ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/4877/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Волковицької Н.О.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2022 (Лаврова Л.С.), додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2022 (Лаврова Л.С.), постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (Пуль О.А., Білоусова Я.О., Тарасова І.В.) та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 (Пуль О.А., Білоусова Я.О., Тарасова І.В.) у справі №922/4877/21
за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області до: 1) Вільхівської сільської ради; 2) Фізичної особи-підприємця Савченко Надії Миколаївни про визнання незаконним рішення, визнання недійсним і припиненим на майбутнє договору, зобов`язання повернути земельну ділянку
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Харківської області з позовом до Вільхівської сільської ради (далі - Відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Савченко Надії Миколаївни (далі - Відповідач-2) про визнання незаконним рішення, визнання недійсним і припиненим на майбутнє договору, зобов`язання повернути земельну ділянку.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за рішенням Відповідача-1 надано Відповідачу-2 земельну ділянку для розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) в порушення статей 124, 134 ЗК України, тому рішення є незаконним, а договір про встановлення земельного сервітуту є недійсним, оскільки суперечить статтям 401, 404 ЦК України та статтям 116, 122 ЗК України та укладений на виконання рішення, яке підлягає визнанню незаконним.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.11.2022 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 28.11.2022 стягнуто з Прокуратури на користь Відповідача-2 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 14.11.2022 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 28.11.2022 залишено без змін.
5. Рішення та постанова судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що спірний договір не суперечить статті 404 ЦК України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а стаття 99 ЗК України, як спеціальний закон у цих правовідносинах відповідно до статті 9 ЦК України, передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). Спірний договір також не суперечить статтям 116, 122 ЗК України, оскільки розміщення тимчасової споруди здійснюється на підставі паспорту прив`язки тимчасової споруди та не потребує оформлення права власності або користування (в тому числі і права оренди) на земельну ділянку, на якій планується розмістити тимчасову споруду. Суди відхилили посилання Прокурора на те, що спірний договір є фактично договором оренди земельної ділянки, оскільки сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном (частина п`ята статті 403 ЦК України та частина третя статті 98 ЗК України), а тому до Відповідача-2 не перейшло право володіння та користування земельною ділянкою площею 0,0042 га, яка не має кадастрового номеру і на яку встановлений земельний сервітут. Прокурором не доведено відсутності повноважень Відповідача-1 на передачу Відповідачу-2 спірної земельної ділянки у сервітутне користування, а також, що спірне рішення в частині встановлення земельного сервітуту шляхом укладення договору про встановлення Відповідачу-2 особистого строкового сервітуту, суперечить положенням статей 124, 134 ЗК України.
6. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 стягнуто з Прокуратури на користь Відповідача-2 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора
7. Прокурор подав касаційну скаргу на рішення, додаткове рішення, постанову та додаткову постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
8. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 152 ЗК України, статей 16, 21, 393 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №923/466/17, №916/1979/13.
9. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 235 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №916/933/17, №522/14890/16-ц, №915/857/20.
10. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 99 ЗК України, статті 401 ЦК України, статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пунктів 1.3, 1.4, 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 "Порядку розміщення тимчасових спору для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №904/144/20.
11. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статей 98-100 ЗК України, статей 401-404 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №905/798/19.
12. Суди попередніх інстанцій в порушення статей 11, 14 ГПК України вийшли за межі позовних вимог та, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №905/1552/16, вдалися до оцінки правомірності розміщення Відповідачем-2 на спірній земельній ділянці торгівельного павільйону як тимчасової споруди та не врахували, що відсутність необхідності наявності для встановлення тимчасової споруди документа на землекористування, не свідчить про використання спірної земельної ділянки відповідно до вимог закону.
13. При ухваленні оскаржуваних рішення та постанови, судами попередніх інстанцій порушено статті 13, 73-74, 76-79, 86, 236, 238 ГПК України та не дано належної оцінки доказам у справі, внаслідок чого залишено поза увагою, що спірний договір є удаваним правочином, який вчинено з метою приховати інший правочин, а саме договір оренди землі, зміст якого суперечить вимогам статей 4, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статтям 116, 122, 124, 134 ЗК України, оскільки укладений на підставі рішення Відповідача-1, ухваленого поза межами наданих законом повноважень.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
14. Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
15. Представником Відповідача-2 (адвокат Рижков І.П.) до Верховного Суду 21.05.2023 подано відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення, додаткове рішення, постанову та додаткову постанову судів попередніх інстанцій - без змін.
15.1. Водночас, представник Відповідача-2 адвокат Рижков І.П. у відзиві просить визнати поважною причину пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу, поновити пропущений строк та прийняти відзив. В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, представник Відповідача-2 послався на те, що ухвалу Верховного Суду від 12.04.2023 ним отримано через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 04.05.2023, але, враховуючи необхідність ознайомлення зі змістом судових рішень Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі Прокурора, а також зайнятість адвоката в інших судових провадженнях, строк підготовки відзиву зайняв 16 календарних днів.
15.2. Відповідно до частини четвертої статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається, зокрема, строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 295 ГПК України).
Отже, в ухвалі про відкриття касаційного провадження строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом.
