Постанова
Іменем України
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 583/963/21
провадження № 61-5903св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року в складі колегії суддів Собини О. І., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу.
Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2016 року з вини ОСОБА_3 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), унаслідок якої вона та її чоловік ОСОБА_5 отримали легкі тілесні ушкодження, а їх малолітня дочка ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження, автомобіль, у якому вони знаходилися, зазнав значних механічних пошкоджень. ОСОБА_1 визнано потерпілою у кримінальному провадженні, в тому числі, і як законного представника малолітньої дочки.
Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено йому покарання п`ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами на три роки; стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 24 571,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_3, передбачаючи пред`явлення до нього як винної у вчиненні ДТП особи вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, 25 жовтня 2016 року уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_4 договір дарування, за умовами якого подарував належну йому на праві власності 1/2 частку земельної ділянки та 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернулась до суду з позовом і просила визнати недійсним вищезазначений договір дарування (справа № 583/780/17). Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Лебедєвою Л. М.
Проте 23 січня 2020 року ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, з ОСОБА_2, будучи обізнаною про наявність судового спору щодо визнання договору дарування 1/2 частки цього житлового будинку недійсним на момент вчинення цього правочину. Дані обставини свідчать про фіктивність даного правочину в частині відчуження саме 1/2 частки, яку продавець ОСОБА_4 отримала в дар від сина ОСОБА_3 з метою ухилення та уникнення останнім майнової відповідальності перед позивачем за завдану злочином шкоду.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 23 січня 2020 року, за яким ОСОБА_4 відчужила житловий АДРЕСА_1, ОСОБА_2, в частині відчуження 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. 25 жовтня 2016 року за реєстровими № 1734, № 1735.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову враховуючи, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, ніколи не була власником відчужуваного за оспорюваним договором майна, тому задоволення її позовних вимог не призведене до бажаних для неї наслідків. Тобто, на думку суду, обраний нею спосіб захисту є неефективним, не відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав й інтересів.
Постановою Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Собини П. М. задоволено частково.
Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 23 січня 2020 року, за яким ОСОБА_4 відчужила житловий будинок АДРЕСА_1, ОСОБА_2, в частині відчуження 1/2 частки житлового будинку та 1/2 частки земельної ділянки, розташованих на АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_4 за договором дарування від 25 жовтня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. 25 жовтня 2016 року за реєстровими № 1734, № 1735.
Постанова мотивована тим, що при укладенні 23 січня 2020 року договорукупівлі-продажу нерухомого майна (будинку та земельної ділянки) в частині відчуження 1/2 його часток, які належали продавцю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 25 жовтня 2016 року, воля сторін(продавця та покупця ОСОБА_2 ) не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, а їх дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно з метою приховати це майно від виконання за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 .Апеляційний суд вважав, що позивачем надано достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в частині відчуження 1/2 їх часток, укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є фіктивним, тому його слід визнати частково недійсним.
Заявлений позивачкою спосіб захисту її порушеного права шляхом визнання недійсним правочину є належним способом захисту, оскільки буде гарантувати їй можливість отримати відшкодування заподіяної відповідачем ОСОБА_3 майнової та моральної шкоди за рахунок належного йому на праві власності спірного нерухомого майна (1/2 часток будинку та земельної ділянки).
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
01 липня 2022 року представник ОСОБА_8 - адвокат Манзар Т. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року. У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року та залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року.
14 липня 2022 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року. У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року та залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року.
14 липня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року. У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року та залишити в силі рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12 жовтня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2022 року зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Указана справа надійшла до Верховного Суду 10 листопада 2022 року.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .
Підставами касаційного оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року ОСОБА_2 вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15, від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс15, а також у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16-ц, 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12, від 20 червня 2019 року у справі № 522/8158/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц. Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів. Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_4 .
Підставами касаційного оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року ОСОБА_4 вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц. Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, а також не дослідив зібрані у справі докази. Касаційна скарга подана за пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 .
Підставами касаційного оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 16 червня 2022 року ОСОБА_3 вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс15, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15, від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12, від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц від 13 березня 2019 року у справі № 757/12646/16-ц, 28 лютого 2018 року у справі № 909/330/16, від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18436/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 522/11532/15-ц. Крім того зазначає, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів, а також не дослідив зібрані у справі докази. Касаційна скарга подана за пунктами1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги від учасників справи до суду не надходили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з державним актом серії ЯБ № 338237 від 20 грудня 2005 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м (0,1 га), кадастровий номер 5910200000:15:009:0020, яка розташована на АДРЕСА_1 .
