Постанова
Іменем України
07 червня 2023 року
м. Київ
справа № 569/24685/18
провадження № 61-3336 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
третя особа - Голова правління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" Пишний Андрій Григорович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня 2021 року у складі судді Харечка С. П. та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі -
АТ "Ощадбанк"), третя особа - Голова правління АТ "Ощадбанк"
Пишний А. Г., про визнання незаконним та скасування наказу
про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з липня 1999 року він працює в АТ "Ощадбанк" на посаді начальника філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк". Із 2013 року роботодавець двічі звільняв його, проте відповідні накази про звільнення було в судовому порядку визнано незаконними і скасовано (справа № 569/22447/13-ц, справа
№ 569/15101/16-ц).
17 жовтня 2018 року, під час перебування у трудових відносинах
із АТ "Ощадбанк", він подав Голові правління АТ "Ощадбанк" заяву
про надання йому відпустки по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку, у задоволенні якої йому було відмовлено.
30 листопада 2018 року його було ознайомлено з постановою правління
АТ "Ощадбанк" від 21 листопада 2018 року № 777 та наказом
від 21 листопада 2018 року, якими його поновлено на посаді на виконання судового рішення про його поновлення на посаді у справі № 569/15101/16-ц.
У цей самий день, 30 листопада 2018 року, наказом № 1724-к його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41
КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб).
Позивач уважав, що його було звільнено уже втретє незаконно,
з порушенням норм трудового законодавства. Роботодавець звільнив його 30 листопада 2018 року, незважаючи на раніше подану ним заяву
про надання йому відпустки по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку. При цьому до заяви додано всі необхідні документи
й роботодавець не вказав правових підстав відмови у її задоволенні.
У цій частині посилався на відповідні норми КЗпП України, законів України: "Про відпустки", "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", судову практику Верховного Суду України.
При попередньому поновленні на посаді йому не було видано довіреність
на виконання управлінських функцій начальника філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк", тому він не є посадовою особою,
до якої може бути застосована пункт 5 частини першої статті 41
КЗпП України. Його поновлення на роботі 21 листопада 2018 року мало формальний характер, посадові функції і повноваження у нього були відсутні, а 30 листопада 2018 року між його повідомленням про поновлення та черговим звільненням пройшло всього декілька хвилин.
Посилаючись на статтю 235 КЗпП України, зазначав, що на його користь підлягає стягненню заробітна плата за час вимушеного прогулу. Незаконними діями роботодавця йому завдано моральну шкоду, розмір якої визначив у сумі 200 000,00 грн, виходячи із характеру моральних страждань, втрати ним роботи, заробітку, нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткові зусилля в організації свого життя.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати вищевказаний наказ від 30 листопада 2018 року № 1724-к про його звільнення; поновити його на раніше займаній посаді; стягнути з АТ "Ощадбанк" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2018 року по дату ухвалення судом рішення; визнати протиправними дії АТ "Ощадбанк" щодо розгляду його заяви
про надання йому відпустки по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку та визнати незаконною відмову АТ "Ощадбанк" видати наказ про надання йому вказаної відпустки; стягнути з АТ "Ощадбанк"
на його користь моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня 2021 року, з урахуванням ухвали цього самого суду від 19 березня 2021 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ АТ "Ощадбанк" від 30 листопада 2018 року
№ 1724-к про звільнення ОСОБА_1 та скасовано його.
Поновлено ОСОБА_1 із 30 листопада 2018 року на посаді начальника філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк".
Стягнуто з АТ "Ощадбанк на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 грудня 2018 року по 16 березня 2021 року у розмір 464 822,55 грн.
Визнано протиправними дії АТ "Ощадбанк щодо розгляду заяви ОСОБА_1 при вирішенні питання про надання йому відповідно
до статті 18 Закону України "Про відпустки та статті 179 КЗпП України відпустки по догляду за онукою - ОСОБА_1, до досягнення нею трирічного віку, як діду, у зв`язку із виходом його дочки - ОСОБА_2, 17 жовтня 2018 року на роботу на повний робочий день.
Визнано незаконною відмову АТ "Ощадбанк видати наказ про надання
з 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 відпустки по догляду за онукою до досягнення нею трирічного віку.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк на користь ОСОБА_1 моральну шкоду
у розмірі 10 000,00 грн.
Рішення у частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та у частині щодо присудження виплати заробітної плати у межах платежу за один місяць допусщено до негайного виконання.
Стягнуто з АТ "Ощадбанк у дохід держави судовий збір у розмірі
4 228,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для звільнення позивача
на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки він
не був членом правління банку й не відносився до категорії осіб,
які можуть бути звільнені з указаної правової підстави.
Суд першої інстанції застосував відповідні норми КЗпП України,
Закону України "Про акціонерні товариства", надав оцінку положенням статуту АТ "Ощадбанк", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 (далі - статут АТ "Ощадбанк"), Положенню про філію - Рівненське обласне управління АТ "Ощадбанк", затвердженого постановою правління АТ "Ощадбанк" від 19 жовтня
2016 року № 827 (далі - положення про філію АТ "Ощадбанк").
Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 слід поновити
на раніше займаній посаді та стягнути на його користь середній заробіток
за час вимушеного прогулу за період із 01 грудня 2018 року по 16 березня 2021 року, розмір якого обчислено з урахуванням статті 235 КЗпП України
й положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100
(далі - Порядок № 100), і становить 464 822,55 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій та незаконною відмови у наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, районний суд виходив
із того, що позивач до заяви про надання такої відпустки від 17 жовтня
2018 року надав усі необхідні документи.
