ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2023 року
м. Київ
справа № 293/1947/20
провадження № 51-2110км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060310000173, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця смт. Баранівка Житомирської області, жителя АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Вступ
ОСОБА_7 14 липня 2020 року на ґрунті виниклих неприязних відносин за допомогою ножа заподіяв потерпілій ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження від якого остання померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 14 липня 2020 року, приблизно о 18:00, перебуваючи за місцем свого проживання в будинку АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин між ним та його співмешканкою ОСОБА_8, умисно ножем заподіяв останній тяжке тілесне ушкодження у виді різаної рани передньої поверхні ліктьової ділянки правої верхньої кінцівки з пошкодженням судин, у тому числі й плечової артерії, що спричинило смерть потерпілій ОСОБА_8, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційної скарги. Зокрема, ним у поданій апеляційній скарзі вказувалось про безпідставну відмову судом першої інстанції у його клопотанні про визнання недопустимими доказами у справі висновків експерта № 1398 від 15 липня 2020 року та № 643 від 21 вересня 2020 року, а також протоколу проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 17 липня 2020 року. Проте, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи сторони захисту про належну оцінку доказів, якими суд першої інстанції обґрунтував вирок, дав їм формальну оцінку щодо їх достатності й достовірності, не проаналізувавши їх з точки зору належності і допустимості.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви суду
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При цьому колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, були також предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргоюзахисника. За результатами перегляду апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими райрнний суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Так, згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.
Щодо допустимості як доказів винуватості засудженого висновків експертів судово-медичних експертиз.
Як в судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі, захисник стверджує про недопустимість як доказів винуватості засудженого висновків експертів № 1398 від 15 липня 2020 року та № 643 від 21 вересня 2020 року з тих підстав, що під час проведення експертиз експертами досліджена медична картка стаціонарного хворого на ім`я ОСОБА_8, однак у постанові слідчого не зазначено про надання медичної документації експерту для дослідження, а медична документація не отримана на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. Крім того, медична документація речовим доказом слідчим не визнана, до матеріалів провадження не долучалась та стороні захисту на ознайомлення не надавалась. Тобто медична документація отримана слідчим не у визначеному законом порядку. Вказані доводи сторони захисту були спростовані судами попередніх інстанцій, з висновками яких погоджується і колегія суддів та зазначає наступне.
Положеннями ст. 93 КПК України передбачено право сторони обвинувачення на збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий, прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи окрім іншого і щодо встановлення причин смерті, встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.