Постанова
Іменем України
08 червня 2023 року
м. Київ
справа № 760/11163/21
провадження № 61-10391св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року
в складі судді Коваленко І. В. та постанову Київського апеляційного суду
від 14 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А.,
Мельника Я. С., Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Солом`янська районна у місті Києві державна адміністрація, про встановлення факту проживання без реєстрації місця проживання.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що з 15 березня
1995 року до 23 грудня 1996 року він проживав у квартирі
АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання. На підставі розпорядження Печерської районної
в місті Києві державної адміністрації від 25 лютого 2016 року № 121 позивачу із сім`єю у складі трьох осіб: він та його малолітні доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, видано ордер № 009536 серії Б на жиле приміщення з правом зайняття квартири
АДРЕСА_2 . Зібравши пакет документів для приватизації квартири, позивач дізнався, що у нього відсутні докази проживання у період з 15 березня 1995 року до 23 грудня 1996 року в квартирі АДРЕСА_1, яка належить відповідачам: його матері ( ОСОБА_2 ) та брату ( ОСОБА_3 ).
ОСОБА_1 проживав у вказаній квартирі без реєстрації місця проживання, а довідка про невикористання житлових чеків видається лише за зареєстрованим місцем проживання. Єдиним можливим способом підтвердити невикористання житлових чеків для приватизації квартири
є звернення до суду про встановлення факту його проживання з 15 березня 1995 року до 23 грудня 1996 року у квартирі АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив встановити, що він з 15 березня 1995 року до 23 грудня 1996 року проживав у квартирі
АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 вересня
2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб Дніпровську районну в місті Києві державну адміністрацію, комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого
2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, заявляючи вимоги у цій справі до матері та брата (відповідачів), не зазначив, якими діями чи бездіяльністю останніх порушуються, не визнаються або оспорюються його право на приватизацію державного житлового фонду. Позовні вимоги позивача до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання без реєстрації є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання реалізації його права на приватизацію житлового фонду зі сторони відповідачів.
Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків відповідного уповноваженого органу як безпосереднього виконавця послуг у сфері приватизації державного житлового фонду. Водночас серед наданих позивачем доказів відсутні відомості, які б підтверджували факт звернення позивача до відповідного органу приватизації із заявою про приватизацію квартири
АДРЕСА_2 та видачу відповідного свідоцтва про право власності, письмову відмову відділу приватизації у приватизації житлового приміщення у зв`язку з відсутністю документів щодо використання права на приватизацію державного житлового фонду та підтвердження реєстрації місця проживання або місця перебування.
Позивачем не визначено предмет спору, належні відповідачі, спосіб захисту його ймовірно порушеного права на приватизацію державного житлового фонду, який не суперечить закону і який би він просив визначити у рішенні. Судом також не встановлено порушення прав позивача відповідачами.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовом є звернена через суд матеріально-правова вимога особи про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Жодних вимог про вирішення цивільного спору позивач не заявляв. Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки позивач не визначив у чому саме полягає його конфлікт з відповідачами, яке саме порушене право або охоронюваний законом інтерес він просить захистити та в який спосіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
23 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 12 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скарга
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 звертався до суду
в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання з 15 березня 1995 року до 23 грудня 1996 року у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання. Проте ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2021 року у справі № 760/12750/20 зазначену заяву залишено без розгляду, оскільки виник спір про право. Зазначені обставини і були підставою для звернення до суду з позовом у цій справі. Вирішення спору у цій справі має значення для реалізації позивачем права на приватизацію квартири.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права. Суди не врахували подання ОСОБА_1 заяви про проживання без реєстрації відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України, що не суперечить постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 503/246/19. Суд першої інстанції помилково ототожнив заявлені вимоги про проживання без реєстрації в квартирі відповідачів з незаявленою вимогою про приватизацію іншої квартири. Апеляційний суд не звернув уваги не вказані порушення суду першої інстанції. Суди не звернули уваги на визнання позову відповідачами та залишили поза увагою відсутність заперечень проти позову інших учасників судового процесу, зокрема, Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації, тобто спір про право відсутній, що є підставою для задоволення позову.
Суди дійшли помилкового висновку про незазначення позивачем, у чому саме полягає його конфлікт з відповідачами, яке саме порушене право або охоронюваний законом інтерес він просить захистити та в який спосіб.
Суди залишили поза увагою доводи позовної заяви, що після розлучення батьків позивач з 1991 року проживав з батьком, проте останній у 1995 році продав квартиру в житлово-будівельному кооперативі "Ареналець-30", тому
ОСОБА_1 повернувся проживати до матері та брата, які заперечували проти реєстрації його місця проживання у квартирі
АДРЕСА_1 .
Позиції інших учасників
ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив задовольнити касаційну скаргу. Вказував, що з його дозволу
ОСОБА_1 проживав з 15 березня 1995 року до 23 грудня 1996 року
у квартирі
АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання.
ОСОБА_2 звернулася до суду з відзивом, в якому просила касаційну скаргу задовольнити. Зазначала, що позивач з 15 березня 1995 року
до 23 грудня 1996 року проживав у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації місця проживання.
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, відзиву на касаційні скарги до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі розпорядження від 25 лютого 2016 року № 121 Печерська районна в місті Києві державна адміністрація 02 березня 2016 року видала ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб (він та дві його дочки ОСОБА_4 і ОСОБА_5) ордер № 009536 серії Б на право заняття жилого приміщення жилою площею 35,2 кв. м, яке складається з 2 кімнат, в ізольованій квартирі
АДРЕСА_2 .
Згідно з відміткою у паспорті громадянина України ОСОБА_1 з 02 жовтня 2012 року до 03 березня 2016 року був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, з 03 березня 2016 року - у квартирі АДРЕСА_2 .
Рішенням Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 185/3192 вулицю Ярослава Галана у Солом`янському районі міста Києва перейменовано на вулицю Августина Волошина.
Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_1 звертався до суду із заявою про встановлення факту його проживання в квартирі
АДРЕСА_1 не менше п`яти років за період з 2002 року до 2010 року з метою зарахування його на квартирний облік як особи, яка потребує поліпшення житлових умов.
Проте рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 2о-130/11 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.
Під час розгляду справи № 2о-130/11 судом встановлено, що " ОСОБА_1 не зареєстрував своє місце проживання або перебування у встановленому законом порядку у квартирі АДРЕСА_3 протягом 2002-2010 років, договорів або домовленостей з власниками квартири щодо утримання квартири та сплати комунальних послуг у період з 2002 року до теперішнього часу суду не надав. Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація заперечувала проти задоволення заяви про встановлення юридичного факту, тому вважала, що встановлення юридичного факту (про постійне місце проживання заявника) не підлягає розгляду, оскільки за законом вказаний факт може бути підтверджений лише належними та допустимими доказами реєстрації місця проживання або перебування, які були проведені, але з будь-яких причин відомості не збереглися. Суд у справі № 2о-130/11 зазначив, що свідчення зацікавлених осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
а також акт, складений сусідами, не можуть бути належними доказами щодо задоволення вимог заяви ОСОБА_1".
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 лютого
2021 року у справі № 760/12750/20 заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Суд вказував, що із заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення такого факту йому необхідно для реалізації його права на приватизацію квартири АДРЕСА_2 . Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація заперечує проти встановлення такого факту. Таким чином, при розгляді справи № 760/12750/20 в порядку окремого провадження виник спір про право цивільне.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),
а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені
в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.