Постанова
Іменем України
01 червня 2023 року
м. Київ
справа № 330/195/22
провадження № 61-3344св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державна Україна в особі Верховної Ради України,
треті особи: Донецька обласна прокуратура, Запорізька обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Вишнякова Дмитра Олександровича на ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2022 року у складі судді Нестеренко Т. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С.,
Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Верховної Ради України, треті особи: Донецька обласна прокуратура, Запорізька обласна прокуратура, про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини виплат за вислугу років.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 25 вересня 2007 року проходив службу в органах прокуратури України, а саме був помічником прокурора Амвросіївського району прокуратури Донецької області, прокурором прокуратури Амврсіївського району прокуратури Донецької області, старшим прокурором прокуратури Амвросіївського району прокуратури Донецької області, прокурором Мелітопольської міськрайонної прокуратури Запорізької області, прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, прокурором Якимівського відділу Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, прокурором Приморського відділу Маріупольської місцевої прокуратури Донецької області.
21 жовтня 2021 року згідно з наказом керівника Донецької обласної прокуратури ОСОБА_1. з 22 жовтня 2021 року звільнено.
Зазначав, що з 01 січня 2017 року до 24 вересня 2019 року частина третя статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, та повинен був становити: з 01 липня 2015 року до 31 серпня 2015 року: 10х1218,00 грнх2=24 360,00 грн; з 01 вересня 2015 року до 31 грудня 2015 року: 10х1 378,00 грнх4=55 120,00 грн; з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року: 11х1 378,00 грнх4=60 632,00 грн; з 01 травня 2016 року до 30 листопада
2016 року: 11х1 450,00 грнх7=111 650,00 грн; з 01 грудня 2016 року до 31 грудня 2016 року: 11х1 600,00 грн=17 600,00 грн; з 01 січня 2017 року до 31 грудня
2017 року: 12х1 600,00 грнх12=230 400,00 грн; з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року: 12х1 762,00 грнх12=253 728,00 грн; з 01 січня 2019 року до 31 серпня 2019 року: 12х1 921,00 грнХ8=184 416,00 грн; з 01 вересня 2019 року до
24 вересня 2019 року: 12х1 921,00 грн=23 052,00 грн.
За час перебування ОСОБА_1 на посадах в органах прокуратури у період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року посадовий оклад становив:
з 01 липня 2015 року до 12 жовтня 2015 року включно -
1 379,00 грн; з 13 жовтня 2015 року до 30 листопада 2015 року включно - 1 444,00 грн; з 01 грудня 2015 року до 14 грудня 2015 року включно -
1 804,00 грн; з 16 грудня 2015 року до 13 березня 2016 року включно -
2 048,00 грн; з 14 березня 2016 року до 05 вересня 2017 року включно -
2 048,00 грн; з 06 вересня 2017 року до 23 квітня 2019 року включно -
5 660,00 грн; з 03 травня 2019 року до 22 жовтня 2021 року включно -
5 660,00 грн.
Тобто оклад позивача нараховувався не в розмірі, встановленому статтею 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру",
а в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України на підставі змін, унесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України".
Водночас, як зазначав позивач, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються
у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи
з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно
з Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі
№ 6-р/2020.
З урахуванням викладеного позивач зазначав, що належним способом захисту
є застосування частини третьої статті 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення на його користь з держави Україна матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного згідно з частиною третьою статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року
№ 1697-VII "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу
VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.
Вважав, що належним відповідачем у справі є саме держава Україна в особі Верховної Ради України. Адже прийняттям неконституційного закону
ОСОБА_1 було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та виплат за вислугу років. Донецька обласна прокуратура та Запорізька обласна прокуратура відповідно до норм законодавства України не мали можливості виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі, що передбачений спеціальним законом, а саме Законом України "Про прокуратуру".
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна в особі Верховної Ради України за рахунок бюджетних асигнувань на свою користь матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати та виплат за вислугу років за період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року на загальну суму 908 073,51 грн. Судові витрати, що складаються
з судового збору та виплат на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2022 року відновлено провадження у повному обсязі у справі № 330/195/22 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Верховної Ради України, треті особи: Донецька обласна прокуратура, Запорізька обласна прокуратура, про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини виплат за вислугу років.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 04 лютого
2022 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Верховної Ради України, треті особи: Донецька обласна прокуратура, Запорізька обласна прокуратура, про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати та неотриманої частини виплат за вислугу років.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вишняков Д. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у пунктах 41, 43, 46, 50 постанови Великої Палати Верховного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 9901/144/21 зазначено, що, здійснюючи законотворчу діяльність, Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій, які можуть бути предметом оскарження. Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду про те, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України стосуються законотворчої діяльності відповідача, під час здійснення якої Верховна Рада України не реалізовує публічно-владних управлінських функцій, тому предмет позову не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені
в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача на відшкодування завданої моральної шкоди позивач може звернутись до суду цивільної юрисдикції, оскільки така вимога підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Доводи інших учасників справи
18 травня 2023 року Верховна Рада України подала до Верховного Суду відзив,
у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року- без змін.
Відзив мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
25 травня 2023 року Запорізька обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від
04 лютого 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 22 лютого 2023 року - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 у період з 01 липня 2015 року до 24 вересня 2019 року перебував у трудових відносинах з Донецькою обласною прокуратурою та Запорізькою обласною прокуратурою.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Верховної Ради України, треті особи: Донецька обласна прокуратура, Запорізька обласна прокуратура, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Верховної Ради України за рахунок бюджетних асигнувань на свою користь матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати та виплат за вислугу років за період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року на загальну суму 908 073,51 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.