ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 912/750/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.11.2022 (Коваленко Н.М.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023 (Вечірко І.О., Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) у справі №912/750/22
за позовом Кропивницької міської ради до Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича про розірвання договору оренди землі
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Кропивницька міська рада (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Кіровоградської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Дудіна Олександра Єгоровича (далі - Відповідач) про розірвання договору оренди землі.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов договору, а саме систематичної несплати орендної плати, утворилася заборгованість, що, відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, є підставою для розірвання договору в судовому порядку.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.11.2022, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.02.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки №33 від 21.08.2020, укладений між Позивачем та Відповідачем.
4. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що на час звернення з позовом у Позивача існує заборгованість зі сплати орендної плати за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року, що кваліфікується як систематична несплата орендної плати, що, відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" та пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, є підставою для розірвання договору в судовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача
5. Відповідач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
6. Судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №925/1074/17, а також не враховано висновки, викладені Верховним Судом у справі №199/3846/19 щодо необхідності доведення позивачем наявності поряд з істотними порушеннями договору реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору.
7. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункт "д" статті 141 ЗК України у питанні можливості розірвання договору оренди землі через несплату орендної плати за умови порушення з боку орендодавця прав орендаря на користування земельною ділянкою шляхом систематичної відмови видачі дозвільних документів, необхідних для будівництва майна, яке необхідне Орендарю для використання земельної ділянки за цільовим призначенням та, відповідно, у підприємницькій діяльності, що, в свою чергу, звільняє від відповідальності згідно положень частини шостої статті 762 ЦК України, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах у їх взаємозв`язку відсутній.
8. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" щодо можливості застосування листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 за аналогією сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, проте, висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.
9. Судами попередніх інстанцій не застосовано положення пункта 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до якого, на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, а тому для вирішення питання розірвання договору у разі порушення орендарем умов договору, існує необхідність прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення, як передумови для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.
10. Відповідачем була сплачена орендна плата в повному обсязі до відкриття провадження у справі, проте суди попередніх інстанцій цього не врахували та дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для розірвання договору.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
11. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - без змін з тих підстав, що на час звернення з позовом у Відповідача існувала заборгованість за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року, яка була сплачена вже після звернення з позовом, але зазначене не впливає на наявність підстав для розірвання договору у зв`язку з систематичною несплатою орендних платежів, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, про що зазначено також у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі №485/784/20.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
12. Як встановили суди попередніх інстанцій, між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) 21.08.2020 укладено договір оренди земельної ділянки №33, за умовами якого Орендодавець на підставі протоколу №5 земельних торгів у формі аукціону №26810 від 21.08.2020 надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку: цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; вид використання - для розміщення торговельного павільйону; кадастровий номер 3510100000:50:426:0018; місце розташування - вул.Лінія 5-а (біля зупинки громадського транспорту), м. Кропивницький.
Розділом 4 договору передбачені розмір, порядок, строк та інші умови здійснення орендної плати за договором.
Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати; Орендар зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату.
Згідно з пунктом 11.5 договору договір може бути розірваний, зокрема, за рішенням суду, в порядку, встановленому законом.
Договір може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання Орендарем обов`язків, визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.
Пунктом 12.2. договору визначено, що у разі невиконання Орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.
12.1. Суди також встановили, що внаслідок неналежного виконання умов договору в частині сплати орендної плати, у Відповідача утворилася заборгованість за період з вересня 2021 року по квітень 2022 року в сумі 9 338,00 грн, яка була сплачена Відповідачем після звернення Позивача до суду у червні 2022 року з даним позовом (платіжне доручення №3828 від 16.09.2022 на суму 14 007,00 грн).
13. Приймаючи рішення у справі про розірвання договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Згідно зі статтею 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.
Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").
Пунктом "д" статті 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
13.1. Зважаючи на те, що матеріалами справи доведена систематичність несплати Відповідачем орендних платежів (з вересня 2021 року по квітень 2022 року), тому, керуючись наведеними нормами права, а також беручи до уваги умови договору щодо розірвання договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову.
14. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Відповідач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
15. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
16. Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
17. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справі №925/1074/17, а також не враховано висновки, викладені Верховним Судом у справі №199/3846/19 щодо необхідності доведення позивачем наявності поряд з істотними порушеннями договору реальної шкоди, завданої другій стороні договору, за якої ця сторона позбавлена можливості отримати очікуване при укладенні договору (пункт 6 постанови).
17.1. Так, у справі №199/3846/19 предметом розгляду були вимоги про розірвання кредитного договору у зв`язку з тим, що відповідач не повідомив про зміну місця реєстрації, а також у зв`язку з тим, що у сім`ї відпала підстава для надання житлового приміщення.
Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позовні вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна пов`язані з неналежним виконанням Орендарем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати орендних платежів, тому відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у цій справі №912/750/22 зі справою №199/3846/19.
У справі №925/1074/17 Верховним Судом викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Водночас, Верховний Суд у вказаній справі погодився з позицією апеляційного господарського суду, який встановив, що орендодавець за договором оренди землі не вимагав розірвання договору та повернення земельної ділянки, а заперечував проти його розірвання, наголошуючи на можливості позбавлення того, на що він розраховував при укладенні цього договору, а, отже, і порушенні інтересів орендодавця.
Колегія суддів звертає увагу, що, виходячи із системного аналізу частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі", а також пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, що було враховано та застосовано судами попередніх інстанцій у цій справі №912/750/22. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстав істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Отже, зважаючи на те, що у цій справі №912/750/22 таких обставин, які були встановлені у справі №925/1074/17 судами попередніх інстанцій не встановлено, і, приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції встановив, що Позивач, не отримуючи вчасно орендну плату був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору, тому зазначене свідчить про відмінність установлених фактичних обставин у справі №925/1074/17 та у цій справі №912/750/22 і, як наслідок, їх неподібність.
17.2. З огляду на наведене, суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій прийнято рішення та постанову без урахування висновку щодо застосування статті 651 ЦК України, статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" статті 141 ЗК України у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у справах №925/1074/17, №199/3846/19 (пункт 6 постанови), оскільки висновки, зазначені у наведених скаржником справах зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у вказаних справах та у цій справі №912/750/22 подібними.