Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
м. Київ
справа № 263/3470/20
провадження № 61-7018св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дінеро",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пономарьової О. М., Зайцевої С. А., Попової С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дінеро" (далі - ТОВ "ФК "Дінеро") про визнання недійсним кредитного договору.
Позов обґрунтований тим, що у січні 2019 року йому почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких він дізнався про те, що він уклав договір кредитної лінії з ТОВ "ФК "Дінеро".
Згідно із примірником договору про споживчий кредит, який розміщений на сайті за посиланням https://www.dinero.ua/stranica/primeri-dogovorov, договір складається зі спеціальних умов договору кредитної лінії та загальних умов договору кредитної лінії, додаткової угоди, а також будь-яких змін або доповнень до них.
Відповідно до цього договору кредитодавець зобов`язується надати кредит (кредити) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії на основі заяви (заяв) позичальника та за умови їх схвалення і позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити всі відповідні договірні компенсації до останнього дня терміну оплати.
Спеціальними умовами для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № L2334300 передбачені такі умови договору кредитної лінії: ліміт кредитної лінії: 5 000,00 грн; сума кредиту: 5 000,00 грн. Строк дії договору сторонами не визначено.
Кредитний договір він не підписував, сторони не домовились про всі істотні умови визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним.
Відсутні відомості про отримання ним коштів у розмірі 5 000,00 грн, відповідач не виконав встановлені імперативні вимоги закону щодо надання інформації про споживчий кредит.
Такі дії розцінюються як нечесна підприємницька практика відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Таким чином, спірний правочин є недійсним.
Просив суд визнати недійсним договір кредитної лінії у вигляді загальних умов договору кредитної лінії, спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № L2334300 між ТОВ "ФК "Дінеро" та ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 листопада 2020 року позов задоволено.
Визнано договір кредитної лінії від 22 жовтня 2018 року № AG2069856 (номер у системі L2334300), укладений між ТОВ "ФК "Дінеро" та ОСОБА_1, недійсним. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами немає домовленості про всі істотні умови договору визначені законодавством, та волевиявлення позивача, виявленого у передбаченій законом формі (письмовій або електронній), спрямованого на укладення між позивачем та кредитором ТОВ "ФК "Дінеро" договору кредитної лінії від 22 жовтня 2018 року № AG2069856, що не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Дінеро" задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 листопада 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг бути укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Позивач доказів протилежного не надав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 23 березня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд першої інстанції, дослідивши оспорюваний договір, дійшов правильного висновку про його неукладеність, оскільки він не відповідає статті 11 Закону Україи "Про електронну комерцію", оскільки при прийнятті пропозиції про укладення договору не був заповнений формуляр заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, підписаний в порядку, передбаченому статтею 12 Закону Україи "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Відповідач не довів, що сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, а текст договору кредитної лінії підписаний позивачем відповідно до статті 11 Закону, тому не може бути письмовим доказом погодження ним істотних умов кредитного договору.
Також відповідач не довів факт підтвердження позивачем вчинення дії з виконання кредитного договору, оскільки сам факт безготівкового переказу позивачем грошових коштів на рахунок не є доказом того, що позивач погодив такий переказ та прийняв його, а відповідач взагалі не надав належних доказів перерахування коштів.
У матеріалах справи немає даних про те, що позивача було належним чином ідентифіковано при реєстрації в ІТС відповідним електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису, відсутні докази підписання ним кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, бухгалтерських документів про видачу кредиту.
Відповідач не виконав вимоги ухвали від 11 вересня 2020 року, не надав належні та допустимі докази вчинення позивачем дій з укладення договору, первинні бухгалтерські документи на підтвердження видачі кредиту та оригінал оспорюваного кредитного договору.
Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги та помилково скасував рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, провадження № 61-517св18.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо необхідності дотримання порядку укладення електронного правочину передбаченого Законом, особливо в частині підписання електронного правочину (саме кредитного договору, договору позики) виключно за допомогою електронного цифрового підпису (частина друга статті 2 Закону); необхідності дотримання вимог спеціальних Законів щодо відображення в договорі споживчого кредиту всіх передбачених Законом істотних умов договору (частини перша, п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" та частина перша статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"); необхідності дотримання вимог спеціальних Законів щодо порядку та обсягу надання необхідної інформації перед укладенням договору споживчого кредитування, наслідки недотримання таких вимог (частина друга статті 9 Закону України "Про споживче кредитування"); можливості застосування для укладення кредитного договору в формі електронного правочину Закону України "Про електронну комерцію" та межі такого застосування (частина друга статті 2 Закону); необхідності доведення факту виконання кредитного договору кредитодавцем в частині надання коштів виключно доказами, що відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів (частина друга статті 9 Закону України "Про споживче кредитування"); необхідності дослідження судом оригіналів електронних доказів та наслідки неподання стороною витребуваних судом оригіналів електронних доказів (стаття 100 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановив факт укладення кредитного договору, зокрема його підписання позивачем, на підставі недопустимих доказів, а саме копії електронного доказу.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ТОВ "ФК "Дінеро" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ТОВ "ФК "Дінеро" надало суду опис дій клієнта ОСОБА_2 в інформаційно-телекомунікаційній системі, які підтверджують укладення договору кредитної лінії, спеціальних умов № АG2069856, номер у системі L2334300, та додаткової угоди № АМ5917691, де детально розписано коли і як позивач отримав ідентифікатор, а також розписані всі дії сторін при укладенні договору. Весь процес з посиланням на нормативно-правові акти описано у додаткових поясненнях, які відповідач надав до суду.