23 лютого 2010 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2,.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 17 листопада 2014 року в справі № 583/1075/14-ц в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_9 (колишня дружина відповідача ОСОБА_3 ) визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки.
25 квітня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. за реєстровим № 650, за умовами якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_4 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки, що розташовані на АДРЕСА_1, а взамін ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_3 .
10 жовтня 2016 року сталася ДТП за участю ОСОБА_10, того ж дня за фактом ДТП внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У рамках кримінального провадження було призначено ряд експертиз, після висновків яких ОСОБА_3 27 січня 2017 року повідомлено про підозру та накладено арешт на майно.
Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, пасажир автомобіля "Volkswagen Transporter" реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_11 отримав легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, водій автомобіля марки "Suzuki Geo Tracker", реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_5 отримав легкі тілесні ушкодження, пасажир автомобіля "Suzuki Geo Tracker", ОСОБА_12 отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а пасажир автомобіля "Suzuki Geo Tracker", малолітня ОСОБА_6, 2015 року народження отримала тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. посвідчено договір дарування частки житлового будинку за реєстровим № 1734, відповідно до якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 належну йому на праві власності 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 5910200000:15:009:0020.
07 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і просила визнати недійсним вищезазначений договір дарування частки в домоволодінні та земельній ділянці внаслідок його фіктивності, оскільки вважала, що метою цього правочину було приховування належного на праві власності майна обвинуваченого ОСОБА_3 від виконання за його рахунок судового рішення (вироку) про стягнення грошових коштів для відшкодування ним шкоди, завданої злочином (справа № 583/780/17).
Вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року, в справі № 583/237/17 ОСОБА_3 визнано винним у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 286 КК України та призначено йому покарання п`ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобами на три роки. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 24 571,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постановою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 583/780/17 скасовано рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 27 квітня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений 25 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Лебедєвою Л. М.
23 січня 2020 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Багацькою О. М. за реєстровим № 63 посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 за 301 900,00 грн житловий будинок загальною площею 195,0 кв. м (житловою - 102,4 кв. м), розташований на земельній ділянці площею 0,1 га кадастровий номер 5910200000:15:009:0020 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3 цього договору право власності ОСОБА_4 на предмет продажу підтверджується договором міни від 25 квітня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. за реєстровим № 650 та договором дарування від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Лебедєвою Л. М. за реєстровим № 1734.
За пунктом 7 цього договору купівлі-продажу ОСОБА_2 оплатив вартість житлового будинку за ціною та на умовах встановлених у цьому договорі.
Пункт 8 цього договору містить відомості щодо гарантування продавцем того, що предмет договору до укладення цього договору нікому іншому не відчужений, у спорі і під заставою, у тому числі податковій та в іпотеці не перебуває, правами третіх осіб як в Україні, так і за її межами не обтяжений, не внесений до статутного капіталу (фонду) юридичних осіб, прихованих недоліків не має, не існує заборгованості зі сплати комунальних послуг, а внаслідок продажу вказаного житлового будинку не порушено законних інтересів інших осіб, прав і законних інтересів малолітніх, неповнолітніх, обмежено дієздатних та непрацездатних осіб. Зазначене підтверджується відповідними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, виданими 23 січня 2020 року Державним реєстром прав на нерухоме майно тощо.
У пункті 10 договору зазначено, що сторони договору розуміють його умови та правові наслідки. Договір спрямований на настання правових наслідків обумовлених ними, їх волевиявлення відповідає їхній внутрішній волі, договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину; не вчиняється під впливом тяжких обставин і вкрай невигідних для нього умовах.
Приватним нотаріусом при посвідченні договору перевірено належність ОСОБА_4 житлового будинку, який є предметом цього договору, про що обумовлено у самому договорі.
23 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір найму жилого приміщення, що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до якого ОСОБА_13 строком на три роки для сім`ї із трьох осіб (наймача, чоловіка та сина) передано у найм житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, для проживання.
23 січня 2020 року ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_4 представляти його інтереси як власника нерухомого майна (без права відчуження), а саме, належних йому на праві приватної власності житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, комунальних, громадських, господарських підприємствах, установах та організаціях, житлово-комунального господарства.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційних скарг, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, та згідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
За пунктом 6 статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Отже, цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.
Особа, яка відчужує майно на користь іншої особи за наявності спору щодо дійсності правочину на підставі якого продавцем було набуто право на це майно, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно потерпілої сторони, оскільки укладається договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси потерпілого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).