ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2023 року
м. Київ
справа № 749/1202/15-к
провадження № 51-3613км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
а також в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирокГороднянського районного суду Чернігівської області від 06 червня 2016 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270280000345, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Радвине Щорського району Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 06 червня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років, за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років, а на підставі ч. 1
ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 визначено обчислювати з моменту його затримання - 24 жовтня 2015 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 24 жовтня 2015 року по 06 червня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Крім того, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на відшкодування витрат, понесених КЛПЗ "Чернігівська обласна дитяча лікарня" і КЛПЗ "Щорська центральна районна лікарня" на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8, на користь Чернігівського обласного бюджету - 2178 грн 61 коп.; на користь бюджету Щорського району - 172 грн 15 коп.
Також вирішено питання щодо речового доказу.
Чернігівський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання та ухвалив 22 грудня 2021 року свій вирок.
Цим вироком апеляційний суд визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2
ст. 115 КК і призначив йому покарання:
-за ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк десять років;
-за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
Визначив строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 25 жовтня 2015 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 24 жовтня 2015 року по 20 червня 2017 року включно та з 26 січня 2021 року по 22 грудня 2021 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті цей же вирок залишив без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 жовтня 2015 року о 23-й год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у дворі свого господарства по АДРЕСА_1, умисно, з метою убивства своєї малолітньої дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, взяв останню за ногу та кілька разів ударив її головою об ганок будинку, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, від яких малолітня потерпіла померла на місці.
Після цього, 23 жовтня 2015 року о 00 год. 00 хв. ОСОБА_6, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння та знаходячись у дворі свого господарства за вищевказаною адресою, умисно, з метою убивства своєї малолітньої дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, завдав йому численні удари руками по різних частинах тіла, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя. Вважаючи, що виконав усі дії, необхідні та достатні для позбавлення життя ОСОБА_8, який перебував у непритомному стані, ОСОБА_6 залишив його лежати роздягненим на землі у холодну пору доби на подвір`ї домогосподарства, а сам пішов спати до будинку. За незалежних від волі ОСОБА_6 обставин його малолітнього сина з тілесними ушкодженнями, непритомного та переохолодженого було вчасно виявлено та госпіталізовано до лікарні, в результаті чого смертельний наслідок не настав.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Вважає, що судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_6 і вичерпані можливості їх отримати, а вирок ґрунтується на припущеннях. На думку захисника, всі докази обвинувачення є недопустимими, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні документи, що підтверджують здійснення досудового розслідування уповноваженими особами. Вказує на недопустимість визнання доказами показань потерпілої, свідків та експерта і зазначає, що суд першої інстанції з порушенням вимог ст. 352 КПК здійснив їх допит, особу свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 не було встановлено жодним документом. Вважає, що свідки ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_14, експерт ОСОБА_15 надали показання з чужих слів, а тому відповідно до ч. 1 ст. 97 КПК ці показання не можуть визнаватися допустимими доказами. Посилається на порушення ч. 1 ст. 351 КПК, зазначаючи, що в ході допиту обвинуваченого йому ставились навідні питання, наперед формулюючи відповіді. На думку захисника, протоколи огляду місця події та огляду трупа дитини від 24 жовтня 2015 року є недопустимими доказами, оскільки відсутня ухвала слідчого судді про надання дозволу на обшук домоволодіння. Зазначає, що суди послалися на незасвідчені копії письмових документів, а тому вони не можуть вважатися документами в розумінні ст. 99 КПК і є недопустимими доказами. Оспорює законність проведення слідчого експерименту, судово-медичної, судово-психіатричних експертиз та просить визнати їх результати недопустимими доказами. Також посилається на невідповідність вимогам ст. 102 КПК висновків судово-психіатричних експертиз, їх неповноту та вказує, що суди не з`ясували питання про психічне здоров`я обвинуваченого та не призначили стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи. Стверджує, що суд не встановив мотив, мету та умисел вчинення злочинів, за які засуджено ОСОБА_6 . Вказує на порушення прокурором і судом вимог
ст. 384 КПК, зазначаючи, що ОСОБА_6 не оголосили в слух його права на суд присяжних, не роз`яснили можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. Посилається на ухвалення вироків незаконним складом суду. Обґрунтовує тим, що судді першої та апеляційної інстанцій не заявили собі самовідвід, хоча, на його думку, були упередженими і необ`єктивними. Також суд не роз`яснив обвинуваченому право на відвід суддів, яке можливо було реалізувати на будь-якій стадії провадження. Крім того, захисник посилається на недоліки журналу судового засідання, що, на його думку, може вказувати на незаконний склад суду. Вважає, що неправильно визначено територіальну підсудність, а тому Городнянський районний суд Чернігівської області не вправі був розглядати справу. Стверджує, що матеріали досудового розслідування ОСОБА_6 не відкривались, оскільки він не мав такої можливості в зв`язку з вадами зору та розвитку. Вказує на відсутність ефективної правової допомоги захисника ОСОБА_16 у ході досудового розслідування та під час судового провадження. Посилається на відсутність в матеріалах справи технічного звукозапису судового засідання за 25 березня 2016 року. Вважає помилковим визнання алкогольного сп`яніння обставиною, що обтяжує покарання, вказує, що суд не врахував при призначенні покарання ОСОБА_6 стан його психічного здоров`я як обставину, що пом`якшує покарання. На думку захисника, апеляційний суд, призначаючи довічне позбавлення волі, не мотивував висновок про те, що ОСОБА_6 становить особливу небезпеку для суспільства і його перевиховання можливе лише в умовах постійної ізоляції від суспільства. Стверджує, що судом неправильно вирішено цивільні позови. Вважає, що апеляційний суд дав іншу оцінку обставинам кримінального провадження, але всупереч вимогам п. 16 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 95 КПК повторно не допитував свідків і потерпілу, вибірково навів у вироку показання свідків, не зазначив, чому відкинув іншу частину показань цих же свідків. Крім того, вказує, що апеляційним судом не перевірено доводи апеляційної скарги обвинуваченого про застосування до нього психологічного тиску та фізичного насильства. Вважає, що в апеляційному суді могли брати участь неуповноважені прокурори.
У доповненні до касаційної скарги, поданому 19 вересня 2022 року, захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 просять скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Вважають, що апеляційний суд не перевірив належно достовірність доказів, необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання і не направив ОСОБА_6 на стаціонарне обстеження у зв`язку з вадами розвитку та зору. Вказують про неправильне зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання. Посилаються на порушення апеляційним судом положень частин 1 і 3 ст. 76 КПК й ухвалення вироку незаконним складом суду. Зазначають, що показання судово-медичного експерта неправильно відображено у вироку апеляційного суду. Вказують на те, що захисник ОСОБА_16 неналежно виконував свої професійні обов`язки.
Крім того, захисник ОСОБА_7 23 березня 2023 року подав доповнення до касаційної скарги, у якому наводить доводи, що аналогічні тим, які викладені в касаційній скарзі. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції порушив вимоги КПК під час дослідження показань потерпілої, обвинуваченого, свідків, визнав допустимими доказами показання з чужих слів, не роз`яснив обвинуваченому право відводу і можливість реалізації цього права на будь-якій стадії судового провадження. Вважає, що показання потерпілої не можуть бути об`єктивними та достовірними. Також захисник, указуючи відповідні доводи, посилається на недопустимість як доказів висновків судово-психіатричних експертиз, протоколу слідчого експерименту і відеозапису до нього. Стверджує, що суд першої інстанції не мав підстав для призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, а, на його думку, мав би призначити стаціонарну комплексну психолого-психіатричну експертизу. Окрім того, посилається на призначення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень ОСОБА_8 неуповноваженим органом досудового розслідування і вважає висновок експерта № 96 за наслідками цієї експертизи недопустимим доказом. Вказує про надання ОСОБА_6 неефективної правової допомоги і порушення права на захист. Вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги КПК щодо доказування мотиву і мети вчинення злочинів і не зазначив їх у вироку. Зазначає, що під час розгляду апеляційної скарги він заявляв клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, у тому числі шляхом повторного допиту потерпілої та свідків, а також про допит як свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18 і ОСОБА_19, котрих суд першої інстанції не допитував, адвоката ОСОБА_16, потерпілого ОСОБА_8, призначення стаціонарної комплексної психолого-психіатричної експертизи, але апеляційний суд, не мотивуючи, у задоволенні більшості клопотань відмовив, що призвело до неповноти та необ`єктивності з`ясування всіх обставин справи. Також вказує про розгляд апеляційним судом кримінального провадження незаконним складом суду, обґрунтовуючи тим, що заявлені ним клопотання під час апеляційного розгляду про відвід суддів суду апеляційної інстанції були безпідставно відхилені. До того ж вважає, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні його клопотання про відвід прокурору ОСОБА_20 у зв`язку з наявністю обставини, що викликала сумнів у його неупередженості та об`єктивності.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_6, прокурораОСОБА_5, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
При розгляді касаційної скарги захисника касаційний суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Згідно зі ст. 438 КПК доводи захисника ОСОБА_7 про неповноту судового розгляду не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового провадження суд, дотримуючись вимог статей 10, 22 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1
ст. 94 КПК.
