Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 169/740/20
провадження № 61-774св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Хвіц Г. Й. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви ОСОБА_1 .
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року вона є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд загальною площею 58.3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
Співвласником іншої частини (4/36 частки) будинку є ОСОБА_2 . Вказувала, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування будинком є неможливим, оскільки відповідач не бере участі в утриманні спільного майна, не цікавиться його станом, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам останньої, яка має на праві власності інше житло.
У зв`язку з наведеним просила:
припинити право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку "А-1" з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 ;
визнати за нею право власності на 4/36 частки вказаного житлового будинку;
стягнути з неї на користь відповідача 15 990 грн грошової компенсації вартості 4/36 часток житлового будинку "А-1" з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, що внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.
Зміст вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 .
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування нерухомим майном.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 позбавила її можливості користуватися спірним житловим будинком, що перебуває у їхній спільній частковій власності, і користується ним одноосібно.
Вказуючи, що провести поділ будинку технічно неможливо, вона просила встановити порядок користування житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами, розташованим за на АДРЕСА_1, шляхом виділення їй у користування кімнати площею 10,8 кв. м, а кімнати площею 10,4 кв. м і 14,1 кв. м - виділити ОСОБА_1 ; коридор і кладову, надвірні будівлі та споруди залишити у спільному користуванні.
Короткий зміст рішення і постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 05 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 4/36 частки житлового будинку "А-1" з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 4/36 частки житлового будинку А-1 з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 58.3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 4/36 часток житлового будинку "А-1" з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 58,3 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, в розмірі 15 990,00 грн, що відповідно до квитанції від 02 вересня 2020 року внесені на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи первісний позов і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач і відповідач не можуть досягти згоди щодо спільного володіння і користування майном, між ними склалися неприязні відносини. Реальний виділ 4/36 частини спірного житлового будинку є технічно неможливим, що сторонами не заперечується. Припинення права власності ОСОБА_2 на 4/36 частини будинку у цьому випадку не завдасть їй істотної шкоди у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 17).
Відповідно до квитанції від 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 сплатила на депозитний рахунок Турійського районного суду Волинської області 15 990,00 грн (а. с. 2).
Заперечення ОСОБА_2 проти первісного позову з посиланням на те, що припинення її права на частку у спільному майні завдасть їй істотної шкоди з урахуванням того, що належна їй на праві власності квартира в АДРЕСА_2, перебуває в іпотеці, є необґрунтованими, оскільки перебування квартири в іпотеці не позбавляє її власника права користуватися нею.
Аргументи учасників
У січні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що припинення її права власності на частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, квартира у АДРЕСА_2 перебуває в іпотеці, що свідчить про те, що вона і її сім`я потребує покращення житлових умов.
Вона не порушує будь-яких прав і законних інтересів ОСОБА_1 . У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заявляла про призначення технічної інвентаризації та оцінки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1, однак це клопотання не було розглянуте, що свідчить про неповноту дослідження доказів у справі.
Позивач не довела належними та допустимими доказами факт, чи дійсно є неможливим виділ належної їй частки у натурі та чи не допускається такий виділ згідно із законом. На її переконання, довідка про надання інформаційно-консультативних послуг, видана суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3, не містить об`єктивну оцінку спірного будинку, оскільки вона охоплює оцінку лише житлового будинку без надвірних будівель і споруд. Суди неправильно застосували положення статті 365 ЦК України до спірних правовідносин.
У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому вона вказує, що відповідач є власником 4/36 житлового будинку "А-1" площею 58,3 кв. м на АДРЕСА_1, тобто її частка становить 6,48 кв. м, що свідчить про те, що така частка є незначною і її виділ у натурі є неможливим. Після смерті матері сторін у 2014 році, після якої відповідач успадкувала 4/36 частки будинку, ОСОБА_2 жодної участі в утриманні будинку не бере. Відповідач є власником іншого житла - квартири АДРЕСА_2, тому припинення права власності на належну їй незначну частку у спірному будинку не завдасть їй істотної шкоди. Покращення житлових умов відповідача за рахунок 6,48 кв. м у спірному будинку є неможливим.
Отримані у цій справі кошти як компенсації дасть змогу відповідачу погасити частково кредит, забезпечений іпотекою квартири у місті Луцьку, і пришвидшити припинення договору іпотеки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі
№ 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц, від 17 травня 2021 року у справі № 183/4432/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 289/398/16, від 07 лютого 2019 року у справі № 686/17974/17, від18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 428/7432/20, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2002 року та договору дарування частини житлового будинку від 06 вересня 2004 року ОСОБА_1 є власником 32/36 часток житлового будинку з відповідними частками надвірних будівель та споруд загальною площею 58,3 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8-11).
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок розташований на АДРЕСА_1, до його складу входить: житловий будинок "А-1" загальною площею 58,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, прибудова "а", літня кухня "В-1", гараж "Г-1", хлів "Д-1", вбиральня "Ж", огорожа "1-2". Будинок складається з трьох кімнат площею 10,4 кв. м, 10,8 кв. м, 14,1 кв. м, коридору, кладової та кухні (а. с. 19 -24).
Співвласником інших 4/36 частини цього будинку є ОСОБА_2 (а. с. 15-16).
Відповідно до довідки, виданої суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3, оціночна вартість спірного житлового будинку становить 143 860,00 грн (а. с. 25).
ОСОБА_2 є власником квартири в АДРЕСА_2 .
У відзиві на позов ОСОБА_2 просила постановили ухвалу, якою призначити технічну інвентаризацію та оцінку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 (а. с. 66 зворот).
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України).
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку;
рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов`язує набуття для іншого (інших) співвласника(-ів) права на частку;
визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб`єктивне право;
у співвласника, який тільки пред`являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб`єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб`єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права;
недопустими є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно.
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див. зокрема., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21).
Європейський суд з прав людини вказав, що "апеляційний суд, ухвалюючи рішення про припинення права заявника на частку у квартирі, посилався на статей 364 та 365 ЦК України від 2003 року. Проте, як було підтверджено роз`ясненням Верховного Суду України, ці положення не можуть бути застосовані одночасно за тих самих обставин, оскільки вони стосуються різних юридичних питань. А саме, можливість припинення права особи на частку в спільному майні без її згоди передбачена статтею 365 Кодексу, тоді як стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Навіть припускаючи, що, попри неоднозначність у рішенні апеляційного суду, статті 365 Кодексу була юридичним положенням, застосовним у справі заявника, і що умову пункту першого було дотримано, Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 365 протилежна сторона повинна була завчасно внести вартість частки заявника у квартирі на депозитний рахунок суду першої інстанції. Це було і залишається передумовою винесення судом рішення про припинення права на частку у спільному майні. У справі заявника протилежна сторона не внесла вартість частки на рахунок. Конкретні та відповідні аргументи заявника стосовно нездійснення протилежною стороною необхідного платежу національні суди не взяли до уваги. У цьому контексті Суд зазначає, що положення ЦК від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди (ANDRIY RUDENKO v. UKRAINE, № 35041/05, § 41 - 43, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).