Постанова
Іменем України
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 443/1012/18
провадження № 61-6304св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Журавненська селищна рада Стрийського району Львівської області, ОСОБА_2,
третя особа - Відділ Держгеокадастру у Жидачівському районі Головного управління держгеокадастру у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 14 травня 2021 року в складі судді Сливки С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року в складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду із позовом до Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області, ОСОБА_2, третя особа - відділ Держгеокадастру у Жидачівському районі Головного управління держгеокадастру у Львівській області, в якому просила: скасувати рішення Зарічненської сільської ради Жидачівського району Львівської області № 187 від 22 грудня 2017 року щодо приватизації земельної ділянки площею 0,2419 га із кадастровим номером 4621583600:05:003:0213 ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,2419 га із кадастровим номером 4621583600:05:003:0213, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що позивач є суміжним землекористувачем із відповідачем ОСОБА_2 . Позивач дізналася, що ОСОБА_2 приватизовано земельну ділянку під її будинком. Зазначає, що із позивачем не було узгоджено меж земельної ділянки при постановленні рішення Зарічненською сільської ради Жидачівського району Львівської області щодо приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2419 га із кадастровим номером 4621583600:05:003:0213. Зазначена земельна ділянка в таких межах порушує права позивача як суміжного землекористувача, оскільки межі даної ділянки суперечать межам наявним в натурі, що проіснували близько 30 років. Тобто відбулось захоплення землі позивача відповідачем.
Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 18 березня 2021 року, занесеною до журналу судового засідання, до участі у справі залучено правонаступника відповідача Зарічненської сільської ради Стрийського району Львівської області - Журавненську селищну раду Стрийського району Львівської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 14 травня 2021 року, залишеним без змін Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із доказів, які надані на підтвердження позову та його заперечення, дійшовши висновку, що відсутні підстави для задоволення позову через їх недоведеність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жидачівського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі позивач просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жидачівського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року і постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Жидачівського районного суду м. Львова від 14 травня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року позивач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20. Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами. По межі їхніх земельних ділянок проходить металева огорожа.
ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Зарічненської сільської ради Жидачівського району № 187 від 22 грудня 2017 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,2419 га в натурі (на місцевості) кадастровий номер 4621583600:05:003:0213, розташовану на АДРЕСА_1, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, землі житлової та громадської забудови); передано ОСОБА_2 безоплатно у власність зазначену земельну ділянку.
Підставою для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2, була у тому числі, технічна документація із землеустрою, виготовлена ФОП " ОСОБА_3".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розміщені ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За частиною першою статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
За частиною першою статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно з пунктом г) частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
У статті 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
У частині першій статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Відповідно до частини п`ятої статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
У разі відмови суміжного землекористувача підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно з частиною третьою статті 158 ЗК України між суміжними землекористувачами виникає земельний спір. Такий спір у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, вирішують органи місцевого самоврядування.
Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування визначено статтею 159 ЗК України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
До подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14 та у справі № 350/67/15, в яких вказувала про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, необхідно вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки, правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.