Постанова
Іменем України
01 червня 2023 року
м. Київ
справа № 344/2399/21
провадження № 61-1592св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня
2022 року у складі судді Шамотайла О. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Луганської В. М., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у спільному майні.
Позов мотивований тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за законом позивачка успадкувала 1/3 частку майна чоловіка
ОСОБА_2, а саме садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для ведення садівництва, а також квартири на АДРЕСА_2 . Власниками інших 2/3 часток майна спадкодавця є його внуки ОСОБА_2, ОСОБА_4 та їх мати ОСОБА_3 . Зокрема, ОСОБА_2 належить 5/9 часток квартири, його матері та брату по 1/9 частці. Таким чином позивачці належить 2/9 частки спірної квартири, 2/3 частки садового будинку та 1/3 частка земельної ділянки.
Позивачка і відповідачі є співвласниками спадкового майна, проте фактично не перебувають у родинних відносинах, у них склались неприязні стосунки, що унеможливлює спільне користування майном. Площа спільної квартири становить всього 34,1 кв. м, а тому її поділ згідно з житловими нормами позивачка вважала неможливим. В цьому житлі позивачка спільно проживала із спадкодавцем понад 20 років як подружжя, відповідачі не проживали там взагалі. Вказана квартира є єдиним її житлом. Зазначала, що згідно з останньою волею чоловіка квартира повинна була залишитись в її власності, а дача та земельна ділянка - у власності синів та внуків. Припинення права на частку співвласників у спільному майні не завдасть істотної чи будь-якої іншої шкоди іншим співвласникам, оскільки відповідачі іншим житлом забезпечені.
Позивачка є людиною похилого віку і не має можливості займатись садовим будинком та обробляти земельну ділянку, а тому недоцільним вважала поділ
в натурі цього майна.
На її думку, найбільш прийнятним варіантом поділу спадкового майна з метою уникнення непорозумінь в процесі володіння, користування та розпорядження ним є встановлення одноосібного власника кожного майна окремо.
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала клопотання про виключення зі складу відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4, оскільки відповідно до договору дарування від 27 липня 2021 року свої частки у спірній квартирі вони подарували ОСОБА_2 .
За наведених обставин ОСОБА_1 просила припинити своє право власності на 1/3 частку земельної ділянки площею 0,0497 га та 2/3 частки садового будинку
АДРЕСА_1, визнавши право власності на це майно за ОСОБА_2 ; зобов`язати ОСОБА_2 виплатити їй компенсацію вартості цього майна; припинити право власності ОСОБА_2 на 7/9 часток двокімнатної квартири на АДРЕСА_2, визнавши одноосібне право власності на це майно за позивачкою; зобов`язати її виплатити на користь ОСОБА_2 вартість його частини.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від
04 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач заперечує проти припинення його права у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_2, оскільки його частка становить 7/9, внесена на депозит позивачем сума не відповідає її дійсній вартості. На переконання суду, частку відповідача у праві спільної власності на зазначене нерухоме майно не можна вважати незначною, припинення права власності завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, і таке втручання у право власності відповідача на майно не є виправданим, що свідчить про відсутність обставин, передбачених пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, для припинення права власності відповідача у спільній власності. Отже, немає достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині припинення права власності
ОСОБА_1 на частку у праві власності на земельну ділянку та садовий будинок
АДРЕСА_1, суд вважав, що право на отримання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості цієї частки може бути реалізоване за умови неможливості виділення
в натурі частки в майні. При цьому позивачка не навела суду доказів про неможливість виділення часток, які належать на праві часткової сумісної власності позивачу щодо, садового будинку АДРЕСА_1 .
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від
04 жовтня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог або передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом
в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/12779/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 219/13376/17, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від
02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі
№ 6-1943цс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня
2018 року у справі № 908/1754/17, від 14 квітня 2021 року у справі
№ 344/120/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
06 квітня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 як дружині спадкодавця
ОСОБА_2 належить 2/3 частки у праві власності на садовий будинок
АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1, виданого 27 листопада 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д. та свідоцтва про право на спадщину за законом № 4289, виданого 27 листопада 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу
Павлінським В. Д.
Відповідно 1/3 частки цього судового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 4289, виданого 27 листопада 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу
Павлінським В. Д., належить ОСОБА_2 - внуку спадкодавця.
Позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 4291, виданого 27 листопада 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., належить 1/3 частка у праві власності на земельну ділянку для індивідуального садівництва, кадастровий номер 2625883801:05:001:1139, в садівничо-городницькому товаристві "Пролісок" в с. Павлівка Тисменицького району.
ОСОБА_2 належить 2/3 частки цієї земельної ділянки згідно із вказаним свідоцтвом.
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 листопада 2017 року, вбачається, що
2/9 частин квартири АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 4290, виданого 27 листопада
2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 березня 2021 року
у справі № 344/1917/18 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні спадковим майном та вселення в квартиру АДРЕСА_2 .
Суд встановив, що 1/9 частка квартири належала ОСОБА_3, 1/9 - ОСОБА_4 та
5/9 - ОСОБА_2 . Отже, розмір частки, яка належала всім відповідачам, становить 7/9 спірної квартири, а розмір частки позивачки - 2/9 квартири.
Відповідно до договору дарування від 27 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Чичилою А. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1465, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 подарували ОСОБА_2 по 1/9 частці квартири АДРЕСА_2 .
Згідно з висновком про вартість майна, виконаної ТОВ "ЕКА-Захід" від 10 лютого 2021 року, ринкова вартість двокімнатної квартири
АДРЕСА_2 становить (без урахування ПДВ) становить 276 400,00 грн.
Отже, вартість 2/9 її частини позивачки становить 61 442,22 грн, тоді як
7/9 частки квартири ОСОБА_2 становить 214 978,78 грн.
Відповідно до висновку про вартість майна, виконаної ТОВ "ЕКА-Захід" від 16 квітня 2021 року, ринкова вартість садового будинку
АДРЕСА_1, становить (без урахування ПДВ) 85 050,00 грн.
Отже вартість 2/3 її частки становить 56 700,00 грн.