Постанова
Іменем України
17 травня 2023 року
м. Київ
справа № 757/54155/19-ц
провадження № 61-7681св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року у складі судді Новака Р. В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), в якому просила стягнути з останнього 3% пені за кожен день прострочення у розмірі 262 071,27 дол. США на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Позовна заява мотивована тим, що 18 липня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), у подальшому перейменоване в АТ КБ "ПриватБанк", укладено депозитний договір № SAMDN80000736618940 з виплатою 7,5 % річних, згідно з умовами якого позивач передала банку 20 000 дол. США.
Позивач зазначала, що у 2014 році, в зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим), відповідачем було заблоковано банківські рахунки.
З метою отримання належних коштів та нарахованих по них процентів, 21 листопада 2014 року у відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" вона подала заяву про розірвання договору, видачу вкладу та нарахованих по ньому процентів в повному обсязі.
Аналогічну заяву також було відправлено до Головного офісу ПАТ КБ "ПриватБанк". Заява відповідачем отримана, але не задоволена.
З метою отримання належних позивачу коштів за депозитним договором, остання звернулася до суду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2017 року по справі № 201/402/15-ц стягнуто на користь ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" 20 000 дол. США банківського вкладу, 2 170,72 дол.США - відсотків, 475,61 дол. США - відсотків, 1 287,12 дол. США - 3 % річних.
Позивач вказувала, що виконавчий лист з виконання вказаного рішення суду знаходиться на примусовому виконанні, проте рішення суду банком не виконано.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" за депозитним договором № SAMDN80000736618940на її користь пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за період з 08 жовтня 2018 року до 08 жовтня 2019 року у розмірі 262 071,27 дол. США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 700 000 грн пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" в дохід держави судовий збір у розмірі 7 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та відсотків, не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Місцевий суд дійшов висновку про правильність наданого позивачем розрахунку грошових сум у частині нарахувань пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір суми утримуваних коштів, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, зменшив її розмір.
Суд першої інстанції, враховуючи тривале та безпідставне невиконання відповідачем законних вимог позивача та рішення суду, що набрало законної сили, недобросовісну поведінку банку щодо вимог позивача про повернення належного йому вкладу, та те, що після отримання заяви про видачу коштів банк продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи позивача, виснував про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача, з 7 306 547 грн (еквівалент 262 071,27 дол. США за офіційним курсом НБУ станом на 31 березня 2021 року) до 700 000 грн, що відповідає сумі утримуваних коштів.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року рішення суду першої інстанції змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд в своїй постанові зазначив, що внесені споживачем на відповідні рахунки в банку грошові кошти за договором банківського вкладу не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договором банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
Зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати розмір відсотків на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів цієї статті Закону України "Про захист прав споживачів" (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 (провадження № 14-184цс20)).
Вказана апеляційним судом правова позиція ще не була сформована під час розгляду справи місцевим судом, проте вона застосована на стадії апеляційного розгляду, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційний суд погодився з розміром пені, яку місцевий суд зменшив на підставі частини третьої статті 551 ЦПК України до 700 000 грн, враховуючи те, що позивач рішення суду в частині розміру пені не оскаржує.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19 (провадження № 61-19237св20), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18 (провадження № 61-7121св21), від 09 листопада 2021 року у справі № 321/404/19 (провадження № 61-19237св20).
Касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" мотивувало тим, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами відсутні споживчі правовідносини, а тому відсутні підстави для нарахування пені відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".
У своєму відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у вересні 2022 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Дугінов Д. А., просила у задоволенні касаційної скарги АТ КБ "ПриватБанк" відмовити у зв`язку з її необґрунтованістю, а постанову апеляційного суду - залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 липня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 18 липня 2013 року між позивачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMDN80000736618940 з виплатою 7,5 % річних.
На виконання цього договору, 18 липня 2013 року позивачем було передано банку 20 000 дол. США.
В 2014 році в зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим, рахунки позивача були безпідставно заблоковані відповідачем.
21 листопада 2014 року у відділенні ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_1 подала заяву про розірвання договору, видачу депозиту та нарахованих по ньому відсотків в повному обсязі. Заява відповідачем отримана, але не задоволена.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2017 року у справі № 201/402/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" 20 000 дол. США банківського вкладу, 2 170,72 дол. США - відсотки, 475,61 дол. США - відсотки, 1 287,12 дол. США - 3 % річних.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає до задоволення.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначають наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь в них спеціального суб`єкта - споживача.
У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.