Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 515/1315/18
провадження № 61-13300св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,
відповідачі: Татарбунарська міська рада Одеської області, виконавчий комітет Татарбунарської міської ради Одеської області,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, звернулися до суду з позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Татарбунарської міської ради Одеської області та просили:
визнати незаконним та нечинним рішення Татарбунарської міської ради № 822 від 25 жовтня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та нечинним рішення виконкому Татарбунарської міської ради Одеської області № 521 від 18 грудня 1997 року в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки загальною площею 0,16 га за вказаною адресою;
визнати незаконним узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га, що передавалась у власність ОСОБА_4, для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним посвідчення Татарбунарською міською радою Одеської області акту прийому-передачі межових знаків від 06 вересня 2010 року при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначали, що вони є співвласницями будинку АДРЕСА_1, який споруджений на земельній ділянці площею 0,15 га і яку було передано в користування ОСОБА_6 (батьку та чоловіку позивачів) на підставі рішення виконкому Татарбунарської районної ради № 281 від 28 липня 1972 року. Поруч, на АДРЕСА_1, проживав ОСОБА_4, якому було надано в користування земельну ділянку площею 0,15 га.
На підставі рішень Татарбунарської міської ради Одеської області № 521 від 18 грудня 1997 року та № 822 від 25 жовтня 2010 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,16 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходилась у їх користуванні, без її вилучення у встановленому законом порядку, що є підставою для визнання зазначених рішень міської ради нечинними. Крім того, узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га, що передавалась у власність ОСОБА_4, є неправомірним. Акт прийому-передачі межових знаків (визначення меж земельної ділянки) при передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 вони як землекористувачі суміжної земельної ділянки не підписували, не залучались до визначення її меж. За таких обставин узгодження Татарбунарською міською радою Одеської області меж земельної ділянки площею 0,10 га та шириною 23,10 м, що передавалась у власність ОСОБА_4, є протиправним.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з пропуску позивачами позовної давності.
Оскаржувані рішення були прийняті у період з 1997 року по 2010 рік, про їх існування позивачам стало відомо 23 грудня 2014 року. Позов пред`явлено до суду 16 серпня 2018 року, тобто більше, ніж через чотири роки після того, як позивачам стало відомо про наявність оскаржуваних рішень.
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 травня 2019 року змінено в частині мотивування, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем
Позивачі довели, що відповідачами при виділенні ОСОБА_4 земельної ділянки у користування, а в подальшому у власність було порушено їх права як суміжних землекористувачів, отже позов є обґрунтованим.
Разом з тим, у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском позивачами позовної давності.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц та від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Помилковими є висновки судів про пропуск позовної давності, оскільки з моменту звернення до суду у 2014 році з адміністративним позовом до Татарбунарської міської ради Одеської області про визнання рішень щодо передачі земельної ділянки у власність нечинними переривалася позовна давність для звернення до суду з цим позовом. Перебіг позовної давності у зв`язку з цим розпочався 20 червня 2018 року (з моменту набрання законної сили ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 21 березня 2019 року про закриття провадження по адміністративній справі № 515/1103/14-а).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Татарбунарського районного суду Одеської області.
05 жовтня 2021 року матеріали справи № 515/1315/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі № 515/1315/18, залучено правонаступника позивача ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, - ОСОБА_3 до участі у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, належить на праві власності по частині будинку АДРЕСА_1 .