ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2023 року
м. Київ
справа № 640/5006/20
адміністративне провадження № К/9901/16543/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
секретаря судового засідання: Яроша Д.В.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Добролюбова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року (головуючий суддя - Чудак О.М.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року (головуючий суддя - Губська Л.В., судді: Карпушова О.В., Степанюк В.Г.)
у справі № 640/5006/20
за позовом ОСОБА_1
до Держави Україна в особі Верховного Суду, Державної казначейської служби України
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення суддівської винагороди.
I. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Держави Україна в особі Верховного Суду щодо невиплати суддівської винагороди у січні - березні 2020 року з застосуванням базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року;
- стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету - 3504040) 126 118,72 грн недоплаченої суддівської винагороди за січень - лютий 2020 року та 17 516,75 грн недоплаченої суддівської винагороди за березень 2020 року, з вирахуванням відповідних сум податку з доходів та військового збору.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з листопада 2017 року працює суддею Верховного Суду.
3. Від початку виконання обов`язків судді Верховного Суду і до 06 листопада 2019 року суддівська винагорода нараховувалася і виплачувалася йому виходячи з базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
4. Проте нарахування та виплату суддівської винагороди за січень, лютий та частково за березень 2020 року здійснено із застосуванням іншого базового розміру посадового окладу судді Верховного Суду - на рівні 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.
6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
7. Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді Верховного Суду Указом Президента України від 10 листопада 2017 року №357/2017 "Про призначення суддів Верховного Суду".
9. До штату Верховного Суду ОСОБА_1 зараховано 16 листопада 2017 року.
10. Пунктом 3 частини третьої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час зайняття позивачем посади судді; далі - Закон №1402-VIII) було передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду становить 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
11. Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (далі - Закон №193-IX) внесено зміни, зокрема, до пункту третього частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, відповідно до яких у тексті цифри " 75" замінено цифрами " 55".
12. У зв`язку з цим, у січні, лютому та частково у березні 2020 року суддівську винагороду ОСОБА_1 нараховано та виплачено відповідно до положень пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (зі змінами, внесеними Законом №193-IX) у зменшеному розмірі, виходячи з величини у 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
13. Не погоджуючись із зазначеним розміром нарахованої суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
14. Під час розгляду справи в суді першої інстанції Конституційний Суд України розглянув справу за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII (справа №1-304/2019 (7155/19).
15. Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020, ухваленим у цій справі, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 3 частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, внесеними Законом №193-IX (пункт 1 резолютивної частини рішення); визначено, що положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення); застосуванню підлягають відповідні положення законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX (пункт 3 резолютивної частини рішення).
16. У зв`язку з цим, суддівська винагорода судді ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року нараховується виходячи з розміру посадового окладу, визначеного на рівні 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
17. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог мотивовані тим, що відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди в період з 07 листопада 2019 року по 11 березня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" зі змінами, внесеними Законом №193-IX, яка була чинною на момент їх проведення.
18. До спірних правовідносин не може бути застосовано законодавство в редакції, яка відновила свою дію лише після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020, у зв`язку з неможливістю ретроспективної дії цього рішення.
19. З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини та їх правове регулювання, суди дійшли висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим відсутня його протиправна бездіяльність щодо виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
20. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення недоотриманої суддівської винагороди відмовлено з тих підстав, що така позовна вимога є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
22. На обґрунтування касаційної скарги в межах доводів, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, позивач послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у спорі про стягнення неправомірно невиплаченої суддівської винагороди судді Верховного Суду з урахуванням приписів пунктів 1 та 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), а також висновків, наведених у пункті 4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20).
23. Зокрема у касаційній скарзі позивач вказує, що хоча позивачем заявлено дві позовні вимоги до Держави Україна, як щодо визнання неправомірною бездіяльності, так і щодо стягнення невиплаченої суддівської винагороди, суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні невиплаченої суддівської винагороди виключно з підстав похідного характеру другої вимоги.
