Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 509/3416/18
провадження № 61-8483св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого
2021 року у складі судді Кочка В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С.,
Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та вселення.
Позов мотивований тим, що сторони почали разом мешкати без реєстрації шлюбу з 22 грудня 2012 року у квартирі батьків позивача за адресою:
АДРЕСА_1, вели сумісне господарство,
а також разом неодноразово подорожували за кордоном. За час спільного сумісного проживання, а саме 26 лютого 2014 року, на ім`я ОСОБА_2 було укладено договір № 13/741-5/5 про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого ТОВ "Кадор" зобов`язалось побудувати та передати у власність ОСОБА_2 пай у вигляді квартири. Сума договору становила 623 187,35 грн, що було еквівалентно
63 655,50 дол. США. У період з 27 лютого 2014 року до 29 січня 2015 року зобов`язання щодо сплати суми договору були виконані достроково, оскільки її батько, ОСОБА_3, сплатив кредит достроково.
Відповідач за фахом є моряком і деякий час перебував за кордоном, а тому
05 березня 2014 року він видав довіреність на позивача ОСОБА_1
з метою представництва його інтересів у відносинах з ТОВ "Кадор" шляхом отримання всіх необхідних документів, а також ключів від квартири.
На підставі зазначеної довіреності позивач підписала акт технічного огляду квартири від 18 липня 2014 року та акт приймання-передачі квартири
у тимчасове користування від 26 серпня 2014 року.
15 жовтня 2014 року між сторонами був укладений шлюб.
22 вересня 2015 року, у період шлюбу на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване право власності на квартиру
АДРЕСА_2 . Квартира була без ремонту, і позивач за позичені у свого батька кошти робила ремонт самостійно і купувала меблі та техніку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син, ОСОБА_5 .
18 січня 2018 року позивач придбала за позичені у брата і його дружини кошти та зареєструвала право власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 .
Позивачка зазначала, що вказаний автомобіль є її особистою приватною власністю, оскільки придбаний за кошти позичені у родини її брата,
а відповідач коштів на повернення боргу не давав.
Позивачка також вказувала, що відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою, оскільки змінив замки, і вона досі не може зайти до неї, орендує іншу квартиру.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнень, просила:
встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
з ОСОБА_2 у період з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року;
визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру
АДРЕСА_2 ;
поділити квартиру АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини вказаної квартири, а за ОСОБА_2 -
на 1/4 частину;
визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;
припинити право власності ОСОБА_2 на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 ;
визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблі і техніку, що знаходяться у квартирі: кухня вартістю 125 208,00 грн; ліжко вартістю
10 624,15 грн; матрац вартістю 13 360,00 грн; мийка кутова для кухні вартістю
8 345,00 грн; холодильник вартістю 16 505,00 грн; кухонні технічні прилади вартістю 32 300,00 грн; змішувач для води вартістю 2 640,00 грн; стіл темно-бежевий вартістю 4 969,00 грн; стільці вартістю 3 858,00 грн; диван вартістю
9 736,00 грн; телевізор "Samsung" вартістю 15 990,00 грн, загальною вартість 243 535,45 грн;
визнати за нею право власності на вбудовану кухню з технічними приладами на суму 165 853,00 грн;
визнати за ОСОБА_2 право власності на стіл темно-бежевий
4 969,00 грн; стільці вартістю 3 858,00 грн; ліжко вартістю 10 624,15 грн; матрац вартістю 13 360,00 грн; змішувач для води вартістю 2 640,00 грн; диван вартістю 9 736,00 грн; холодильник вартістю 16 505,00 грн; телевізор "Samsung" вартістю 15 990,00 грн, всього на загальну суму 77 682,45 грн;
усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення
ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_2 .
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності, поділ спільного майна подружжя та стягнення грошових коштів.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 15 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. За час перебування
у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_5 15 квітня 2018 року стосунки між сторонами припинилися. За час шлюбу ОСОБА_2 оформив право власності на квартиру
АДРЕСА_2 . До реєстрації шлюбу ОСОБА_2 виплатив особисто 65,67 % вартості квартири.
У шлюбі набуте майно: автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та грошові кошти у сумі 18 000,00 дол. США.