При цьому суд послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_21, з яких убачається, що вона проживала з співмешканцем ОСОБА_6 та дітьми. 23 жовтня 2015 року приблизно о 18-й год. ОСОБА_6 з кумом ОСОБА_22 прийшли з магазину, обоє в нетверезому стані,останній приніс дві пляшки горілки ємністю по 0,5 літри. На вимогу співмешканця вона налила йому та ОСОБА_22 по 50 грамів горілки. Приблизно о 19 год. кум пішов додому. ОСОБА_6 наказав їй дістати пляшку горілки, а коли вона відмовила, притис її до холодильника і став душити, повторюючи при цьому свою вимогу. Вона дісталавідкриту пляшку горілки і віддала співмешканцю, який самотужки її випив, а потім почав чіплятись до неї, тягати за волосся та бити руками з вимогою дати йому ще й другу пляшку горілки. Почувши її відмову, ОСОБА_6 став казати, що він чаклун і вона загине з дітьми, що у хаті бомба, накривав її з дітьми ковдрою. На її вмовляння заспокоїтись ОСОБА_6 не реагував, схопив дочку ОСОБА_9 за ногу та кинув на диван. Після цього ОСОБА_6 за коси стягнув її з дивану та почав тягати по підлозі, потім притиснув її вагітну до стіни, водячи ножем біля живота, казав, що у даному випадку або ж вона не виживе, або ж діти. Вона хотіла забрати дітей і залишити будинок, але ОСОБА_6 не дав цього зробити. Потім вона відштовхнула ОСОБА_23 і той впав на дитячу іграшку, це його розлютило і він погнався за нею з ножем, тікаючи вона вибігла з будинку босоніж та в одній футболці. З будинку вона вибігла десь о 23-й год. і відразу ж побігла до сусідки тітки ОСОБА_24 . Від неї намагалась зателефонувати ОСОБА_11, який опікується нею, проте не додзвонилась. Тоді побігла до кума ОСОБА_22, попросила його піти та заспокоїти ОСОБА_6, але той відмовився. Повернувшись додому, у дворі біля ґанку побачила доньку ОСОБА_9, яка лежала на землі роздягнена. Підбігши до доньки, взяла її на руки, але дитина була холодна і вона зрозуміла, що донька мертва. Через вікно побачила, що ОСОБА_6 бігав з ножем по будинку, її син теж був у будинку і плакав. Вона стукала у двері та вікна, але двері ОСОБА_6 їй не відкрив. Щоб врятувати сина побігла до сусіда ОСОБА_10, зателефонувала ОСОБА_11 і сказала, що ОСОБА_6 вбив доньку ОСОБА_9 . Вона дочекалась ОСОБА_11, разом вони дочекались працівників поліції та пішли до її господарства. Зайшовши у двір, вони побачили, що окрім ОСОБА_9 неподалік ґанкуна землі лежав її син ОСОБА_8 . Син був без свідомості, але живий, він лежав на землі в одній лише футболці, яка була порвана. Працівники поліції вибили двері в будинок, які були замкнені зсередини. У будинку на ліжку спав ОСОБА_6, дитячі речі та подушки були розкидані. Після цього викликали швидку, яка забрала її з сином до лікарні, а доньку ОСОБА_9 забрали до моргу. Заперечувала факт того, що ОСОБА_9 могла сама виповзти на вулицю, а ОСОБА_8 міг відкрити замкнені двері і вийти на подвір`я. Коли вона залишала дітей з ОСОБА_6, тілесних ушкоджень у них не було.
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку показання свідка ОСОБА_22 про те, що 23 жовтня 2015 року близько 23-й год. 30 хв. до нього додому прибігла ОСОБА_21 в чужій одежі, в неї було розбите коліно. На питання що сталось, вона сказала, що ОСОБА_6 напився і бушує, попросила його сходити з нею до них додому, але він відмовився. Також спитав про дітей і коли дізнався, що вони вдома, сказав їй йти додому, що ОСОБА_21 і зробила.
