Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 201/2656/21
провадження № 61-9574св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року в складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року в складі колегії суддів Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, встановлення порядку користування житловим приміщенням та відшкодування збитків у зв`язку перешкоджанням користування власністю.
Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 1988 року між сторонами був укладений шлюб.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (придбаної за рахунок кредитних коштів), про що Дніпропетровською міською радою 29 грудня 2009 року видано свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 .
З серпня 2012 року сторони фактично не проживають однією сім`єю, спільне господарство не ведуть.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, яке набрало законної сили 05 червня 2015 року, шлюб між сторонами був розірваний (справа № 201/9157/14-ц).
11 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації (справа № 183/3589/15). Судовим рішенням у цій справі визнано за сторонами право власності на 1/2 частку у спірній квартирі за кожним.
Відповідач змінила замки на вхідних дверях спірної квартири, не допускає позивача у квартиру та не дозволяє вселитись в цю квартиру, влаштовує сварки.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача і ОСОБА_4 народилась дочка - ОСОБА_5, яка зареєстрована у спірній квартирі. Шлюб між позивачем та ОСОБА_6 зареєстрований 10 грудня 2016 року.
Оскільки, наприкінці 2017 року нова родина позивача мала потребу у житлі, а трирічна дочка мала відвідувати дошкільний заклад, позивач був змушений наймати житло, усно домовившись із відповідачем про компенсацію нею збитків за користування власністю після набрання законної сили рішенням суду про поділ майна. Однак, після набрання 24 грудня 2020 року рішенням суду у справі про поділ майна подружжя законної сили, відповідач збитки не компенсувала.
За технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1, вона має загальну площу 91,0 кв. м, житлову - 60,8 кв. м, та складається з: 1-вітальні площею 29,8 кв. м, 2-шафи площею 0,4 кв. м, 3-шафи площею 0,6 кв. м, 4-шафи площею 0,6 кв. м, 5-житлової площею 17,0 кв. м, 6-шафи площею 0,3 кв. м, 7-коридору площею 3,9 кв. м, 8-шафи площею 0,3 кв. м, 9-шафи площею 0,6 кв. м, 10-житлової кімнати площею 14,0 кв. м, 11-санвузла площею 6,5 кв. м, 12-кухні площею 13,3 кв. м, І-балкона площею 0,5 кв. м, ІІ-лоджії площею 3,2 кв. м.
Сімʼя позивача складається з трьох осіб, у тому числі дитини віком 6 років. Він вважав, що у його користування має бути виділена житлова кімната - 1-вітальня площею 29,8 кв. м та житлова кімната (5-житловаа) площею 17,0 кв. м, а також лоджія II-площею 3,2 кв. м., яка прилегла до цих кімнат, а у користування відповідача має бути виділена окремо розташована житлова кімната (10-житлова) площею 14,0 кв. м, а також балкон (І-балкон) площею 0,5 кв. м, який прилеглий до цієї кімнати. Місця загального користування слід залишити в спільному користуванні сторін.
Позивач просив: усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення із встановленням порядку користування квартирою; стягнути з ОСОБА_2 збитки, які виникли в результаті перешкоджання у користуванні власністю у розмірі 468 000,00 грн та компенсувати судові витрати.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року, відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунено з боку ОСОБА_2 перешкоди у праві користування житловим приміщенням ОСОБА_1 шляхом його вселення у квартиру АДРЕСА_1, із визначенням права ОСОБА_1 користування всією квартирою.
Розподілено судові витрати.
Не погодившись із даним судовим рішенням, відповідачем було подано апеляційну скаргу. ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року в оскаржуваній частині скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунено з боку ОСОБА_2 перешкоди у праві користування житловим приміщенням ОСОБА_1 шляхом його вселення у квартиру АДРЕСА_1 .
Апеляційний суду погодився із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про усунення позивачу перешкод у користуванні спірним майном шляхом вселення до спірної квартири є обґрунтованими, оскільки на момент розгляду справи встановлено, що позивач у спірній квартирі не проживає і має намір вселитися. Однак відповідач перешкоджає та добровільно не погоджується на вселення позивача.
Проте суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визначенням права ОСОБА_1 користування всією спірною квартирою, вийшов за межі позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивач не просив визначити його право на користування всією квартирою. Оскільки суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права, це є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про усунення з боку ОСОБА_2 перешкод у праві користування житловим приміщенням ОСОБА_1 шляхом його вселення у квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
30 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 (далі - представник) надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 травня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року відповідач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 15 квітня 2020 року у справі № 714/177/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16-ц, від 30 липня 2020 року у справі № 619/782/18. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а саме, встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 12 серпня 1988 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, у справі 201/9157/14-ц, шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 згідно виданого Дніпропетровською міською радою 29 грудня 2009 року свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 березня 2021 року № 247941222, 31 липня 2014 року здійснено державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_1 .
Дана квартира набута під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю сторін, що ними не заперечувалося.
З серпня 2012 року сторони фактично не проживають однією сім`єю, спільне господарство не ведуть. Відповідач змінила замки на вхідних дверях квартири, не допускає позивача в квартиру, не дозволяє вселитись.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача і ОСОБА_4 народилась дочка - ОСОБА_5, яка зареєстрована у спірній квартирі.
10 грудня 2016 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі № 183/3589/15, визнано об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, крім іншого майна, квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1/2 частці на квартиру АДРЕСА_1 за кожним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Для захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, особа може використовувати вимоги про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.