ОСОБА_2 з урахуванням уточнень просив:
визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
визнати за ним право особистої приватної власності на 65,67 %,
тобто 6567/10 000 частин квартири
АДРЕСА_2 ;
визнати за ним право особистої приватної власності на 17,16 %, тобто
1716/10 000 частин квартири
АДРЕСА_2 , розділивши
в рівних частках 33,34 % між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, тобто 3334/10 000 частин квартири;
стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частину грошових коштів у сумі 9 000,00 дол. США з перерахуванням у гривню на момент ухвалення рішення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1
з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з грудня
2012 року по 15 жовтня 2014 року.
Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя та здійснено поділ спільного майна подружжя - квартири
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2, загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м.
Усунено перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_2 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з грудня 2012 року до
15 жовтня 2014 року, суд першої інстанції виходив з наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відносин, що за своєю суттю відповідають відносинам сім`ї, оскільки між ними на той час склалися усталені відносини, притаманні подружжю: спільне ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільний відпочинок, піклування один про одного, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання майна тощо.
Визнаючи за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2, загальною площею 59,5 кв. м, житловою площею 32,4 кв. м за кожним, суд першої інстанції зробив висновок про те, що спірна квартира набута ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в результаті спільної праці за спільні кошти під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період, встановлений судом, а тому є спільною сумісною власністю сторін спору і підлягає поділу в рівних частках за кожним.
Усуваючи перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_2, суд першої інстанції виходив із того, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набутого за час шлюбу, а власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів
і техніки, що знаходяться у квартирі, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність заявлених вимог в цій частині, оскільки позивачка не вказала індивідуальних властивостей речей.
Щодо вимог кожного з позивачів про визнання автомобіля "Ford Focus",
2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 особистою власністю, суд першої інстанції зазначив про те, що вказаний автомобіль є майном, яке не підлягає поділу, зареєстрований за ОСОБА_1, а вимог щодо стягнення грошової компенсації не заявлено.
Щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь 1/2 частки грошових коштів у сумі 9 000,00 дол. США з перерахуванням у гривню на момент ухвалення рішення, суд першої інстанції вказав, що
ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів про наявність заощаджених коштів подружжя за період шлюбу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого
2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна та в частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 про поділ майна скасовано.
В задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період
з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року відмовлено.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 17/50 частин квартири
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 83/100 частин квартири
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на
17/100 частини квартири
АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину автомобіля марки "Ford Focus",
2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 .
Визнано спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: електричну варильну поверхню "Bosch" PKF651F17E; духовку електричну "Bosch" HBG34B520; вбудовану посудомийну машину "Bosch" SPV50E70EU; витяжку "Elica Stripe" wh/60; телевізор "Samsung" 40KV6400; холодильник "Samsung" RB37J5005SS/UA; ліжко "Cassiopea 03 Merelak 519"; матрац "Sleep Control"; стіл темно-бежевий 670385: ГД-019; диван "Валенсія Е"; стільці "Enzo" білий/чорний - 3 шт.; кухонні меблі "Рода"; кухонну мийку "Franke Antea AZG 661-E"; змішувач кухонний "LONGRAN" G08910 в рівних частках за кожним.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з грудня 2012 року до 15 жовтня 2014 року, апеляційний суд зробив висновок, що позивач не довела заявлені вимоги
в цій частині, оскільки листування за допомогою SMS-повідомлень, які за змістом підтверджують про близькі стосунки сторін, не можуть свідчити про те, що сторони спільно проживали та вели спільний побут; факт видачі довіреності та підписання ОСОБА_1 акта приймання-передачі квартири у цьому випадку свідчить про наявність на той момент довірливих стосунків між сторонами, водночас не може свідчити про те, що сторони спільно проживали однією сім`єю, мали у зазначений період спільний побут, взаємні права та обов`язки; показання свідків не є належними доказами, оскільки вони не підтверджують вказаних ознак, властивих для проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу.
Визнаючи спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 17/50 частин квартири
АДРЕСА_2 та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 83/100 частин, а за ОСОБА_1 - на 17/100 частин вказаної квартири, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 довів, що на придбання спірної квартири він витратив особисті грошові кошти у розмірі 488 481,14 грн, що становить 65,67 % (33/50) вартості цієї квартири, інша частина вартості квартири у розмірі 255 390,11 грн, що становить 34,33 % (17/50), виплачувалася подружжям спільно, та є об`єктом спільної сумісної власності, а тому підлягає поділу між подружжям. Отже, розмір частки особистої приватної власності ОСОБА_2 за ступенем особистої фінансової участі у спірній квартирі становить 83/100 (33/50+17/100) частки спірної квартири, ОСОБА_1 - 17/100 частки спірної квартири (17/50/2).
