коштів у сумі 158 665,15 грн, як помилково нарахованих ОСОБА_1 .
Визнано протиправним рішення (розпорядження) ГУ ПФУ в Харківській області від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20 про повернення на рахунок ГУ ПФУ в Харківській області коштів у сумі 158 665,15 грн перерахованих 03 лютого 2017 року ГУ ПФУ в Харківській області на рахунок ОСОБА_1, яке викладене у листі ГУ ПФУ в Харківській області від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20 до Філії Харківського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України".
Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області розглянути питання щодо повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 158 665,15 грн, що належали йому на праві приватної власності, станом на 27 грудня 2017 року - дату безспірного списання зазначених коштів з рахунку ОСОБА_1 на підставі рішення (розпорядження) ГУ ПФУ в Харківській області від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20 про повернення на рахунок ГУ ПФУ в Харківській області коштів у сумі 158 665,15 грн, перерахованих 03 лютого 2017 року ГУ ПФУ в Харківській області на рахунок ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене 14 березня 2019 року він звернувся із заявою до начальника Філії Харківського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", у якій просив повернути на його картковий рахунок грошові кошти у сумі 158 665,15 грн, проте відповідач вимог вказаної заяви не виконав.
Далі він звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ГУ ПФУ в Харківській області, про визнання протиправною та нечинною транзакції, стягнення коштів.
Однак усупереч висновкам, які суди виклали у справах № 826/1244/18 та № 820/4322/18, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року (справа № 757/15814/19-ц) у задоволенні його позовних вимог неправомірно відмовлено, тому обставини, встановлені Печерським районним судом міста Києва у вказаній справі, не можуть бути враховані судом під час розгляду цієї справи.
Посилаючись на те, що станом на 14 червня 2021 року належні йому грошові кошти у сумі 158 665,15 грн відповідач не повернув, ОСОБА_1 просив:
на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" стягнути з власних коштів АТ "Державний ощадний банк України" пеню у розмірі 59 912,50 грн за період з 14 червня 2020 року до 13 червня 2021 року;
стягнути з власних коштів АТ "Державний ощадний банк України" майнову шкоду у розмірі 16 723,31 грн, яка завдана ОСОБА_1 протиправною та нечинною транзакцією щодо переказу 27 грудня 2017 року АТ "Державний ощадний банк України" коштів у сумі 158 665,15 грн з карткового рахунку ОСОБА_1 на підставі листа начальника ГУ ПФУ в Харківській області Ачкасова В. М. від 27 грудня 2017 року № 28659-14/20, який не є виконавчим документом, унаслідок інфляційного знецінення коштів у сумі 158 665,15 грн, за період з червня 2020 року до травня 2021 року.
Короткий зміст рішень судів
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з таких підстав:
позивач не вказав відомості чи вживались ним заходи досудового врегулювання спору, чи відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі проводились ним;
зміст позовних вимог потребує уточнення, оскільки вони викладені нечітко та некоректно, що унеможливлює визначитись з позовними вимогами до відповідачів, а також сумами, які позивач просить стягнути;
обставини, зазначені на обґрунтування позовних вимог, викладено нечітко;
до матеріалів позовної заяви додано платіжне доручення від 11 червня 2021 року № 1 про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн, проте з огляду на те, що позивачем заявлено декілька вимог, йому необхідно сплатити судовий збір за інші вимоги.
Роз`яснено ОСОБА_1, що у разі невиконання вимог зазначеної ухвали у десятиденний строк, з дня отримання її копії, позовна заява буде визнана неподаною та повернена заявнику.
Копію ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року ОСОБА_1 отримав 08 липня 2021 року.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, 13 липня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Соколова О. М.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Соколова О. М. відмовлено.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі частини третьої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що копію ухвали суду про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 отримав 08 липня 2021 року. Протягом десяти днів з дня отримання копії зазначеної ухвали недоліки позовної заяви не усунув, що відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України є підставою для визнання позовної заяви неподаною та повернення її заявнику.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що незважаючи на доводи апеляційної скарги, в ухвалі суду першої інстанції про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1, зазначено конкретні недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення. Оскільки у визначений судом строк заявник недоліків позовної заяви не усунув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та повернення її заявнику на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі та продовження розгляду справи.
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на які не звернув увагу апеляційний суд, заявник посилався на те, що суд безпідставно повернув його позовну заяву у зв`язку із неусуненням недоліків, визначених в ухвалі Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року, з огляду на те, що вказані у цій ухвалі порушення вимог частини третьої статті 175 ЦПК України не існували.
Залишаючи позовну заяву без руху у зв`язку зі сплатою судового збору не у повному обсязі, суд першої інстанції на порушення частини другої статті 185 ЦПК України не вказав, яку суму судового збору необхідно доплатити за подання позовної заяви.
Вказував на те, що він не зобов`язаний зазначати у позовній заяві відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, оскільки законом не визначено обов`язкового досудового порядку урегулювання спору, який виник між ним та відповідачем.
Водночас у позовній заяві він вказував на те, що вже звертався до відповідача з позовом у якому серед іншого, також просив стягнути з АТ "Державний ощадний банк України" пеню та майнову шкоду, однак за інші періоди часу та в іншому розмірі.
Оскільки ним не вживались заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, то й обов`язку зазначати про це у позовній заяві він також не мав, що відповідає вимогам пункту 7 частини другої статті 175 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким помилково погодився апеляційний суд, належно не перевірив дотримання позивачем вимог частини третьої статті 175 ЦПК України, помилково залишив позовну заяву без руху та надалі її повернув, чим порушив його ( ОСОБА_1 ) право на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційну скаргу від АТ "Державний ощадний банк України", у яких банк просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.
Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перешкод чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.