24. Також позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції застосована норма пункту 3 частини третьої статті 135 Закону про судоустрій в редакції, що визнана Конституційним Судом України неконституційною та всупереч прямій вказівці в пункті 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України, не застосована редакція пункту 3 частини третьої статті 135 Закону про судоустрій, чинна до внесення змін Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX.
25. Позивач наполягає на неправомірності дій Держави України на публічній службі якої він перебуває, саме щодо недотримання конституційних гарантій незалежності позивача та його трудових прав.
26. Серед доводів касаційної скарги з посиланням на приписи статті 7 КАС України та пункт 1 частини п`ятої статті 361 КАС України вказує на можливість спростування презумпції правомірності дій суб`єкта правозастосування саме в судовому порядку. Саме тому розглядаючи спір щодо неправомірності дій Держави, суд не може застосувати норму, яку вважає неконституційною, а тим паче норму, яка визнана Конституційним Судом неконституційною. Натомість судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень у даній справі застосована норма закону, яка уже визнана неконституційною.
27. Поміж іншого позивач наголошує, що судом апеляційної інстанції також неправильно застосовано статтю 32 Кодексу законів про працю України щодо зведення її лише до права працівника на звільнення, якщо його не влаштовують змінені умови праці.
28. Також ОСОБА_1 вважає, що судом апеляційної інстанції проігноровані неодноразові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо можливості зміни істотних умов праці, якої у Верховному Суді не відбулося ні до, ані після неправомірного скорочення суддівської винагороди.
29. Як зазначає позивач, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (частина третя статті 291 КАС України) щодо неправильного врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи (постанова від 18 березня 2020 року у справі №240/4937/18 і від 19 лютого 2020 року №240/6263/18), саме при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
30. Верховний Суд подав відзив на касаційну скаргу, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначив, що здійснював виплату заробітної плати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2020 року по 10 березня 2020 року відповідно до вимог діючого на той час законодавства, підстав для виплати заробітної плати в іншому розмірі не було.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін у відкритому судовому засіданні, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
32. Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення за касаційною скаргою), а саме: неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
33. Спірні правовідносини стосуються бездіяльності Держави Україна в особі Верховного Суду щодо невиплати суддівської винагороди та стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України недоплаченої суддівської винагороди.
34. Вказані правовідносини охоплюють період, коли Законом №193-ІХ були внесені зміни до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, якими зменшено базовий розмір посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а отже, зменшено розмір суддівської винагороди.
35. У зв`язку з цим, Верховний Суд має дати відповідь на питання, чи можна визнати протиправною бездіяльність Верховного Суду щодо невиплати суддівської винагороди на підставі приписів пункту 3 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, редакція якої була змінена Законом №193-IX і пізніше визнана неконституційною Конституційним Судом України та, чи підлягає стягненню з Державної казначейської служби України така суддівська винагорода на підставі закону, що втратив чинність.
36. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
37. Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус України" (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, а отже, є спеціальним нормативним актом, який визначає структуру і розмір суддівської винагороди суддів Верховного Суду.
38. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).
39. Зменшення розміру посадового окладу судді Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а отже, зменшення розміру суддівської винагороди відбулося шляхом внесення зміни до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII Законом №193-IX, що набрав чинності 07 листопада 2019 року.
40. Верховний Суд зазначає, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
41. Відповідно до принципу законності, закріпленого частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
42. Наведене означає, що діяльність у цій справі відповідачів (Верховного Суду як роботодавця та Державної казначейської служби як центрального органу виконавчої влади у сфері обслуговування бюджетних коштів) здійснюється за принципом, коли заборонено все, окрім дозволеного законом та дозволено лише те, що прямо передбачено законом.
43. Суддівська винагорода згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
44. Пункт 3 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII у редакції, що діяла на час призначення позивача на посаду судді Верховного Суду у листопаді 2017 року. визначав базовий розмір посадового окладу для судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.