Визначаючи розмір моральної шкоди (10 000,00 грн), суд першої інстанції
урахував характер та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач,
та вважав його справедливим і співмірним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" залишено без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня
2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються доказами
й ґрунтуються на нормах діючого законодавства, оскільки відсутні правові підстави для звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої
статті 41 КЗпП України.
Апеляційний суд указав, що після поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк"
на підставі відповідних судових рішень у справах: № 569/22447/13-ц
та № 569/15101/16-ц, АТ "Ощадбанк" не видавало позивачу довіреності
на здійснення повноважень керівника філії. Тобто останній не мав права вчиняти будь-які організаційно-управлінські повноваження як начальник філії. На час винесення оскаржуваного наказу про звільнення
в ОСОБА_1 були відсутні будь-які правові підстави для володіння, користування та розпорядження печатками, штампами, установчими документами, а також документами, що стосуються здійснення фінансово-господарської діяльності філії. Функціональні обов`язки начальника філії було покладено на заступника начальника.
Крім того, позивач був ознайомлений із наказом про поновлення на посаді
на виконання судового рішення від 16 жовтня 2018 року у справі
№ 569/15101/16-ц та повторно звільнений на підставі пункту 5
частини першої статті 41 КЗпП України 30 листопада 2018 року, тобто в один і той самий день, перебуваючи на посаді начальника філії формально декілька годин.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправними дій відповідача, визнання незаконною відмови
АТ "Ощадбанк" про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду
за онукою до досягнення нею трирічного віку. Задоволення вказаних позовних вимог забезпечить відновлення прав позивача, порушених роботодавцем. При цьому відхилено доводи апеляційної скарги
про безпідставність висновків районного суду у мотивувальній частині рішення про встановлення зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відповідної відпустки, оскільки такі позовні вимоги ОСОБА_1 не заявлялися й судом не вирішувалися.
Апеляційний суд зазначив, що районний суд вірно обчислив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а розмір моральної шкоди відповідає вимогам справедливості та співмірності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду,
АТ "Ощадбанк", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
та закрити провадження у справі.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, необхідно відступити
від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 липня
2020 року у справі № 569/15101/16 (провадження № 61-4691св19),
справа підлягала розгляду за правилами господарського судочинства (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року касаційну скаргу
АТ "Ощадбанк" залишено без руху з наданням строку на усунення
її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено
про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу
із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення суду першої інстанції
у частині, що не підлягає негайному виконанню, до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального і матеріального права,
не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам
і доводам відповідача, не враховано відповідну судову практику Верховного Суду.
Суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил предметної юрисдикції, оскільки справа підлягала розгляду за правилами господарського судочинства, а не цивільного, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255
ЦПК України. ОСОБА_1 обіймав посаду начальника філії
АТ "Ощадбанк", тобто був посадовою особою, припинення повноважень
з якою врегульовано пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Суди не надали правильну оцінку статуту АТ "Ощадбанк", положенню
про філію АТ "Ощадбанк", за якими керівник філії призначається на посаду та звільняється з посади правлінням банку. Філії банка не є юридичною особою, проте діють від імені банка на підставі положення. Передумовою винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивача стало прийняття правлінням АТ "Ощадбанк" відповідної постанови, якою припинено його повноваження і вона є чинною.
Крім того, необхідно відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 569/15101/16 (провадження № 61-4691св19), в якій вирішувався спір про попереднє звільнення позивача і на яку безпідставно послалися суди, вирішуючи спір
у справі, яка переглядається Верховним Судом.
Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій по суті вирішення спору,
на думку заявника касаційної скарги, створюють прецедент,
який унеможливлює звільнення посадової особи, яка не є членом виконавчих органів управління юридичної особи, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивач працював на керівній посаді, очолював філію відповідача, його може бути звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказану норму права роботодавець може застосовувати на власний розсуд, у тому числі щодо посадових осіб, перелік яких роботодавець визначив самостійно. При цьому судами не з`ясовано значення термінів "службова особа" та "посадова особа".
Судами попередніх інстанцій безпідставно не зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розмір отриманих позивачем
при звільненні компенсаційних виплат, не вказано, що ці суми стягнуто
без утримання податків та зборів.
Судами попередніх інстанції не враховано, що до заяви про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку позивачем не було додано всіх документів, зокрема довідку про припинення виплати допомоги по догляду за дитиною. Безумовний обов`язок роботодавця надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виникає лише щодо матері дитини, а не діда. Більше того, станом на час ухвалення судами судових рішень онука позивача досягла трирічного віку, що спростовує висновки судів попередніх інстанцій
про наявність правових підстав для надання ОСОБА_1 указаної відпустки.
Крім того, судами попередніх інстанцій помилково частково задоволено позов ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди,
так як наявність такої шкоди позивачем не доведено, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та моральними стражданнями, на які вказує позивач, відсутній.
Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскаржувані судові рішення ухвалено
з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір за правилами цивільного судочинства, виходячи з суб`єктного складу правовідносин
та їх характеру, так як начальник філії не є посадовою особою,
яка пов`язана корпоративними правами з роботодавцем. Посилається
на судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду
у подібних справах, з якою узгоджуються судові рішення судів попередніх інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ "Ощадбанк" задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Частиною першою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю,
що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови
у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння
у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода
між працівником і власником підприємства, установи, організації
або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом,
або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави,