Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 125/1609/21
провадження № 61-11250св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Ковальчука О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" (далі - ТОВ "ВП "Імпульс Плюс") про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування реєстрації договорів оренди.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що їй на праві власності належать три земельні ділянки, а саме: на підставі державного акту на земельну ділянку серії ВН №104492 від 15 жовтня 2004 року - земельна ділянка площею 2,7114 га, кадастровий номер 0520281400:01:002:0112; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-4065 від 20 грудня 2011 року - земельна ділянка площею 2,4688 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0077; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1-4066 від 20 грудня 2011 року - земельна ділянка площею 2,3546 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0078, що розташовані на території колишньої Гулівської сільської ради Барського району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
15 листопада 2013 року між нею та ТОВ ВП "Імпульс Плюс" укладено договір оренди № 542 земельної ділянки площею 2,7114 га, кадастровий номер 0520281400:01:002:0112, строком на 5 років.
12 грудня 2013 року між нею та ТОВ ВП "Імпульс Плюс" укладено договори оренди № 571 та № 572 земельних ділянок площами 2,4688 га і 2,3546 га з кадастровими номерами 0520281400:02:001:0077 і 0520281400:02:001:0078 відповідно, строком на 5 років.
За усною домовленістю сторін, оформленням зазначених договорів оренди та їх державною реєстрацією займався відповідач, який екземплярів цих договорів так їй і не надав. Після закінчення строку дії цих договорів, вона звернулася до відповідача з проханням звільнити належні їй земельні ділянки, однак дізналася, що зазначені договори укладені строком на 20 років, тому відсутні підстави для дострокового їх розірвання.
Звернувшись до відповідача з вимогою надати реєстраційні справи з договорами оренди на вказані земельні ділянки та ознайомившись із ними, вона виявила, що в пункті 8 договорів зазначений строк дії 20 років, на який вона не погоджувалась. Крім того, перший, другий та третій аркуші цих договорів оренди не є аркушами одного цілого документа.
На підставі наведеного позивачка просила:
витребувати з незаконного володіння ТОВ ВП "Імпульс Плюс" належні їй земельні ділянки: площею 2,3546 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0078; площею 2,4688 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0077 та площею 2,7114 га, кадастровий номер 0520281400:01:002:0112, що розташовані на території колишньої Гулівської сільської ради Барського району Вінницької області;
скасувати державну реєстрацію договору оренди № 571 від 12 грудня 2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, запис № 13080347 від 02 лютого 2016 року; договору оренди № 572 від 12 грудня 2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, запис № 13645891 від 11 березня 2016 року; договору оренди № 542 від 15 листопада 2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, запис № 13079661 від 02 лютого 2016 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" належні власнику ОСОБА_1 земельні ділянки, які розташовані на території колишньої Гулівської сільської ради Барського району Вінницької області: кадастровий номер 0520281400:02:001:0078, площею 2,3546 га; кадастровий номер 0520281400:02:001:0077, площею 2,4688 га; кадастровий номер 0520281400:01:002:0112, площею 2,7114 га.
Скасовано державну реєстрацію прав оренди ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" щодо:
- земельної ділянки кадастровий номер 0520281400:02:001:0078, площею 2,3546 га, запис № 13645891 від 11 березня 2016;
- земельної ділянки кадастровий номер 0520281400:02:001:0077, площею 2,4688 га, запис № 13080347 від 02 лютого 2016;
- земельної ділянки кадастровий номер 0520281400:01:002:0112, площею 2,7114 га, запис №13079661 від 02 лютого 2016.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою доведено факт не підписання нею договорів оренди строком дії 20 років. Оскільки ні позивачка, ні відповідач не надали суду доказів щодо дійсного узгодженого сторонами строку дії договорів оренди і враховуючи те, що оренда є строковим користуванням землею, суд для вирішення питання щодо строку дії оренди застосував положення частини другої статті 530 ЦК України, за якою якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час і боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Моментом пред`явлення вимоги позивачки про повернення земельних ділянок суд встановив дату звернення до суду з цим позовом. Отже, починаючи з 28 вересня 2021 року, тобто після спливу семиденного строку, відведеного для виконання вимоги, відповідач є таким, що незаконно володіє спірними земельними ділянками.