У вироку судом зазначено й показання свідкаОСОБА_11, котрий пояснив, що 23 жовтня 2015 року після 23-ої год. йому зателефонував односелець ОСОБА_27 і сказав, що у нього вдома ОСОБА_21, яка плаче і каже, що її співмешканець вбив дитину. Він приїхав десь через 10-15 хвилин і потерпіла йому розповіла, що ОСОБА_6 під час сварки вигнав її з будинку і вона побігла до сусідки, а потім до кума. Щодо доньки ОСОБА_9 потерпіла сказала, що дитина лежить гола та мертва перед ґанком. Він викликав поліцію та чекав їх приїзду. Після приїзду працівників поліції вони всі разом зайшли до господарства ОСОБА_21, де побачили хлопчика ОСОБА_8, який лежав у дворі на землі та дівчинку ОСОБА_9, котра лежала оголена на землі десь за два метри від ґанку. На подвір`ї за ґанком на землі був розкиданий дитячий одяг. Двері будинку були зачинені з середини, а тому працівники поліції їх вибили і виявили в будинку ОСОБА_6, який спав. У будинку все було розкидано, був обірваний вимикач та у другій кімнаті не було світла.
Судом покладено в основу вироку й показання свідка ОСОБА_10, котрий зазначив, що 23 жовтня 2015 року о 23-й год. 45 хв. до нього додому прибігла ОСОБА_21 і попросила допомоги, сказавши, що ОСОБА_6 вбив її доньку ОСОБА_9 . Вона попросила сходити з нею додому, але він відмовився і сказав їй телефонувати до поліції. Свою поведінку пояснює тим, що ОСОБА_21 часто прибігала до нього додому і просила вгамувати співмешканця, але потім вони мирились і він залишався винуватим. Саме через це він і не пішов разом з ОСОБА_21 . Попросив дружину зателефонувати ОСОБА_11, який опікується цією сім`єю, а той сказав подзвонити до поліції. Через деякий час йому зателефонували з поліції та попросили прийти до господарства ОСОБА_21 . Зайшовши у її двір, побачив труп Діани прикритий ковдрою, біля ґанку валялись дитяча коляска та пакет з дитячими речами. На його питання, де ОСОБА_6, сказали, що той спить у будинку. Коли зайшов до будинку, то побачив, що ОСОБА_6 спить на дивані, в будинку все було розкидано, валялась розбита пляшка горілки.
У вироку суд послався й на показання свідка ОСОБА_12, котра обіймає посаду секретаря Староруднянської сільської ради Щорського району Чернігівської області та пояснила, що 24 жовтня 2015 року приблизно о 0 год. 20 хв. їй зателефонував дільничний і повідомив, що співмешканець ОСОБА_21 - ОСОБА_6 вбив її дітей, свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про те, що вони були присутніми в якості понятих при проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 .
Також суд правильно оцінив та врахував дані протоколу проведення слідчого експерименту від 29 жовтня 2015 року за участю ОСОБА_6, котрий у присутності понятих, спеціаліста, за участю захисника ОСОБА_16 на місці події показав та розповів, що 23 жовтня 2015 року між ним та дружиною ОСОБА_21 виникла сварка й остання пішла з будинку, а він залишився в будинку з дітьми.Вслід ОСОБА_21 він викинув з будинку на двір дитячий манеж з іграшками. Випивши спиртного, він вийшов на ґанок будинку, сів та закурив. Вказав, що до нього вийшла донька ОСОБА_9 та притулилась до його спини, опираючись на його плечі. Він хотів взяти ОСОБА_9 на руки і став підводитись, але будучи п`яним не втримав рівновагу і впустив дитину, яка вдарилась головою об дерев`яний кут ґанку та впала на сходини ґанку, не подаючи ознак життя. Далі ОСОБА_6 пояснив, що він зайшов до будинку, а потім вийшов, сів на ґанок і знову став курити. До нього вибіг син ОСОБА_8 в одній футболці, оскільки син був роздягнений він, сидячи на ґанку, вдарив його по сідницях і той впав з ґанкуна східці. Після цього ОСОБА_6 пояснив, що далі він не пам`ятає обставин того вечора.