Ухвалою суду касаційної інстанції від 12.04.2023 відповідно до частини першої статті 295 ГПК України учасникам справи надано строк на подання відзиву до 28.04.2023, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Як вбачається з матеріалів справи (довідка Суду від 04.05.2023 про доставку документа в кабінет електронного суду), ухвала Суду від 12.04.2023 надійшла представнику Відповідача-2 (адвокат Рижков І.П.) через електронний кабінет одержувача 04.05.2023 о 17:59 год., про що також зазначає і сам адвокат Рижков І.П. у своєму клопотанні.
Таким чином, враховуючи положення частини четвертої статті 294, частини першої статті 295 ГПК України, вимоги ухвали Суду від 12.04.2023 щодо строку подання відзиву на касаційну скаргу, а також, зважаючи на докази отримання 04.05.2023 ухвали Суду представником Відповідача-2 адвокатом Рижковим І.П., останнім днем строку на подання відзиву було 15.05.2023 (з урахуванням вихідних днів). Проте, як зазначалося вище, відзив подано 21.05.2023, тобто, з пропуском строку, встановленого Судом в ухвалі від 12.04.2023.
15.3. Згідно з частиною другою статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.
15.4. Частиною другою статті 118 ГПК України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
15.5. Оскільки представник Відповідача-2 адвокат Рижков І.П. у клопотанні не просить суд продовжити строк на подання відзиву, а також те, що відзив подано після (21.05.2023) закінчення строку, встановленого Судом в ухвалі від 12.04.2023 (10 днів з дня вручення цієї ухвали - 15.05.2023) на подання відзиву, як того вимагає частина перша статті 295 ГПК України, клопотання про поновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги відхиляється, а відзив на підставі частини другої статті 118 ГПК України Суд залишає без розгляду.
Інші документи
16. До Верховного Суду 05.06.2023 від представника Відповідача-2 адвоката Рижкова І.П. надійшли додаткові письмові пояснення.
16.1. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 161 ГПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним (частина п`ята статті 161 ГПК України).
Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частини перша та друга статті 118 ГПК України).
16.2. Відповідач-2 не просив дозволу подати додаткові письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним, а тому ці пояснення Верховний Суд залишає без розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
17. Як встановили суди попередніх інстанцій, рішенням від 25.09.2020 "Про встановлення земельного сервітуту" Відповідачем-1 встановлено земельний сервітут шляхом укладання договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 на частину земельної ділянки, площею 0,0042 га, розташовану у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області, для розміщення тимчасової споруди - землі громадської забудови (комерційне використання) за рахунок земель житлової та громадської забудови. Встановлено термін дії сервітуту - 23.12.2024, кадастровий номер земельної ділянки 6325184001:00:002:0077, встановлено плату за використання земельної ділянки у розмірі 12% від нормативної оцінки земельної ділянки.
Між Відповідачем-1 (Сільська рада) та Відповідачем-2 (Сервітуарій) 21.10.2020 на підставі рішення Відповідача-1 від 25.09.2020 укладено договір №1 про встановлення земельного сервітуту, за умовами якого земельний сервітут площею 0,0042 га встановлюється щодо земельної ділянки комунальної власності площею 0,2843 га за рахунок категорії земель житлової та громадської забудови, за цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови для розташування торгівельного комплексу та центру молоді, за кадастровим номером 6325184001:00:002:0077, що розташована у с.Вільхівка по вул.Центральній Харківського району Харківської області в інтересах Сервітуарія на право на розміщення тимчасової споруди (малої архітектурної форми) згідно з кадастровим планом меж сервітуту земельної ділянки (пункт 1.1 договору).
Згідно з пунктом 3.2 договору розмір плати за земельну ділянку на рік становить 12% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання складає 2 680,02 грн.
Відповідно до пункту 2.1 договору встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії паспорту прив`язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельний павільйон, виданий відділом містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації 23.12.2019 за реєстраційним №23, а саме, до 23.12.2024.
18. Приймаючи рішення у справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Згідно з частиною другою статті 404 ЦК України особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Відповідно до статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що до земельних правовідносин повинні застосовуватися норми земельного законодавства, а цивільне законодавство застосовується в субсидіарному порядку.
Так, у розділі ІІІ "Права на землю" ЗК України визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право земельного сервітуту.
Відповідно до статті 98 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Положення частини четвертої цієї статті не застосовуються у разі встановлення земельних сервітутів на земельній ділянці державної, комунальної власності, що сформована відповідно до частини третьої статті 100 цього Кодексу з метою встановлення земельного сервітуту.
Згідно з пунктом "в" частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
Статтею 100 ЗК України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.
Зважаючи на зміст договору, а також, враховуючи наведені норми права, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що оспорений договір не суперечить статті 404 ЦК України, оскільки перелік сервітутів не є вичерпним, а стаття 99 ЗК України, який є спеціальним актом законодавства у спірних правовідносинах, передбачає земельний сервітут для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
18.1. Суди попередніх інстанцій також врахували положення статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності на пунктів 2.1, 2.2, 2.7, 2.9, 2.20 "Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 та дійшли висновку, що встановлення стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив`язки тимчасової споруди та не потребує отримання документів, що дають право на виконання будівельних робіт, а також наявності права користування або права власності замовника на земельну ділянку, на якій здійснюватиметься встановлення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, тому відсутні підстави вважати обов`язковим набуття Відповідачем-2 права оренди для розміщення тимчасової споруди, а також наявність підстав невідповідності оспореного договору положенням статей 116, 122 ЗК України.