ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2023 року
м. Київ
Справа № 521/4871/19
Провадження № 51 - 1473 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
та в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6,
його захисника адвоката ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12019160470000438 від 04 лютого 2019 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2014 року за ст. 309 ч. 1, ст. 311 ч. 1, ст. 70 КК України до обмеження волі строком на 3 роки з випробуванням на 1 рік та 6 місяців,
за ст. 121 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Малиновського районного суду м. Одесивід 14 грудня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 04 лютого 2019 року.
До набрання вироком законної сили обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 11.02.2019 року (пр. 1-кс/521/1449/19)
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
04 лютого 2019 року о 17 годині 40 хвилин ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, знаходячись в салоні тролейбусу КУ "Одесміськелектротранс" № 0026, що слідував по маршруту № 12, на зупинці "На вимогу", що розташована за адресою: м. Одеса, Іванівський шляхопровід, спровокував конфлікт з пасажирами тролейбусу, який мирним шляхом намагався врегулювати ОСОБА_8 . В ході конфлікту ОСОБА_6, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до охоронюваних законом цінностей життя та здоров`я людини, реалізуючи свій прямий умисел, спрямованим на нанесення тяжких тілесних ушкоджень іншій особі, озброївся наявним при ньому ножем, яким умисно завдав ОСОБА_8 один удар в область живота, чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Надаючи власну оцінку фактичним обставинам кримінального провадження, вважає, що судами обох інстанцій помилково кваліфіковано дії ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України, чим неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та призначено покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення. На думку захисника, ОСОБА_6 не мав умислу на спричинення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, а діяв в умовах самозахисту від чоловіків, які його оточили в тролейбусі. Таку оцінку дій ОСОБА_6 пов`язує з наявним у нього захворюваннями, внаслідок чого він погано себе почуває. Вважає, що апеляційний суд не врахував те, що дії ОСОБА_6 за своїми ознаками дійсно становлять необхідну оборону, так як визначальним у його поведінці було саме відвернення нападу та захист, а не бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися). Вважає, що апеляційний суд формально розглянув апеляційні скарги сторони захисту, безпідставно повторно не допитав потерпілого та свідків, внаслідок чого дійшов до помилкового висновку щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України замість ст. 124 КК України. Такі порушення, допущені апеляційним судом, вважає істотними та такими, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п.п. 2, 3 КПК України є підставами для скасування ухвали апеляційного суду.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та захисник в судовому засіданні вважали касаційну скаргу обґрунтованою і просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_9, не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6, оскаржили його в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду, подавши апеляційну скаргу.
Заперечуючи правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікацію судом першої інстанції дій ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України, захисник вказував на п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2022 року "Про судову практику у справах про необхідну оборону" та вважав правильною кваліфікацію дій ОСОБА_6 саме за ст. 124 КК України. Зазначав, що ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи, хворіє, останні роки стан його здоров`я погіршується та він почуває себе слабким. Дані обставини стали підставою для ОСОБА_6 побоюватись за своє життя та здоров`я, у зв`язку із чим він наніс удар потерпілому. Вважав, що ОСОБА_6 сприйняв дії потерпілого як реальну загрозу його життю і здоров`ю, у зв`язку із чим вдався до заходів захисту, які вважав необхідними в ситуації, що склалася. При цьому він завдав потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, заподіявши явно більшу шкоду, ніж це було необхідно для негайного відвернення посягання.
Вважаючи, що судом першої інстанції неправильно оцінено показання свідків та усі письмові докази ОСОБА_6 в апеляційний скарзі поставив питання про необхідність повторного допиту свідків та дослідження цих письмових доказів, а також допиту свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які не допитувались в суді першої інстанції, про що відповідно до вимог ст. 404 КПК України заявив відповідне клопотання у своїй апеляційній скарзі.
Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).
Особливістю кримінального правопорушення, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.