За даними протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 указана слідча (розшукова) дія проводилась на підставі його письмової заяви як користувача приміщення про надання згоди на доступ до господарства та будинку ( АДРЕСА_1 ). Як зазначено у протоколі, під час слідчого експерименту здійснювався відеозапис, який за допомогою ноутбуку було перенесено на електронний носій (диск CDR LH 61151А24132812 DO) і долучено до протоколу; відеозапис на диску за допомогою ноутбуку пред`являвся особам, котрі брали участь, зафіксована на ньому інформація відповідала в точності тим діям, що відбувались під час слідчого експерименту, що підтверджується підписами ОСОБА_6, його захисника, понятих, спеціаліста (т. 1, а.п. 154-157).
Суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши дані вказаного протоколу проведення слідчого експерименту та відеозапис цієї слідчої (розшукової) дії, дійшли обґрунтованих висновків, що відображене в цьому протоколі відповідає тим поясненням ОСОБА_6, що зафіксовано на відеозаписі. Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_6 добровільно, без будь-якого тиску, в присутності захисника, самостійно, в деталях розповів всі події того вечора, які він пам`ятає. Він підтвердив, що в будинку з дітьми залишився сам. Заяв та клопотань під час проведення слідчого експерименту від ОСОБА_6 та його захисника не надійшло й підозрюваний вказав, що все було так, як він розповів.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про порушення під час цієї слідчої (розшукової) дії вимог ст. 18 КПК є безпідставними, оскільки згідно з даних протоколу проведення слідчого експерименту та відеозапису до нього слідчою Щорського РВ УМВС України в Чернігівській області майором міліції ОСОБА_28 було роз`яснено ОСОБА_6 його процесуальні права, в тому числі й право не говорити нічого відносно себе з приводу підозри, в будь-який момент відмовитися від показань.
Відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування постановою слідчого від 30 жовтня 2015 року диск з відеозаписом слідчого експерименту приєднано до матеріалів кримінального провадження.
З огляду на положення ч. 4 ст. 99 КПК, відповідно до яких дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал), а також копії інформації, у тому числі комп`ютерних даних, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп`ютерних системах, їх невід`ємних частинах, виготовлені слідчим, прокурором із залученням спеціаліста, визнаються судом як оригінал документа.
Виходячи з наведеного, доводи захисника про те, що вказаний диск є копією відеозапису як відеодокумента і не може бути допустимим доказом, є безпідставними.
Отже, суд обґрунтовано послався у вироку як на докази винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів на протокол проведення слідчого експерименту, що має всі ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, та відеозапис цієї слідчої (розшукової) дії, визнавши їх належними і допустимими доказами.
Судом покладено в основу вироку й дані протоколу огляду місця події від 24 жовтня 2015 року з фототаблицею до нього, згідно з яким в ході огляду господарства за адресою: АДРЕСА_1, було встановлено, що воно огороджене дерев`яним парканом, вхід до нього здійснюється через дерев`яну хвіртку в паркані, яка на час огляду закрита та не пошкоджена. У дворі господарства перед будинком на землі виявлено труп дитини - дівчинки, без одягу. Оглядом також встановлено, що двері будинку замкнені зсередини. З дозволу господарки двері в будинок було вибито. Оглядом будинку в першій кімнаті виявлено на підлозі розкиданий дитячий одяг, в другій кімнаті виявлено на підлозі розкидані подушки, дитячий одяг, скло з люстри. На ліжку в кімнаті виявлено сплячого ОСОБА_6 .
Крім того, судом досліджено та наведено у вироку й дані, що містились у протоколі огляду трупа ОСОБА_9 від 24 жовтня 2015 року з фототаблицею до нього, висновку № 124 судово-медичної експертизи трупа дитини ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно з яким причиною смерті ОСОБА_9 є внутрішньочерепна травма з переломом кісток склепіння черепу (оперізуючий перелом кісток склепіння черепу) з забоєм головного мозку, що спричинили набряк - набухання головного мозку. Характер трупних плям, трупного заклякання, трупного охолодження, дають можливість стверджувати, що смерть її настала ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 01.00. Тілесні ушкодження, що мають прямий причинно-наслідковий зв`язок зі смертю ОСОБА_9, відповідають можливості утворення за обставин, викладених у постанові, а саме при ударі об дерев`яний кут ганку з відповідним обставинам центробіжним прискоренням і не відповідають можливості утворення від ударів кулаком/долонею. Виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження утворено від не менше сімнадцяти травмуючи дій.