Договір та угоду позивач уклав шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який було йому надіслано на його фінансовий номер 22 жовтня 2018 року із наступним його введенням. Після введення коду, на вказану позивачем електронну адресу відправлено спеціальні умови до договору та угода.
Отже, відповідач провів ідентифікацію та верифікацію позивача до підписання договору, шляхом перевірки відповідності наданих позивачем особистих даних, номеру карткового рахунку, фінансового номеру телефону даним в Українському бюро кредитних історій.
Після того як інформаційно-телекомунікаційна система відповідача показала повний збіг даних, наданих позивачем (відсутність перевипуску сім-картки, дійсність ознайомлення позивача з умовами договору та правилами надання фінансових послуг), відповідач направив на зазначений позивачем номер телефону одноразовий ідентифікатор.
З огляду на викладене, позивач уклав договір в порядку, передбаченому законодавством, а саме відповідно до Закону.
Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що договір кредитної лінії та спеціальні умови договору кредитної лінії від 22 жовтня 2018 року укладено в Інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача в електронній формі.
Доводи касаційної скарги, що оспорюваний договір не відповідає вимогам статті 11 Закону є необґрунтованими, оскільки позивач перед взяттям кредиту був повністю ознайомлений з умовами кредитного договору, саме до його підписання, адже Інформаційно-телекомунікаційна система відповідача побудована на тому, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору, клієнт не може перейти до наступного етапу - безпосереднього підписання договору.
Твердження позивача про те, що у матеріалах справи немає інформації щодо разового ідентифікатора не відповідає дійсності, оскільки у матеріалах справи є документ, що додавався разом з додатковими поясненнями, а саме опис дій клієнта ОСОБА_2 в інформаційно-телекомунікаційній системі, які підтверджують укладення договору кредитної лінії.
Посилання в касаційній скарзі на статтю 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є помилковим, оскільки положення цього закону не застосовуються до оспорюваного договору.
Усі необхідні докази відповідач надав під час розгляду справи, позивач цього не спростував, не довів відсутність зарахування грошових коштів на його картковий рахунок, оскільки відсутня виписка з карткового рахунку та інші докази, які позивач міг надати на підтвердження своєї позиції.
Помилковим є посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15, провадження № 61-517св18,є безпідставним, оскільки предметом позову є правовідносини фізичної особи з банком, а не фінансовою компанією, що провадить свою діяльність відповідно до інших нормативно-правових актів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до примірника договору про споживчий кредит, що розміщений на сайті за посиланням https://www.dinero.ua/stranica/primeri-dogovorov, договір складається зі спеціальних умов договору кредитної лінії та загальних умов договору кредитної лінії, додаткової угоди, а також будь-яких змін або доповнень до них.
Згідно з цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит (кредити) позичальнику в межах ліміту кредитної лінії, на основі заяви (заяв) позичальника та за умови їх схвалення, і позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю суму наданого кредиту та сплатити всі відповідні договірні компенсації до останнього дня терміну оплати.
Спеціальними умовами для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № L2334300 передбачені такі умови договору кредитної лінії: ліміт кредитної лінії 5 000,00 грн; сума кредиту 5 000,00 грн.
Договір кредитної лінії та спеціальні умови договору кредитної лінії № AG2069856 від 22 жовтня 2018 року укладено в Інформаційно-телекомунікаційній системі відповідача в електронній формі.
У матеріалах справи є роздруківки загальних умов договору кредитної ліній, спеціальних умов договору позики № AG2069856, додаткової угоди № АМ5917691 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG2069856, паспорта споживчого кредиту, інформації, яка надається споживачу до укладання договору про споживчий кредит.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 11 вересня 2020 року витребувано з ТОВ "ФК "Дінеро" докази на підтвердження того, що саме позивач ОСОБА_1 заповнив відповідну заяву на електронному порталі, шляхом введення необхідної суми кредиту та строку сплати, докази, що саме позивач 22 жовтня 2018 року створив особистий кабінет на порталі, шляхом виконання вказівок, викладених на порталі, доказ того, що саме позивач 22 жовтня 2018 року натиснув кнопку "прийняти" чим підтвердив надання згоди на використання персональних даних, доказ того, що саме позивач 22 жовтня 2018 року отримав у відповідача та потім ввів код підтвердження для того, щоб саме позивач 22 жовтня 2018 року пройшов "Автофотоверифікацію", а також оригінали документів: загальних умов договору кредитної лінії, спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії від 22 жовтня 2018 року № AG2069856, додаткову угоду № AG2069856 до договору кредитної лінії від 22 жовтня 2018 року № AG2069856.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.