Визнаючи за ОСОБА_2 і за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частині за кожним на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер
НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 без його реального поділу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірний автомобіль набутий сторонами за час шлюбу, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, не спростована, а тому спірний транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям. ОСОБА_2 на рахунок Державної казначейської служби вніс половину визначеної висновком вартості спірного автомобіля, а саме 160 299,00 грн.
ОСОБА_1 під час розгляду справи не надала своєї згоди на отримання грошової компенсації вартості належної їй частки у праві власності на автомобіль, наполягаючи на визнанні за нею права власності на автомобіль. Отже, між сторонами не досягнуто домовленості про добровільний поділ автомобіля.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя меблів і техніки, що знаходяться у квартирі, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вказане майно придбане сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання за особисті кошти вбудованої кухні з технічним приладдям, тобто не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на це майно, тому все зазначене майно слід вважати спільною сумісною власністю подружжя.
В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
25 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:
скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області
від 22 лютого 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від
25 липня 2022 року в частині поділу майна подружжя;
скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року
в частині відмови в задоволенні її позовних вимог про встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однієї сім?єю без реєстрацію шлюбу у період
з грудня 2012 року по 15 жовтня 2014 року;
ухвалити нове рішення, яким:
1) поділити квартиру
АДРЕСА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири,
а за ОСОБА_2 - на 1/4 частину квартири, відступивши від засад рівності часток подружжя;
2) визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль марки "Ford Focus", 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;
3) припинити право власності ОСОБА_2 на автомобіль "Ford Focus",
2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_3 ;
4) постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині визнання спільною сумісною власністю предметів меблів та побутової техніки залишити без змін;
5) поділити побутову техніку та меблі таким чином:
визнати за ОСОБА_1 право власності на кухню
з кухонними технічними приладами (вбудована побутова техніка, а саме: варильна поверхня, духова шафа, витяжка, мийка кутова для кухні) на суму 165 853,00 грн;
визнати за ОСОБА_2 право власності на: стіл-темно-бежевий вартістю 4 969,00 грн, стільці вартістю 3 858,00 грн, ліжко вартістю10 624,15 грн, матрац вартістю 13 360,00 грн, змішувач для води вартістю 2 640,00 грн, диван вартістю 9 736,00 грн, телевізор "Samsung" вартістю 15 980,00 грн, всього на загальну суму 61 177,15 грн;
6) рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого
2021 року в частині встановлення факту проживання з ОСОБА_2 однієї сім?єю без реєстрацію шлюбу у період з грудня 2012 року до
15 жовтня 2014 року залишити без змін;
7) рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого
2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року
в частині усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру
АДРЕСА_2 залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що сторони з грудня 2012 року почали проживати однією сім?єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, як подружжя. Сторони витрачали свої кошти на їх спільні потреби: придбання їжі, побутових речей, товарів та одягу. До укладення шлюбу сторони неодноразово подорожували за кордон. Заявниця вказує, що суд не взяв до уваги надану від імені ОСОБА_2 довіреність для представництва інтересів ОСОБА_2 у відносинах з ТОВ "Кадор". Апеляційний суд не взяв до уваги всі докази у справі в їх сукупності і не дав оцінку цим доказам та показам свідків. Заявниця також вказує, що має право на відступлення від рівності частко, оскільки спільна дитина проживає разом з нею. ОСОБА_2 має заборгованість з аліментів, чого суди не врахували. Щодо спірного автомобіля заявниця зазначає, що він був придбаний за позичені нею кошти, про що свідчить розписка. Суд апеляційної інстанції визнав меблі та побутову техніку спільною сумісною власністю подружжя, проте не здійснив її поділ.
Аргументи інших учасників справи
30 листопада 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Чумаченко С. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.
03 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументів щодо незгоди з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2021 року та постановою Одеського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод
у користуванні квартирою шляхом вселення та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частки грошових коштів касаційна скарга не містить, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цих частинах в касаційному порядку не переглядаються.