Постанова
Іменем України
06 червня 2023 року
м. Київ
справа № 715/2080/18
провадження № 61-18574св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця",
відповідачі: Глибоцька селищна рада Чернівецького району Чернівецької області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 серпня 2021 року у складі судді Цуренко В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") звернулося до суду з позовом до Глибоцької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Глибоцька селищна рада), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області), про визнання незаконним рішення Глибоцької селищної ради, недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проведення інвентаризації земель, які перебувають у постійному користуванні державного територіального галузевого об`єднання "Львівська залізниця" (далі - ДТГО "Львівська залізниця"), виявлено, що в адміністративних межах Глибоцької селищної ради земельна ділянка на 299 км + 385 м до 299 км + 456 м площею 0,0542 га, що на момент звернення до суду із позовом перебуває у спільній часткові власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, накладається на земельну ділянку залізниці.
Згідно зі змістом договорів купівлі-продажу спірна земельна ділянка площею 0,1133 га з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184 відповідно до витягу з Державного земельного кадастру сформована в єдину земельну ділянку шляхом об`єднання попередньо набутих ОСОБА_1 двох окремих ділянок, а саме: площею 0,0757 га за договором купівлі-продажу від 16 травня 2005 року в Глибоцької селищної ради та частини площею 0,0376 га за договором дарування вiд 03 грудня 2004 року, де дарувальником виступив ОСОБА_3, який мав у власності земельну ділянку загальною площею 0,0930 га.
Вказана земельна ділянка фактично накладається на смугу відведення залізниці лише в частині, яка безпосередньо продана ОСОБА_1 за рiшенням Глибоцької селищної ради від 14 квітня 2005 року площею 0,0757 га.
Зазначене рішення Глибоцької селищної ради суперечить чинному законодавству, оскільки прийняте з перевищенням повноважень та порушенням норм земельного законодавства. Вказане рішення порушує право АТ "Укрзалізниця" на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а договори купівлі-продажу та дарування спірної земельної ділянки суперечать нормам цивільного законодавства, оскільки орган місцевого самоврядування не вправі був відчужувати у приватну власність земельну ділянку із земель залізничного транспорту.
Уточнивши позовні вимогиЮ АТ "Укрзалізниця" просило витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га за кадастровим номером 7321055100:01:002:0184, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із встановлення факту прийняття оскаржуваного рішення із перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності та, як наслідок, порушення права та інтересу позивача на користування спірною земельною ділянкою, проте у захисті порушеного права суди відмовили у зв`язку з пропуском позовної давності. Про порушене право позивач довідався або міг довідатися з 27 серпня 2013 року, оскільки у матеріалах справи міститься акт обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" на території Глибоцької селищної ради від 27 серпня 2013 року, підписаний двома уповноваженими працівниками ВП "Чернівецька дистанція колії", що є структурним підрозділом позивача. На час складання акта представникам залізниці були відомі розміри смуги відведення залізниці на кожній конкретній ділянці, тобто межі існуючого фактичного права позивача, наявність правовстановлюючих документів на ділянки, що накладалися на смугу відведення, а також їх власників.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року (провадження
№ 61-9025св20) судові рішення скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції, з якими фактично погодився апеляційний суд, про те, що спірна земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці. Відповідачі в касаційному порядку судові рішенні, якими встановлено факт порушення права залізниці, не оскаржували. Разом із тим, вказуючи на пропуск АТ "Укрзалізниця" позовної давності з посиланням на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року, суди мали ретельно перевірити та встановити, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, за захистом яких звернувся до суду. Суди належним чином не перевірили доводів відповідачів про пропуск позивачем позовної давності та доводів АТ "Укрзалізниця" про те, що вказаний строк не пропущений, і дійшли передчасного висновку про пропуск позовної давності із посиланням виключно на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року.
04 червня 2021 року від представника позивача - адвоката Левчук І. М. до суду надійшло клопотання про зміну позовних вимог, згідно якого просили суд витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача АТ "Укрзалізниця" земельну ділянку, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га за кадастровим номером 7321055100:01:002:0184, що знаходиться по АДРЕСА_1, а інші позовні вимоги залишити без розгляду.
Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 09 червня 2021 року залишено без розгляду позовну заяву АТ "Укрзалізниця" в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасувати рішення Глибоцької селищної про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1133 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.2005 року і договору дарування земельної ділянки від 03.12.2004 року площею 0,1133 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га; визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 0,1133 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 від 17.07.2015 року №1275 і скасування державної реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 7321055100:01:002:0184, шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 серпня 2021 року у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця" до Глибоцької селищної ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідачів: Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про витребування майна - відмовленоповністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позбавлення відповідача права власності на спірну земельну ділянку шляхом її витребування означатиме втручання у право особи на мирне володіння майном за відсутності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, оскільки таким втручанням буде порушена справедлива рівновага між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав держави в особі юридичної особи, яка є власником земельної ділянки. Оцінюючи пропорційність втручання у право власності відповідачки, суд враховує, що відповідачі набули охоронюване законом право на мирне користування спірною земельною ділянкою у законний спосіб, а саме за належно оформленим нотаріально посвідченими договорами. Більш того, судом встановлено, що спірна земельна ділянка на значній відстані від залізничного полотна (від 40 до 48 м), на ній відсутні будь-які об`єкти інфраструктури залізниці, представниками позивача не наведено обґрунтованих доводів необхідності використання вказаної земельної ділянки в інтересах залізниці. Окрім того, у справі встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться магазин-бар, який на праві власності належить відповідачу. На підставі викладеного суд вважає, що за обставин цієї справи вимога про позбавлення права власності шляхом витребування земельної ділянки могла б відповідати критерію "пропорційності" лише за умови забезпечення повного відшкодування вартості земельної ділянки та нерухомого майна, яке на ній розташоване. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в ухвалі від 20 травня 2020 року у справі № 488/2807/17 та в постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17.
Проведена позивачем технічна документація виготовлена без надання дозволу органу місцевого самоврядування, не погоджена, не затверджена, рішення органу місцевого самоврядування не містить обов`язкової вказівки про мету інвентаризації, здійсненна з порушення встановлено законодавством терміну, проведена без участі та повідомлення власників і користувачів спірних земельних ділянок, тому суд приходить до висновку, що вказана документація є неналежним доказом у справі.
АТ "Укрзалізниця" дізналась про своє порушене право 27 серпня 2013 року з акта обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, проте до суду з позовом АТ "Укрзалізниця" звернулась лише у вересні 2018 року, тобто з пропуском позовної давності. Проте відповідно до усталеної судової практики, якщо судом під час розгляду справи одночасно встановлено декілька підстав для відмови у задоволенні позовних вимог зокрема, необґрунтованість чи недоведеність позовних вимог і пропуск позивачем строку позовної давності, то суд зобов`язаний відмовити у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з їх необґрунтованістю чи недоведеністю.
Враховуючи викладене, у задоволенні змінених позовних вимог слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнено з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 7 200,00 грн на відшкодування судових витрат, понесених на оплату послуг з надання професійної правничої допомоги.
Апеляційний суд зазначив, що правовий режим земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту. За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі №918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).
Висновок суду про відмову в задоволенні позову з підстав, які зазначені в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, є помилковим, оскільки позивач, звертаючись до суду з таким позовом, просив застосувати неефективний спосіб захисту своїх прав. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги.Такий висновок узгоджується з правою позицією, яку Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19.
При застосовуванні положень статті 387 ЦК України необхідно враховувати, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Зазначене вище узгоджується зі змістом постанови Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі №6-1168цс15, постанов Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №556/1231/18, від 18 жовтня 2020 року у справі 310/2647/17-ц та від 30 вересня 2020 року у справі № 447/880/15-ц.
