ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2023 року
м. Київ
справа №640/9900/19
адміністративне провадження № К/9901/40838/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/9900/19
за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховного Суду, Державної казначейської служби України про стягнення коштів
за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Сідлецький Володимир Дмитрович,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Верховного Суду України (далі - відповідач 1, ВСУ), Верховного Суду (далі - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3, ДКСУ), у якому просила:
1.1. стягнути на користь позивача 153 724,84 грн, заробітної плати (заборгованість за період з 01.07.2018 по 05.03.2019, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати - у розмірі 7 732,36 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 62 999,97 грн, а також 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання з Державного бюджету України через ДКСУ.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що з 31.10.2014 по 05.03.2019 перебувала у трудових відносинах з ВСУ (наказом від 05.03.2019 № 45-к звільнена з посади головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності Судової палати в адміністративних справах на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін). Однак, всупереч частині першій статті 21 КЗпП України, починаючи з липня 2018 року та до дня звільнення включно, їй не виплачена заробітна плата у загальному розмірі 153 724,87 грн (згідно з довідками Верховного Суду України заборгованість з виплати заробітної плати за липень - грудень 2018 року становить 109 660,07 грн, за січень - березень 2019 року - 44 064, 80 грн).
2.2. У відповідь на адвокатський запит представника позивачки щодо причин невиплати останній заробітної плати повідомлено, що платіжні документи на виплату заробітної плати та перерахувань формувалися та подавалися до ДКСУ відповідно до законодавства, але протягом всього періоду поверталися без розгляду. Своєю чергою позивачка підкреслювала, що починаючи з першого дня роботи у ВСУ до 30.06.2018 виплата заробітної плати здійснювалася за місцем роботи - у приміщенні ВСУ. Проте жодної письмової згоди про виплату заробітної плати через установи банків, як це передбачено положеннями статті 24 Закону України "Про оплату праці" та умовами Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією ВСУ, нею особисто до ВСУ подано не було.
2.3. Позивачка наполягає, що наведене позбавило її можливості з 01.07.2018 отримувати будь-який дохід, що призвело до того, що вона протягом восьми місяців перебувала в ситуації, коли не могла розпоряджатися заробленими грошима, позбавлена права власності на заробітну плату, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
2.4. З урахуванням наведеного на підставі норм статей 116, 117 КЗпП України просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05.03.2019 по день ухвалення судом рішення у цій справі, виходячи із суми 62 999,97 грн, а також на підставі статті 34 Закону України "Про оплату праці" - компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати обраховану станом на час звернення до суду у розмірі 7 732,36 грн.
2.5. Поряд із цим позивачка доводила, що такими неправомірними діями відповідачів їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у мінімальному розмірі 100 000 грн, відшкодування якої гарантовано статтею 56 Конституції України та статтею 237-1 КЗпП України.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. На виконання вимог пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII з 21.06.2018 було розпочато процес припинення діяльності Верховного Суду України.
4. На виконання пункту 5 Плану заходів з припинення діяльності ВСУ шляхом ліквідації, затверджених наказом в.о. керівника апарату від 10.04.2018 № 17/0/18-18, наказом від 13.07.2018 №140-К ВСУ в особі голови ліквідаційної комісії ВСУ Сердюка В.В. звільнив ОСОБА_1 з посади головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності судової палати в адміністративних справах ВСУ відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України, пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки" у зв`язку з ліквідацією ВСУ. З цим наказом ОСОБА_1 відмовилася ознайомлюватися, про що складено відповідний акт.
5. Незважаючи на дії голови ліквідаційної комісії ВСУ Сердюка В.В. щодо видачі наказу "Про звільнення ОСОБА_1" від 13.07.2018 № 140-К, позивачка продовжувала працювати у ВСУ з липня 2018 року до моменту її звільнення.
6. Наказом в.о. голови ВСУ Гуменюка В.І. "Про звільнення ОСОБА_1" від 05.03.2019 № 45-К, ОСОБА_1, головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності судової палати в адміністративних справах ВСУ, звільнено із займаної посади за угодою сторін.
7. Відповідно до листа в.о. голови ВСУ Гуменюка В.І. від 21.05.2019 у позивача з липня 2018 року до дня звільнення (05.03.2019) виник борг по заробітній платі, який складає - 153 724, 84 грн.