Враховуючи, що земельні ділянки перебувають у фактичному володінні відповідача безпідставно, суд дійшов висновку, що права позивачки підлягають захисту шляхом витребування земельних ділянок із незаконного володіння відповідача на підставі статті 387 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 14 квітня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони не надали доказів щодо дійсного строку дії договорів оренди, узгодженого ними під час їх укладання. Звертаючись до суду з позовом про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права оренди, позивачка у позовній заяві наполягала на витребуванні земельних ділянок, вважаючи, що вони знаходяться у фактичному користуванні відповідача без відповідних правових підстав. Разом із тим, припинення договорів оренди через закінчення строку їх дії позивачка не довела, вимог про визнання спірних договорів недійсними у зв`язку з обманом, підробленням чи про їх розірвання не заявляла, а тому вважати, що відповідач володіє спірними земельними ділянками та що вони знаходяться у фактичному користуванні відповідача без відповідних правових підстав чи такі підстави відпали, в апеляційного суду відсутні, а тому слід відмовити в задоволенні позову.
Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року заяву представника ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" 19 875,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
12 листопада 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2022 року в указаній справі, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки тому, що сторони не заперечували факту підписання договорів, проте сторони оспорюють зміст вказаних угод, зокрема позивачка стверджує, що погоджений нею строк оренди становить 5 років, а відповідач доводить, що такий строк становить 20 років.
Висновки апеляційного суду, викладені в оскаржуваній постанові, містять суперечності, оскільки колегія суддів, встановивши відсутність істотної умови - строку дії договору, в той же час погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ні позивачка, ні відповідач не довели суду, на який саме строк були укладені договори оренди.
Крім того, заявниця посилається на безпідставне поновлення апеляційним судом ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У січні 2023 року ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником трьох земельних ділянок: площею 2,4688 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0077; площею 2,3546 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0078; площею 2,7114 га, кадастровий номер 0520281400:01:002:0112, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Гулівської сільської ради Барського (наразі Жмеринського) району Вінницької області.
У 2013 році ОСОБА_1 уклала з ТОВ "ВП "Імпульс Плюс" три договори оренди вказаних земельних ділянок: № 571 від 12 грудня 2013 року щодо земельної ділянки, площею 2,4688 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0077; № 572 від 12 грудня 2013 року щодо земельної ділянки, площею 2,3546 га, кадастровий номер 0520281400:02:001:0078; № 542 від 15 листопада 2013 року щодо земельної ділянки площею 2,7114 га, кадастровий номер 0520281400:01:002:0112.
Факт укладення договорів оренди у 2013 році та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договорів сторонами не оспорювалися. Передача земельних ділянок в оренду у фактичне володіння ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" підтверджується актами приймання-передачі земельних ділянок до договорів оренди землі (а. с.15, 27, 41).
Речове право оренди вказаних земельних ділянок зареєстровано за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у 2016 році - щодо земельних ділянок: кадастрові номери 0520281400:02:001:0077 і 0520281400:01:002:0112 - 02 лютого 2016 року, щодо земельної ділянки кадастровий номер 0520281400:02:001:0078 - 11 березня 2016 року (а. с. 20, 33, 46).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Державного земельного кадастру, право оренди вищевказаних земельних ділянок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" у 2016 році.
У 2018-2020 роках ОСОБА_1 отримувала через уповноважену особу від ТОВ "Виробниче підприємство "Імпульс Плюс" орендну плату за користування її земельними ділянками в грошовій та натуральній формах. Вказані обставини визнані сторонами під час судового розгляду.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2013 році вона уклала з відповідачем договори оренди строком на 5 років. Після спливу строку дії договорів вона звернулася до відповідача з проханням звільнити орендовані земельні ділянки, проте останній повідомив, що договори укладені строком на 20 років, а не на 5 років, як вважала вона. На підтвердження цього відповідач надав їй комплект документів, зокрема скріплені за допомогою стиплера оригінали документів, з назвою "Реєстраційна справа", кожен з яких містить договори оренди землі разом із невід`ємними додатками до нього. Ознайомившись із вказаними документами, вона виявила, що в пункті 8 договорів зазначений строк їх дії 20 років. Проте вона не погоджувала такий строк дії договорів оренди та звертала увагу, що відповідачем було замінено аркуш вказаних угод, в яких міститься така умова.
За висновком судово-технічної експертизи від 07 лютого 2022 року, проведеної Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, три аркуші договорів оренди землі № 571 від 12 грудня 2013 року, № 572 від 12 грудня 2013 року та № 542 від 15 листопада 2013 року раніше одне ціле не складали, в матеріалах реєстраційної справи були замінені 1-й та 2-й аркуші цих договорів, а третій аркуш (сторінка) договорів оренди землі не замінювався.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Тобто договір оренди землі є строковими правочином.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Сторонами у справі, яка переглядається, не ставилося питання про те, що умова про строк оренди була відсутня у текстах договорів чи не узгоджувалася сторонами, натомість вони оспорювали зміст цієї умови. Позивачка стверджувала, що погоджений нею строк оренди становить 5 років, відповідач, у свою чергу, посилався на те, що строк дії оренди становить 20 років.