Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 932/7660/21
провадження № 61-8925св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін Михайло Самуілович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів:
Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М. С., про визнання недійсними договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності 66/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С., за реєстровим номером 6101.
ОСОБА_2 належить 34/100 частини вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів 18 січня 1994 року, згідно з розпорядженням № 2/195-94, зареєстрованого в КП ДМБТІ та записано в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 26.
У 1995 році ОСОБА_1 емігрував з України та постійно проживав
у США, з того часу в Україну не повертався. ОСОБА_2 емігрувала
з України на постійне місце проживання до США у 2014 році, і з того часу до України не поверталась.
У 2020 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стало відомо, що право власності на квартиру було незаконно переоформлено на іншу особу - ОСОБА_3 . Цю інформацію позивачі дізнались з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зазначали, що протягом листопада - грудня 2019 року щодо спірної квартири вчинено декілька реєстраційних дій, а саме:
19 листопада 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності на 1/1 частину квартири за ОСОБА_1 на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С., за реєстровим номером 6101, та свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2, виданого 19 листопада 2019 року, за реєстровим номером 861. Отже ОСОБА_1 став одноосібним власником квартири (частка 1/1).
06 грудня 2019 року проведено державну реєстрацію права власності на 1/1 частину спірної квартири за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С. за реєстровим номером 904.
Позивачі вважали, що реєстрація права власності на належну їм квартиру була проведена незаконно, а отже, це майно вибуло з їх володіння всупереч законодавству України та поза їх волею, оскільки ОСОБА_1, перебуваючи весь час за кордоном, нікого не уповноважував та не видавав довіреності на отримання дубліката договору купівлі-продажу, яким посвідчено його право власності на 66/100 частин спірної квартири. Також позивачі вважали, що нотаріус незаконно видав особі, яка іменувала себе як ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину на 34/100 частини квартири, після смерті ОСОБА_2 . Вказували, що ОСОБА_2 жива, проживає постійно на території США. Свідоцтво про її смерть
є підробленим, оскільки воно видане на території російської федерації, однак ОСОБА_2 ніколи там не перебувала. Крім того, ОСОБА_1 не уповноважував нотаріуса на оформлення та видачу свідоцтва про право на спадщину, не просив проводити державну реєстрацію зміни розміру часток спірної квартири, не укладав договору купівлі-продажу квартири із
ОСОБА_3 тощо.
На думку позивачів, квартира загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 вибула з володіння власників поза їх волею.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від
19 листопада 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., зареєстроване в реєстрі за номером 861;
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., за реєстровим номером 904;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 та витребувати цю частку квартири з незаконного володіння ОСОБА_3 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на 34/100 частини квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 та витребувати цю частку
з незаконного володіння ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від
11 квітня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від
19 листопада 2019 року, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Царейкіним М. С., зареєстроване в реєстрі за номеро 861.
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 34/100 частини квартири загальною площею
110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 34/100 частини квартири, загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 .
Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 66/100 частин квартири загальною площею 110,2 кв. м, житловою площею 69,8 кв. м за адресою:
АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір
у розмірі 1 816, 00 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками спірної квартири, жодних правочинів щодо відчуження вказаного майна не вчиняли, майно вибуло з володіння поза їх волею, а отже, підлягає захисту порушене право шляхом витребування вказаного майна у відповідача.
Визнання недійсним договору купівлі-продажу не є належним способом захисту порушеного права.
Визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину, суд першої інстанції зробив висновок про те, що це свідоцтво видане особі, яка не мала права на спадкування. ОСОБА_2 (спадкодавець) є живою, а свідоцтво про її смерть отримано з порушенням встановленого порядку.
Щодо вимог про визнання права власності суд першої інстанції зазначив, що позивачі не позбавлені можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках, коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння власників поза їх волею,
а тому пред`явлення позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає нормам закону.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
09 вересня 2022 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що "позивачі не позбавлені можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна", не відповідає як нормам матеріального права, так
і обставинам справи, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув та
в оскаржуваном судовому рішенні застосував норми права, а саме статі 387, 388, 392 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від
14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, де зазначено, що
"за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,
є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України,
є неефективними".
Заявник також вказує, що, вирішуючи позовні вимоги в частині витребування спірної квартири, суди неправильно застосували статтю 388 ЦК України, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначені об?єкти, що відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц.
Заявник вказує, що обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2022 року від представника ОСОБА_1
і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 до Верховного Суду надійшов відзив, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що факт того, що позивачі є власниками спірної квартири, визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву; ці обставини не підлягають доказуванню, а тому аргументи заявника про порушення судами норм процесуального права при дослідженні оригіналів доданих до позову доказів є безпідставними. Позивачі надали належним чином завірені копії документів до суду та відповідачу. Майно позивачів вибуло із власності не
з їхньої волі іншим шляхом, відповідно, спірна квартира має бути саме витребувана із власності відповідача на користь позивачів.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.
Зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі № 932/7660/21.
09 листопада 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2022 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року
в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Царейкін М. С., про визнання недійсними договору купівлі-продажу, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення в цій частині
в касаційному порядку не переглядаються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 листопада 1994 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якушевою Г. С. за реєстровим номером 6101, належить на праві власності 66/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою КП "Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 26 лютого 2020 року № 4088 право власності на частку майна у розмірі 66/100 частин спірної квартири зареєстроване за ОСОБА_1 та записане в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 27.
Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Виконкомом міської Ради народних депутатів 18 січня 1994 року згідно з розпорядженням № 2/195-94, підтверджено, що ОСОБА_2 є власником 34/100 частин квартири
АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_2 на 34/100 частини цієї квартири зареєстроване в КП "ДМБТІ" ДОР та записане в реєстрову книгу № 116п за реєстровим номером 26.
У 1995 році ОСОБА_1 емігрував на постійне місце проживання до США і з того часу до України не повертався. У вересні 1995 року
ОСОБА_1 отримав візу на проживання у США.
Згідно з відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01 лютого 2022 року