8. Незгода із діями відповідачів, щодо невиплати заборгованості із заробітної плати, починаючи з липня 2018 року, маючи на меті стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати та моральну шкоду, обумовили позивача на звернення до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
9. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ВСУ на користь позивачки заборгованість із заробітної плати у розмірі 153 724,84 грн та моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9.1. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, виходив з того, що із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що ОСОБА_1 звільнена із займаної посади головного консультанта відділу організаційного забезпечення управління забезпечення діяльності судової палати в адміністративних справах ВСУ саме на підставі наказу в.о. голови ВСУ Гуменюка В.І. від 05.03.2019 № 45-К, а прийнятий головою ліквідаційної комісії ВСУ Сердюком В.В. наказ від 13.07.2018 № 140-К так і залишився нереалізований.
9.2. До такого висновку суд цієї інстанції дійшов у зв`язку з тим, що з прийняттям головою ліквідаційної комісії ВСУ Сердюком В.В. наказу від 13.07.2018 № 140-К ліквідаційною комісією не дотримано чітко визначеної законодавством процедури звільнення з державної служби (частина третя 3 статті 87 Закону № 889-VIII, яка у редакції чинній на момент звільнення позивачки передбачала, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю). Зокрема, серед таких порушень суд констатував відсутність акту, що засвідчує факт передачі звільненим працівником ввірених йому справ і майна позивачем (стаття 89 Закону № 889-VIII), невидача трудової книжки в день звільнення та невнесення до неї запису про звільнення працівника (статті 47, 48 КЗпП України), не проведення остаточного розрахунку з працівником та, відповідно, неприпинення подальшого нарахування йому заробітної плати (стаття 116 КЗпП України).
9.3. При цьому, суд першої інстанції визнав, що у зв`язку з ліквідацією/припиненням ВСУ у голови ліквідаційної комісії ВСУ, який згідно з приписами статті 105 Цивільного кодексу України наділений повноваженнями здійснювати управління справами ВСУ, виникли підстави для звільнення працівників ВСУ, зокрема й тих, що проходять у ньому державну службу.
9.4. Тож, виснувавши, що звільнення позивачки відбулося саме на підставі наказу ВСУ від 05.03.2019 № 45-К та ураховуючи наявний в матеріалах підписані в.о. голови ВСУ Гуменюком В.І. лист від 21.05.2019 року № 252-299/0/8/19 та розгорнуті розрахунки, за змістом яких заборгованість ВСУ по заробітній платі перед позивачкою за період з липня 2018 року по день звільнення (05.03.2019) складає 153724,84 грн, суд першої інстанції стягнув на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі.
9.5. Стягуючи означену заборгованість, суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані доводи голови ліквідаційної комісії ВСУ Соловйової Л.В., викладені у відзиві, стосовно права першого підпису фінансових документів ВСУ, яке належить виключно до компетенції ліквідаційної комісії ВСУ, яка, своєю чергою, має повноваження нараховувати заробітну плату працівникам апарату ВСУ, через що не підлягають врахуванню документи, підписані неуповноваженою на це особою - в.о. голови ВСУ Гуменюком В.І. Надаючи оцінку цим доводам відповідача, суд виходив з того, що Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII) не змінено конституційних функцій ВСУ та його місця у системі судоустрою України та зміни внесені цим законом не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію ВСУ. Тож з огляду на безперервність функціонування найвищого інституту судової влади, на інституційний принцип якої звернув увагу Конституційний Суду України у рішенні від 18.02.2020, до приведення законодавцем положень законодавства України у відповідність до цього рішення у справі № 2-р/2020, зокрема щодо узгодження з принципом незмінюваності суддів ВСУ, що є складовою конституційної гарантії їх незалежності із суддями Верховного Суду, а також у зв`язку із тим, що юридична особа "Верховний Суд України" не припинена та не позбавлена можливості видавати документи, то довідка, видана в.о. голови ВСУ Гуменюком В.І. про заробітну плату й інші доходи від 26.03.2020 № 190, за висновком суду цієї інстанції, не суперечить чинному законодавству та може бути врахована при вирішені питання щодо стягнення заборгованості із заробітної плати.
