Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 760/1270/20
провадження № 61-12891св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року, постановлену у складі судді Букіної О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу.
Позовна заява мотивована тим, що, опрацюванням інформації, розміщеної у Єдиному реєстрі судових рішень, з`ясовано, що рішенням Волинського Окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 803/497/18 визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків Державного секретаря Директора департаменту персоналу Міністерства юстиції України ОСОБА_1 від 23 лютого 2018 року № 797/К про звільнення, яким ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26 лютого 2018 року та стягнуто із Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_2 154 507,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, то на ОСОБА_1 як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну Головному територіальному управлінню юстиції у Волинській області.
Підставою для подання позову прокурором стало нездійснення захисту Міністерством юстиції України та Головним територіальним управлінням юстиції у Волинській області майнових прав та інтересів держави, тобто пасивна поведінка вказаних органів, у зв`язку з чим представництво інтересів держави в суді здійснює прокурор.
З урахуванням зазначеного, прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного територіального управління юстиції у Волинській області майнову шкоду в порядку регресу у розмірі 154 507,60 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задоволено.
Провадження у цивільній справі за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу закрито.
Роз`яснено позивачу його право на звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом у порядку адміністративного судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Волинської обласної прокуратури Губчака О. В. залишено без задоволення, ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 29 липня 2022 року залишено без змін.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що за правилами цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Тому справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У грудні 2022 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Правовідносини між сторонами в цій справі виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок заподіяння шкоди. За своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин даний спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Той факт, що майнова шкода завдана позивачу - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем публічної служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.
Право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням, закріплено у статтях 134, 237 КЗпП України.
У цій справі вимога вирішити публічно-правовий спір відсутня, оскільки протиправність дій особи щодо видання наказу про звільнення працівника вже встановлена судовим рішенням та додаткового правового аналізу не потребує. У зв`язку з цим предметом розгляду в цій справі є лише відшкодування шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 328/29/20 (провадження № 61-2521св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 676/2149/20 (провадження № 61-11318св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21 (провадження № 61-15142св21), від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21 (провадження № 61-15908св21).
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У січні 2023 року Міністерство юстиції України та ОСОБА_1 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права, оскільки суди дійшли правильного висновку про те, що справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
У січні 2023 року заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав заперечення на відзив Міністерства юстиції України, в якому посилався на те, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у справі № 803/497/18 визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 23 лютого 2018 року № 797/К "Про звільнення", яким ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 26 лютого 2018 року № 174/3-к "Про звільнення ОСОБА_2", яким оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23 лютого 2018 року № 797/К "Про звільнення".
Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 26 лютого 2018 року.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Волинській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 154 507,60 грн.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Головного територіального управління юстиції у Волинській області залишено без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року касаційні скарги Головного територіального управління юстиції у Волинській області та Міністерства юстиції України залишено без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині дати поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Волинській області з 27 лютого 2018 року, в іншій частині - залишено без змін.
Поновлено виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, зупинених ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року, з урахуванням постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 року.
Звертаючись до суду з цим позовом, заступник прокурора Волинської області просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного територіального управління юстиції у Волинській області майнову шкоду, заподіяну установі у зв`язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі пункту 8 статті 134 та статті 237 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).
Крім того, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку про те, що "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина перша статті 125 Конституції України).
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.