ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2023 року
м. Київ
справа № 640/27971/20
адміністративне провадження № К/990/870/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів - Калашнікової О.В., Смоковича М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року (головуючий суддя - Земляна Г.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В.)
у справі №640/27971/20
за позовом ОСОБА_1
до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення до дати ухвалення рішення у справі.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з березня 1985 року по травень 2013 року працювала на посаді судді Апеляційного суду Луганської області, а з 18 квітня 2013 року до 22 вересня 2016 року - на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. У зв`язку з неправильним нарахуванням та сплатою щомісячного грошового утримання та надбавки за вислугу років під час роботи на посаді судді Апеляційного суду Луганської області, вона звернулась до суду. Постановою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року (справа №К-33491/10) зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок і виплату їй надбавки за вислугу років відповідно до частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року, а також стягнуто з Державної судової адміністрації України на її користь заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року. У подальшому, у травні 2013 року вона переведена на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, а постановою Верховної Ради України №1600-VIII від 22 вересня 2016 року "Про звільнення суддів" звільнена з цієї посади у відставку. З огляду на те, що їй не виплачено щомісячне грошове забезпечення та надбавку за вислугу років в повному обсязі під час роботи на посаді судді Апеляційного суду Луганської області, вважає, що вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки невиплати відповідних сум заробітної плати.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2016 року по 28 липня 2021 року у розмірі 2 519 842 (два мільйони п`ятсот дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 80 копійок.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просив його постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 у період з березня 1985 року по травень 2013 року обіймала посаду судді Апеляційного суду Луганської області.
8. Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року №206-VII "Про обрання суддів" ОСОБА_1 обрана на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
9. Постановою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Луганської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання здійснити перерахунок розміру заробітної плати та надбавки за вислугу років скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у відповідності з положеннями частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь судді Апеляційного суду Луганської області ОСОБА_1 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за червень-грудень 2005 року.
10. У зв`язку з поданням заяви про відставку, постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600- VIIІ "Про звільнення суддів" ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
11. Позивач, вважаючи, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протиправно не виплатив їй при звільненні щомісячне грошове утримання та надбавку за вислугу років на підставі рішення Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10, звернулась з вказаним позовом до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки звернення до суду з вказаним позовом обумовлено невиконанням Державною судовою адміністрацією України рішення суду у справі №К-33491/10, що набрало законної сили, і ця обставина визначена позивачем як єдина підстава застосування відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
13. Також суд першої інстанції зазначив, що суди в яких працювала позивач, відносяться до судів загальної юрисдикції, однак розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення їх діяльності є різні установи, зокрема щодо Апеляційного суду Луганської області - Державна судова адміністрація України, у той час як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ є самостійним розпорядником коштів.
14. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що позивач не позбавлена можливості звернутися до органу виконавчої служби з метою примусового виконання рішення та ініціювати питання щодо зміни порядку/способу виконання судового рішення, а також притягнення осіб, винних за невиконання судового рішення, до встановленої законодавством України відповідальності.
15. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу належних їй сум після переведення до іншого суду в порядку обрання. Тому, вважав, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, оскільки уповноваженим органом на здійснення повного розрахунку при її звільненні з посади судді (у тому числі і виплати всіх сум під час її роботи у апеляційному суді Луганської області) є саме Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
16. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що застосування способів захисту порушених прав внаслідок невиконання судового рішення у справі №К-33491/10 не позбавляє позивача права на захист від порушення гарантованих йому трудовим законодавством прав та інтересів з боку іншого суб`єкта владних повноважень.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційній скарзі не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову та вказав на помилкове застосування судом норм матеріального права, що виявилося в неправильному посиланні на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої предметом судового розгляду було визначення розміру відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги державного службовця.
18. Окрім того, у вказаній справі відповідачем був роботодавець, який мав заборгованість перед позивачем встановлену судовим рішенням, на відміну від справи, що розглядається, у якій відповідачем є роботодавець, який провів повний розрахунок при звільненні, однак перед позивачем існує заборгованість попереднього роботодавця (уповноваженого органу), яка встановлена судовим рішенням. Тому, скаржник вважає, що висновок у справі №821/1083/17 не підлягає застосуванню до правовідносин у справі, що розглядається.
19. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено, що обов`язковими умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. Тільки при дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
20. Однак, вказаний висновок суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що свідчить, на думку скаржника, про вибіркове застосування судом апеляційної інстанції правового висновку у справі №821/1083/17.
21. Також, скаржник вказав на неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції статті 116 КЗпП України, оскільки до зобов`язань, які виникають на підставі статті 116 КЗпП України у відповідача при звільненні працівника, фактично включив зобов`язання іншої установи перед таким працівником, які виникли на підставі судового рішення, та про які відповідачеві не було відомо на час звільнення позивача, позаяк відповідач та боржник за судовим рішенням є різними юридичними особами, не пов`язаними відносинами правонаступництва. А тому наголосив, що вказана стаття в частині суб`єкта зобов`язаного провести повний розрахунок при звільненні повинна тлумачитись буквально та розширеному тлумаченню не підлягає.
22. Серед іншого зазначає, що суд апеляційної інстанції фактично дійшов висновку про застосування статті 117 КЗпП України до юридичної особи (Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ) при відсутності з його боку будь-якої заборгованості, та поставив таку відповідальність у залежність від виконання рішення суду, боржником у якій є інша юридична особа (Державна судова адміністрація України).
23. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосовав статтю 117 КЗпП України, оскільки при звільненні позивача ним були повністю виконані вимоги статті 116 КЗпП України, а тому неможливо застосувати відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України, оскільки у нього відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем.
24. Крім того, скаржник зазначив, що позбавлений будь-яких законних можливостей виконати рішення Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2015 року у справі №К-33491/10, що також свідчить про відсутність вини з його боку.
25. Проте, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку і поклав обов`язок відшкодувати середній заробіток за час до повного розрахунку на Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, з якого суддю було звільнено у відставку, на підставі заборгованості, яка виникла у Державній судовій адміністрації України під час роботи позивача в Апеляційному суді Луганської області.
26. Таким чином, неправильне застосування апеляційним судом положень норм матеріального права полягає в тому, що на Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ покладено відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, за зобов`язанням, яке виникло у Державної судової адміністрації України на підставі судового рішення (в якому вона виступає в якості боржника), та за відсутності вини відповідача, як обов`язкової умови для застосування такої відповідальності.
27. Відсутність заборгованості у Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ перед ОСОБА_1 підтверджується матеріалами справи, наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року №365-с "Про звільнення ОСОБА_1" та довідкою цього суду за підписом Голови ліквідаційної комісії Л. Соловйової.
28. Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслала.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
30. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
31. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.