Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
місто Київ
справа № 388/1347/20
провадження № 61-13009св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Долинська міська рада Кіровоградської області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2021 року, постановлене суддею Степановим С. В., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_3 у листопаді 2020 року звернулася до суду із позовом до Долинської міської ради Кіровоградської області (далі - міська рада), ОСОБА_2, у якому просила усунути перешкоди у користуванні будинковолодінням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 1996 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської міської Ради народних депутатів від 22 травня 1996 року № 127, та його скасування.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Виділення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва за зазначеною адресою, площею 600, 00 кв. м, здійснено на підставі рішення виконавчого комітету Долинської районної Ради народних депутатів трудящих від 13 січня 1958 року № 9.
02 липня 1996 року Долинська міська Рада народних депутатів видала ОСОБА_2, який мешкає в АДРЕСА_1, державний акт на право приватної власності на землю, площею 0, 16 га, з яких для обслуговування житлового будинку, площею 0, 10 га, та ведення господарства, площею 0, 06 га.
ОСОБА_3 зазначала, що в приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку, частина якої знаходиться під її будинком та іншими надвірними спорудами, фактично зменшивши площу її ділянки з 600, 00 кв. м до 582, 00 кв. м.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у мирний спосіб вирішити спір не бажає, чинить перешкоди, позивачка просила задовольнити позов.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Міська рада та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 14 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, Долинський районний суд Кіровоградської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд усунув перешкоди у користуванні будинковолодінням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 02 липня 1996 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення Долинської міської Ради народних депутатів від 22 травня 1996 року № 127, та його скасування.
Суд здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що оспорюваний державний акт порушує права позивачки як суміжного землекористувача, оскільки не враховує фактично розміщених на земельній ділянці відповідача споруд ОСОБА_1 , що перешкоджає позивачці обслуговувати своє будинковолодіння.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 19 грудня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц
(провадження № 61-19526сво18), відповідно до яких погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не приводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передання земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц
(провадження № 61-756св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 379/7085/14-ц (провадження № 61-2585св21), щодо погодження меж земельної ділянки.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у лютому 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
ОСОБА_2 у лютому 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відповідь на відзив, у якому просив задовольнити його касаційну скаргу.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 січня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 22 березня 2023 року задовольнив заяву ОСОБА_2, зупинив дію рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2021 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 16 листопада 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Виконавчого комітету Долинської районної Ради народних депутатів трудящих від 13 січня 1958 року № 9 "Про виділення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва" ОСОБА_4 виділено земельну ділянку для індивідуального будівництва на АДРЕСА_1, площею 600, 00 кв. м.
Згідно з актом від 07 березня 1958 року зазначена земельна ділянка виділена в натурі ОСОБА_4 разом із закріпленими на ній геодезичними знаками.
У садибному плані (схемі) від 15 листопада 1962 року зазначено, що на земельній ділянці, загальною площею 600, 00 кв. м, був житловий будинок та колодязь.
З 02 жовтня 1963 року власником будинку був ОСОБА_3 .
15 червня 1984 року Виконавчий комітет Долинської міської Ради народних депутатів трудящих ухвалив рішення № 251 "Про самовільне будівництво гр. ОСОБА_3 на АДРЕСА_1", яким узаконено за ОСОБА_3 сіни літ. а?, літню кухню літ. В, сарай літ. Д, гараж літ. Г на АДРЕСА_1 .
На підставі рішення Народного суду м. Долинська від 30 січня 1985 року у справі № 2-34 15 лютого 1985 року ОСОБА_1 видано реєстраційне посвідчення про те, що будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстроване за нею на праві особистої власності.
У технічному паспорті від 26 березня 1984 року на житловий будинок АДРЕСА_1 відображені будівлі та споруди, дати їх забудови, а також їх розміщення на земельній ділянці, площею 600, 00 кв. м, а саме: житловий будинок 1963 року літ. А; сіни 1963 року літ. а; сіни 1969 року літ. а?; ганок 1969 року літ. кр; літня кухня 1969 року літ. В; гараж 1973 року літ. Г; льох 1969 року літ. Б; сарай 1975 року літ. Я; вбиральня 1964 року літ. Ж; паркан 1969 року літ. Н; вимощення 1970 року літ. І; криниця 1958 року літ. к.
Також згідно з технічним паспортом між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 є межа присадибних ділянок, яка проходить на певній відстані від житлового будинку, позначеного літ. А, та літньої кухні, позначеної літ. В.
У 1990 році позивачка побудувала димохід.
02 липня 1996 року Долинська міська Рада народних депутатів видала ОСОБА_2, який мешкає в АДРЕСА_1, державний акт на право приватної власності на землю, площею 0, 16 га, з яких для обслуговування житлового будинку - 0, 10 га та ведення господарства - 0, 06 га.
У листі міської ради від 04 липня 2013 року № 01-19/950 зазначено, що в результаті проведення обмірів присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_1 спеціалістами міської ради встановлено, що згідно з технічним паспортом ширина садиби становить 13, 00 м, а по факту 12, 83 м, від вулиці 15, 00 м, а по факту 14, 50 м, довжина присадибної ділянки становить 40, 00 м, а по факту 39, 80 м.
Відповідно до геодезичної зйомки присадибних ділянок на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (станом на 26 вересня 2016 року) межа між садибами проходить по стіні літньої кухні ОСОБА_1, а димохід частково знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 .
Згідно з актом приймання-передання межових знаків на зберігання від 02 грудня 2016 року загальна площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 фактично становить 582, 00 кв. м.
Право, застосоване судом
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до положень частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень.
У статті 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).
Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі