Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 347/2528/21
провадження № 61-7630св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -Косівський ліцей імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В., на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В. та касаційну скаргу Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Івано-Франківської області на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Косівський ліцей) про скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 01 вересня 2009 року він працює у відповідача на посаді вчителя інформатики та за сумісництвом - на посаді інженера-електроніка.
Наказом директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к його відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати через не пред`явлення ним документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 або копії медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 - до усунення причин, що зумовили відсторонення.
Вважає вказаний наказ незаконним, необґрунтованим та виданим із порушенням вимог Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), інших нормативно-правових актів, що призвело до порушення його основоположних і фундаментальних прав та свобод.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У пункті 4 згаданого наказу зазначено, що він набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування.
Оскільки днем набрання чинності наказу МОЗ України фактично є 08 листопада 2021 року, то на момент видання роботодавцем оспорюваного наказу про його відсторонення ще не існувало жодних правових підстав для видання цього наказу.
Виходячи з наведеного та з урахування уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконним та скасувати наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року;
поновити його на роботі в Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженера-електроніка з 08 листопада 2021 року;
стягнути з Косівського ліцею на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
відшкодувати йому завдану моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року у складі судді Крилюк М. І. позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора Косівського ліцею Барчука В. П. від 05 листопада 2021 року № 81-к в частині відсторонення з 08 листопада 2021 року від роботи ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики та (за сумісництвом) на посаді інженер-електроніка з 08 листопада 2021 року.
Зобов`язано Косівський ліцей нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу його відсторонення, з 08 листопада 2021 року по час його поновлення на роботі. Стягнуто з Косівського ліцею на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн судового збору.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 05 листопада 2021 року у відповідача не існувало правових підстав для видання наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року, яким затверджено Перелік № 2153, набрав чинності лише 08 листопада 2021 року. Крім того, зі змісту оспорюваного наказу випливає, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення від COVID-19, тоді як згідно з Переліком № 2153 працівники закладів освіти підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, лише на період дії карантину.
Також відповідач не перевірив належним чином, чи звертався позивач до закладів охорони здоров`я з метою вакцинації та чи взагалі ним проводилася така вакцинація. Відсутність належних доказів, необхідних для відсторонення працівника від роботи, призводить до порушення його права на працю та безпідставного припинення виплати заробітної плати, необхідної для забезпечення нормального рівня життя. КЗпП України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи.
Разом із тим, оскільки таке відсторонення може тривати невизначений проміжок часу, що за своєю суттю є аналогічним звільненню, то за аналогією закону у спірних правовідносинах можливо застосувати положення статті 235 КЗпП України. Отже, з метою ефективного захисту порушених прав позивача суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату з моменту його відсторонення (08 листопада 2021 року) по час поновлення на роботі.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то вона не підлягає задоволенню з огляду на те, що в ході розгляду справи позивач не визначився з розміром цієї шкоди та не підтвердив заявлену ним вимогу в розмірі 100 000 грн відповідними доказами.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Косівського ліцею задоволено. Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ні станом на 08 листопада 2021 року, ні в подальшому ОСОБА_1 не пройшов вакцинацію проти COVID-19 і не надав роботодавцю відповідного сертифіката. Не заперечуючи вказаних обставин, позивач посилався на те, що це його право, а не обов`язок. Однак, якщо б ОСОБА_1 діяв сумлінно, він міг і після 08 листопада 2021 року надати у стислі строки адміністрації Косівського ліцею необхідні документи про вакцинацію, що слугувало б підставою для скасування директором ліцею наказу про його відсторонення від роботи.
Доводи заявника про те, що він не був повідомлений про необхідність здійснення вакцинації не заслуговують на увагу, оскільки позивача ознайомили з наказом про відсторонення працівників від роботи, про що свідчить його особистий напис щодо незгоди з таким рішенням роботодавця. Крім того, інформацію про необхідність проходження вакцинації адміністрація ліцею поширила на сайті навчального закладу та у групі працівників ліцею в додатку "Вайбер".
Аналізуючи часові рамки видання відповідачем оспорюваного наказу та відсторонення працівників від роботи, апеляційний суд зазначив, що видання такого наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, так як відсторонення фактично відбулося саме з 08 листопада 2021 року, тобто тоді, коли набрав чинності пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", яким передбачено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій відсторонювати відповідних працівників від роботи в разі не проходження ними обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань.
Таким чином, відсторонюючи позивача від роботи, Косівський ліцей діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) та статтею 46 КЗпП України.
Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Косівського ліцею 2 500,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність витрат категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 800,00 грн є завищеними та не обґрунтованими належним чином, у зв`язку з чим вони підлягають зменшенню до 2 500,00 грн.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
02 серпня2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та додаткову постанову цього суду від 13 липня 2022 року, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2022 року залишити в силі.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ, частини другої статті 27 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII), пункту 17 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, у подібних правовідносинах.
Зазначає, що оспорюваний наказ не містить відомостей на підтвердження його відмови здійснити щеплення в порядку, встановленому статтею 12 Закону № 1645-ІІІ. Законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19, яке не є обов`язковим та не включене до переліку календаря щеплень. Крім того, на момент видання відповідачем оспорюваного наказу про його відсторонення ще не існувало жодних правових підстав для видання такого наказу.
08 серпня 2022 року Косівський ліцей також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 липня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача на його користь 3 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на її виконання. Проте в порушення принципів диспозитивності та змагальності апеляційний суд з власної ініціативи вирішив питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року директор Косівського ліцею Барчук В. П. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, який не може бути враховано, оскільки всупереч вимог статей 178, 395 ЦПК України відзив не містить підпису особи, яка його подала.
ОСОБА_1 не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу Косівського ліцею
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, за касаційною скаргою Косівського ліцею імені Ігоря Пелипейка Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати (справа № 130/3548/21; провадження № 14-82цс22), за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року поновлено провадження та справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що з 01 вересня 2009 року ОСОБА_1 працює у Косівському ліцеї на посаді вчителя інформатики, має спеціальність "трудове навчання та основи інформатики", кваліфікацію "Магістр. Педагогіка та методика вищої освіти", І категорію, а також працює в цьому закладі за сумісництвом на посаді інженера-електроніка.
Наказом директора Косівського ліцею від 05 листопада 2021 року № 81-к "Про відсторонення працівників від роботи" ОСОБА_1 відсторонено з 08 листопада 2021 року від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 чи не наданням медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.
Згідно з пунктом 2 вказаного наказу на час відсторонення припинено виплату відстороненим працівникам заробітної плати та сплату за них єдиного страхового внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Строк відсторонення встановлено на період дії карантину або до усунення причин, що його зумовили.
З наказом про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ознайомлений 05 листопада 2021 року (відміток про те, що ознайомлення відбулося пізніше або в день відсторонення матеріали справи не містять), однак вказав, що не згідний з цим наказом та заперечує його.
Наказом відповідача від 28 лютого 2022 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 01 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а. с. 130).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а касаційна скарга Косівського ліцею - залишенню без задоволення, з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції і законів України.
У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік № 2153.
У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.