На підтвердження встановлених обставин суд навів у вироку дані висновку № 96 судово-медичної експертизи ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, яким встановлено, що у ОСОБА_8 наявні тілесні ушкодження, в тому числі закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку легкого ступеня, підапоневротична гематома, перелом кісток склепіння черепа лівої тім`яно-скроневої ділянки, що відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Увесь комплекс ушкоджень відповідає можливості утворення 24 жовтня 2015 року. Тілесні ушкодження, наявні у ОСОБА_8, не відповідають можливості утворення внаслідок одноразового падіння на тверду виступаючу поверхню (цегляні сходи ґанку) або землю з висоти 0,5 м з прискоренням або без прискорення. Виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження утворені дією тупих твердих предметів (у числі котрих можуть бути також кулак, долоня), за механізмами ударів та тертя, загальною кількістю не менше десяти.
У судах першої та апеляційної інстанцій було допитано експерта ОСОБА_15, який підтвердив надані ним висновки судово-медичних експертиз. Зокрема, експерт пояснив, щобув присутнім на місці події та проводив попередній огляд трупа ОСОБА_9 . На місці події ОСОБА_6 сказав, що він взяв ОСОБА_9 за ногу та вдарив дитину об ґанок, так як йому не сподобалось, що дитина, після того як він її викинув з хати, намагалась потрапити до будинку. Під час проведення експертизи він зробив висновок, що основні тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток склепіння черепу та лінійні ушкодження на спині дитини утворились від удару об дерев`яну стінку ґанку. Виключає можливість утворення у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень від падіння. Також вказує, що на спині дитини були характерні сліди дощок ґанку, інших предметів, які б змогли зробити такі слідоутворення, на місці події виявлено не було.
Суд дослідив і послався у вироку й на дані висновків амбулаторних комісійних судово-психіатричних експертиз від 12 листопада 2015 року № 674 і № 675, додаткової амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи від 26 травня 2016 року № 356.
За даними цих експертиз у ОСОБА_6 з народження та на даний час мають місце клінічні ознаки легкої розумової відсталості з поведінковими порушеннями, але він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними на період часу, до якого відносяться кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується. ОСОБА_6 може правильно сприймати обставини, які мають значення для кримінального провадження, та давати про них правильні свідчення і примусові заходи медичного характеру йому не показані.
Крім того, експертами встановлено, що відсутні будь-які судово-психіатричні дані, які б вказували на те, що у ОСОБА_6 в момент кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, могли мати місце будь-які клінічні ознаки потьмарення свідомості, не простежуються й клінічні ознаки тимчасового розладу психічної діяльності, в тому числі і патологічного сп`яніння. Поведінка ОСОБА_6 в момент кримінального правопорушення відповідала поведінці особи, яка перебувала в стані простого алкогольного сп`яніння, яке перебігало з підвищеною роздратованістю, конфліктністю та схильністю до агресивних вчинків.
Суд, належно перевіривши показання обвинуваченого ОСОБА_6, котрий вину не визнав, заперечив свою причетність до настання смерті доньки ОСОБА_9 та допускав, що міг вдарити сина ОСОБА_8, оцінив їх критично, зазначив, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Проаналізувавши показання потерпілої, свідків, висновки експертиз, враховуючи встановлені фактичні обставини, суд дійшов обґрунтованих висновків про те, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_21 часто виникали сварки через зловживання обвинуваченим алкогольними напоями. При цьому під час сварок ОСОБА_6 неодноразово піднімав руку на потерпілу, бив її, вона тікала з будинку та зверталась за допомогою до односельців. У стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_6 ставав конфліктним, роздратованим, був схильним до агресивних вчинків, які переростали в неконтрольовану агресію зі спричиненням тілесних ушкоджень насамперед потерпілій. 23 жовтня 2015 року між ОСОБА_21 та ОСОБА_6, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, виникла сварка, в ході якої останній чіплявся до потерпілої, тягав її за волосся, бив руками, схопився за ніж та погрожував, схопив доньку ОСОБА_9 за ногу та кинув її на диван, на вмовляння заспокоїтись не реагував. Висловлена потерпілою погроза звернутись до поліції ще більше розлютила ОСОБА_6, що і спровокувало його на вчинення протиправних дій по відношенню до своїх малолітніх дітей.
Також суд встановив, що після сварки з потерпілою в будинку наодинці з дітьми ОСОБА_6 залишився сам. Будь-яких даних або доказів, які б вказували на те, що в період відсутності потерпілої до господарства заходив хтось сторонній і міг вчинити дані кримінальні правопорушення, під час судового провадження не наведено та надано не було і сторона захисту ці обставини не оспорювала.
Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованих подій.
Суд обґрунтовано визнав достовірними показання потерпілоїОСОБА_21 і поклав їх в основу вироку, при цьому даних, які би підтверджували версію обвинуваченого про можливу причетність потерпілої до вчинення злочинів, встановлено не було.
Доводи ж захисника про те, що свідки ОСОБА_11, ОСОБА_13
й ОСОБА_14 надали показання з чужих слів, а тому їх свідчення відповідно до вимог ч. 7 ст. 97 КПК мали б бути визнані недопустимими доказами, є безпідставними.
Так, у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження (ч. 7 ст. 97 КПК).
А згідно з ч. 2 ст. 97 КПК суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.
Зі змісту показань указаних свідків видно, що свідокОСОБА_11 розповів, що йому повідомив ОСОБА_29, а також давав показання про обставини події, які він сприймав особисто; свідок ОСОБА_13 надав показання про його участь в якості понятого при проведенні слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 і вони підтверджують лише дотримання порядку здійснення цієї слідчої дії, а показання свідка ОСОБА_14 про те, що 23 жовтня 2015 року
о 23 годині 30 хвилин додому до її сина ОСОБА_22 прибігала ОСОБА_21, яка казала, що її співмешканець ОСОБА_6 бушує, була налякана, плакала, показала розбиту ногу, а потім пішла, повністю узгоджуються з показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_22 .
Зважаючи на викладене, суд обґрунтовано послався у вирокуна підтвердження встановлених обставин на показання свідківОСОБА_11, ОСОБА_13
й ОСОБА_14, які вони давали безпосередньо в судовому засіданні.
З огляду на встановлені фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, зокрема,кількості тілесних ушкоджень, виявлених у малолітньої ОСОБА_9 (не менше 17 травмуючих дій), їх характеру та локалізації, механізму утворення - при ударі об дерев`яний кут ґанку з центробіжним прискоренням і які не могли утворитися від одного удару та від падіння з висоти власного зросту, а також від ударів кулаком/доленею, й утворились від ударів, які було вчинено із застосуванням сили і центробіжним прискоренням, виходячи з віку дитини та місцезнаходження трупа дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті малолітньої ОСОБА_9 і бажав їх настання.
У касаційній скарзі захисник на підтвердження доводів про відсутність
у ОСОБА_6 умислу на позбавлення життя своїх дітей посилається на положення ст. 15 КК, зазначаючи, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом.
Так, злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою і суб`єктивно реалізованою - особа, маючи ціль, вчинила всі дії для досягнення злочинного результату. При цьому дії, які вчинені винним при закінченому замаху для нього мають бути такими, що потягнуть за собою смерть потерпілого, або не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.
Виходячи з характеру дій обвинуваченого, кількості, характеру і локалізації отриманих малолітнім ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, які не могли утворитися внаслідок одноразового падіння на тверду виступаючу поверхню (цегляні сходи ґанку) або землю з висоти 0,5 м з прискоренням та без прискорення, а є наслідком дії тупих твердих предметів (у числі котрих можуть бути кулак, долоня) загальною кількістю не менше 10, віку потерпілого, залишення його без свідомості, роздягненого в холодну пору доби на вулиці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 діяв з прямим умислом на позбавлення життя малолітнього ОСОБА_8 і свої дії до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, - потерпілого було вчасно виявлено та госпіталізовано до лікарні, в результаті чого смертельний наслідок не настав.
Отже, дослідивши та оцінивши вищезазначені докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини кримінального провадження, які вказують на вчинення ОСОБА_6 умисного вбивства малолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, та закінченого замаху на вбивство малолітнього ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дії ОСОБА_6 за п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 115 КК кваліфіковані правильно.
Суд першої інстанції дотримався положень ст. 374 КПК, зазначивши у вироку формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, а тому доводи захисника ОСОБА_7 про не встановлення умислу і мотиву вчинених ОСОБА_6 злочинів є безпідставними.