9.6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації у зв`язку із втратою частини заробітної плати через порушення строків її виплати та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції з одного боку погодився із доводами позивачки про наявність підстав для виплати у її випадку означених видів компенсацій відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, статті 34 Закону України "Про оплату праці", але з іншого, ураховуючи той факт, що на момент звернення до суду із цими вимогами з позивачкою не проведено остаточний розрахунок, уважав ці вимоги передчасними.
9.7. Задовольняючи частково позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд цієї інстанції уважав установлений ним факт невиплати позивачці заробітної плати достатнім доказом того, що позивачці було завдано моральної шкоди. Визначаючи розмір такої шкоди, суд виходив з того, що позивачкою не доведено, що заявлена нею у позові сума у розмірі 100 000 грн є співмірною із завданою їй шкодою, тож виходячи із меж розумності, суд уважав достатнім стягнути на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн, яка, за висновком суду, має стягуватися саме за рахунок бюджетних асигнувань того органу, яким не здійснено виплату заробітної плати.
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 апеляційну скаргу ліквідаційної комісії ВСУ задоволено, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ВСУ на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 153 724,84 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн скасоване та ухвалене в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
10.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції, всупереч вимогам статей 74, 90 КАС України, не було надано жодної оцінки щодо недопустимості як доказу довідкам про роботу та нараховану заробітну плату від 22.01.2019, 05.03.2019, виданої за підписом в.о. голови ВСУ Гуменюка В.І., головного бухгалтера Мисаки В.І., та заступника головного бухгалтера Осейкової Н.І., листа ВСУ від 21.05.2019 №252-299/0/8/19, якими підтверджено розмір заборгованості позивачки, оскільки відповідно до положень статті 105 Цивільного кодексу України, саме до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Тож, на переконання суду апеляційної інстанції, наведені довідки не можуть братися до уваги при вирішенні цього спору.
10.2. Перевіркою відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суд апеляційної інстанції встановив, що з 21.06.2018 (запис 10701100010024389), ВСУ (ЄДРПОУ 00019034) знаходиться у стані припинення, а головою ліквідаційної комісії ВСУ було визначено Соловйову Л.В. (Відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи).
10.3. Суд цієї інстанції констатував, що саме Комісія з припинення ВСУ відповідно до прийнятих на себе зобов`язань здійснює нарахування заробітної плати працівникам апарату цього суду, при цьому, що розпорядником бюджетних коштів вищого рівня є Верховний Суд, через який здійснюється відповідне фінансування на підставі звернень комісії.
10.4. Разом тим, як зауважив суд апеляційної інстанції, згідно частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а отже, суд першої інстанції, поклавши в основу рішення докази, які не відповідають вимогам статей 73-75 КАС України, протиправно задовольнив позовні вимоги про стягнення з ВСУ на користь ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі 153 724,84 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
10.5. До того ж відповідно до наказу ВСУ від 13.07.2018 №140-к головою ліквідаційної комісії ВСУ Сердюком В.В. позивачку було звільнено із займаної посади, а отже з дати звільнення позивачка не могла працювати та отримувати заробітну плату.
10.6. Таким чином, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
10.7. Поряд із цим, вирішуючи клопотання в.о. голови ВСУ В.Гуменюка про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 305 КАС України у зв`язку із тим, що апеляційна скарга підписана особою (головою ліквідаційної комісії ВСУ), яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а саме, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020, Соловйова Л.В. не мала права підпису апеляційної скарги від імені ВСУ, суд апеляційної інстанції із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.06.2021 у справі № 826/15959/18 зазначив, що спільним наказом Державної судової адміністрації України та Верховного Суду "Про деякі питання, пов`язані з ліквідацією судів" від 07.06.2019 № 560/90-ОД, який не було скасовано, затверджено склад ліквідаційної комісії, зокрема, ВСУ, та визначено, що головою цієї комісії є Соловйова Л.В .
10.8. Водночас, ураховуючи мету створення ліквідаційної комісії, а також чинну редакцію положення пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також правові наслідки, які виникли внаслідок визнання окремих норм неконституційними, це не вплинуло на повноваження комісії з припинення та процедури припинення юридичної особи.