Позивач просив витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, площею 0,0542 га. При цьому загальна площа земельної ділянки, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 0,1133 га. Суд першої інстанції не врахував, що витребувати можна лише індивідуально визначену річ та відмовив в задоволенні позову з інших мотивів. Враховуючи те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, суд першої інстанції не мав підстав робити висновки щодо обґрунтованості та доведеності позову. Суд може зробити такий висновок лише у разі звернення позивача до суду зі позовом щодо застосування ефективного способу захисту. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала у пункті 86 постанови від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року АТ "Укрзалізниця" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати судові рішення, ухвалити нове piшення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; провести розподіл судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року погодився з висновками про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а також про наявність факту накладення на смугу відведення залізниці, але повернув справу на новий розгляд, оскільки не погодився з висновками суду в частині пропуску позивачем позовної давності. Всупереч цьому висновку суд першої інстанції в оскарженому рішенні зробив висновок про безпідставність позовних вимог по cyті спору, виходячи з висновків про недоведеність накладення, втручання в мирне володіння. Судом першої інстанції безпідставно зазначено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будівля кафе. Відповідно до даних інвентаризації на спірній частині ділянки жодної будівлі не знаходиться, а розміщена тимчасова споруда - навіс.
Апеляційний суд, змінюючи мотиви відмови у позові, навпаки акцентував своє рішення на неефективності обраного способу захисту. Проте такі висновки є помилковими. В порушення частини першої статті 417 ЦПК України суди не виконали вказівки в постанові Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року у цій справі, на виконання яких позивачем до суду першої інстанції надано докази, які підтверджують, що позовна давність не пропущена.
Залізниця не є власником земельних ділянок, наданих для потреб організації транспортного сполучення, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок. Будучи титульним володільцем земельних ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору, заявник вимагав надати судовий захист такому праву на pівні з власником, а також iз застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна. Виходячи з обставин цієї справи позивачем обрано належний спосіб захисту, оскільки витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту та поновлює титульне володіння позивача спірною земельною ділянкою, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах в інших справах.
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Поляк М. В. подала до суду відзив, у якому просила рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Також просить стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме витрати на правову допомогу.
Зазначає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржених постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині, яка не змінена апеляційним судом, які прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Зазначене вище узгоджується зі змістом постанови Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15, постанов Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 556/1231/18, від 18 жовтня 2020 року у справі 310/2647/17-ц та від 30 вересня 2020 року у справі № 447/880/15-ц. Позивач просив витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га. При цьому загальна площа вказаної земельної ділянки, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, становить 0,1133 га.Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неможливість витребування частки такого нерухомого майна, оскільки витребувати можна лише індивідуально визначену річ. Враховуючи те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, суд першої інстанції не мав підстав робити висновки щодо обґрунтованості та доведеності позову. Суд може зробити такий висновок лише у разі звернення позивача до суду зі позовом щодо застосування ефективного способу захисту. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду виклала у пункті 86 постанови від 4 червня 2019 року у справі №916/3156/17.
Крім того вважає, що висновком судової земельно-технічної експертизи та Актом обстеження земельних ділянок фізичних осіб, які розташовані поблизу смуги відведення АТ "Укрзалізниця" на території Глибоцької селищної ради Чернівецької області булиспростовані доводи позивача про те, що земельна ділянка відповідачів частково накладається на смугу відведення залізниці на ділянці від 299 км + 385 м до 299 км+456 м у напрямку Чернівці - Вадул - Сирет, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.
Необхідно надати оцінку пропорційності втручання у право власності відповідачки, зокрема те, що ОСОБА_1 набула охоронюване законом право на мирне користування спірною земельною ділянкою у законний спосіб, а саме за належно оформленим договором купівлі-продажу та за договором дарування. Як вбачається з матеріалів справи на спірній земельній ділянці знаходиться будівля магазину з кафе-баром, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, право приватної власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 ще 07 червня 2005 року. Водночас за результатами розгляду позовних вимог ДТГО "Львівська залізниця" не визначено можливості відшкодування їх вартості, що покладатиме на них надмірний і індивідуальний тягар. Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом в ухвалі від 20 травня 2020 року у справі № 488/2807/17 та в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17, від 23 червня 2020 року у справі №922/989/18.
З метою визначення розміру судових витрат та їх розподілу до відзиву додаються звіт (акт) про надані позивачу послуги, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, та вартість цих послуг, а також копія квитанції до прибуткового касового ордеру.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).