10.9. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, Соловйова Л.В., як голова ліквідаційної комісії ВСУ, не втратила право підпису та повноваження виступати в суді від імені ВСУ, у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 року №2-р/2020.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
11. Від адвоката ОСОБА_1 - Сідлецького В.Д. до Верховного Суду 10.11.2021 надійшла касаційна скарга, у якій останній просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2021 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Верховного Суду України на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у розмірі 153 724,84 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права згідно з підстав, які визначені у пунктах 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також підпунктами "а", "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
12.1. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.01.2018 у справі № 761/3694/15, від 16.05.2018 у справі № 503/610/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а, від 18.04.2018 у справі № 819/95/16, від 19.11.2020 у справі № 400/262/19, від 03.06.2021 у справі № 420/3536/19 та від 18.03.2021 у справі № 300/770/19, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17, від 17.06.2020 у справі 826/10249/18.
12.2. За доводами касаційної скарги стверджується, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи частину третю статті 49-2 КЗпП, якою визначено, що одночасно із попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, не врахував висновків щодо її застосування, які викладені у постановах Касаційного адміністративного суду від 16.05.2018 у справі № 821/3732/15-а, від 18.04.2018 у справі № 819/95/16, від 03.06.2021 у справі № 420/3536/19 та від 18.03.2021 у справі № 300/770/19.
12.3. Так, в означених постановах Верховний Суд зазначив, що можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
12.4. Окрім того, на думку скаржника, у межах спірних правовідносин підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.11.2020 у справі № 400/262/19 згідно яких звільнення державного службовця з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та зумовлює поновлення порушених прав державного службовця.
12.5. Сторона позивачки також зазначає про порушення її трудових прав при звільненні на підставі статті 40 КЗпП України та звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2018 у справі № 761/3694/15, де суд касаційної інстанції підкреслив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці та чи додержано роботодавцем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.
12.6. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.03.2020 у справі №826/16935/18, строна позивачки наголошувала, що 22.07.2021 Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення "Гуменюк та інші проти України", який повністю погодився з рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 та підтвердив незаконність ліквідації Верховного Суду України.
12.7. А в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржниця посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме положень статей 244, 246, 252 КАС України, та зауважує, що суд апеляційної інстанції не дослідив довідки про заробітну плату й інші доходи від 22.01.2019 та від 05.03.2019 та безпідставно врахував обставини попередження позивачки про вивільнення та проведення із нею розрахунку при звільненні за відсутності на підтвердження цього відповідних доказів.
12.8. У цьому зв`язку сторона позивачки підкреслює, що керівник Верховного Суду України - Гуменюк В.І. з огляду на частину першу статті 92 Цивільного кодексу України може вважатися тією посадовою особою, яка уповноважена діяти від імені суду як юридичної особи, в тому числі підписувати довідки, які видає суд як юридична особа. Натомість документ, який би підтверджував те, що Сердюк В.В. та Соловйова Л.В. (як голови ліквідаційної комісії) мають право підпису довідок, які видає суд, відсутній.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.12.2021 відкрите касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
13.1. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 09.06.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до норм статті 343 КАС України.
14. Від позивачки 12.06.2023 до Суду надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, де остання зазначає, що суд апеляційної інстанції не тільки не взяв до уваги її відзив, він взагалі не описав в оскаржуваній постанові про те, що він був позивачкою поданий. Наведене, на переконання ОСОБА_1, свідчить що суд цієї інстанції не дослідив та не надав оцінки її доводам та доказам, а також не зазначив підстав їх неврахування при прийнятті оскаржуваного рішення, що є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Позиція інших учасників справи
15. Від Верховного Суду 05.01.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач 2 просить залишити її без задоволення з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
15.1. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.12.2021 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано Верховним Судом України та ДКСУ 20.12.2021, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102935463766 та 0102935463758 відповідно. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу ці відповідачі не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення з Верховного Суду України заборгованості із заробітної плати державного службовця за час вимушеного прогулу у розмірі, який відповідає довідкам Верховного Суду України про заробітну плату й інші доходи від 22.01.2019 та від 05.03.2019 (період з липня 2018 року по березень 2019 року).
18. Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, виходить із такого.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Питання нарахування та виплати заробітної плати, під час перебування на державній службі регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), Законом України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР.
21. Пунктом 4 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII встановлено, що державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
22. Визначення заробітної плати міститься у статті 1 Закону України "Про оплату праці" та означає винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
23. Положеннями пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
24. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
25. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
26. За приписами частини другої статті 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.