Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 461/7777/18
провадження № 61-12453св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Релігійна організація "Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області",
відповідач - Львівська обласна державна адміністрація,
третя особа - Релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області" до Львівської обласної державної адміністрації, третя особа - Релігійна організація "Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області", про визнання частково незаконним та скасування розпорядження
за касаційною скаргою Релігійної організації "Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області" на постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Релігійна організація "Релігійна громада Української Греко-Католицької Церкви парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області" (далі - РГ УГКЦ) звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати пункт 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06 січня 1994 року № 5 в частині скасування пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297 "Про повернення культових споруд релігійним громадам".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, РГ УГКЦ посилалася на те, що розпорядженням Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297 "Про повернення культових споруд релігійним громадам" передбачено повернення у власність безоплатно релігійним громадам Української Греко-Католицької Церкви церков та державного майна, що в них знаходиться. Зокрема, пунктом 1.5.1 цього розпорядження передбачено повернення їй будівлі церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
На підставі пункту 1.5.1 зазначеного розпорядження Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, зареєструвало право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка розташована на вул. І. Франка у м. Кам`янка-Бузька, за РГ УГКЦ, що підтверджується реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, від 30 квітня 1993 року та копією витягу з реєстрової книги домоволодінь місцевих Рад народних депутатів трудящих, державних кооперативних і громадських установ, підприємств і організацій.
Вважає, що відповідно до чинного на той час законодавства та на підставі пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297, з подальшим вчиненням у встановленому порядку реєстраційних дій щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, РГ УГКЦ набула право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Однак 06 січня 1994 року видано розпорядження Представника Президента України у Львівській області, пунктом 4 якого скасовано пункт 1.5.1 розпорядження від 20 квітня 1993 року № 297 "Про повернення культових споруд релігійним громадам".
На думку позивача, оспорюване розпорядження Представника Президента України у Львівській області в цій частині є незаконним і таким, що порушує право власності релігійної громади, оскільки відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про власність", в чинній на той час редакції, право власності охороняється законом, і держава забезпечує стабільність правовідносин власності, а відповідно до частини першої статті 55 цього Закону власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами. Однак всупереч наведеним положенням законодавства оскаржуване розпорядження по суті спрямоване на позбавлення РГ УГКЦ права власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, набутого у встановленому законом порядку.
Зазначає, що про існування розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 16 січня 1994 року № 5 позивач довідався тільки 15 березня 2018 року з поданого представником Львівської обласної державної адміністрації відзиву на позовну заяву у справі № 446/509/15-ц за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Української Православної Церкви Київського Патріархату парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області" (далі - РГ УПЦ КП), яка змінила назву на - Релігійна організація "Релігійна громада Львівсько-Сокальської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) парафії Різдва Пресвятої Богородиці у м. Камʼянка-Бузька Львівської області" (далі - РГ ПЦУ) до Львівської обласної державної адміністрації, РГ УГКЦ, Камʼянка-Бузького районного управління юстиції у Львівській області про визнання незаконним пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України від 20 квітня 1993 року № 297 та скасування реєстрації права власності РГ УГКЦ на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області рішенням від 05 червня 2019 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував пункт 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06 січня 1994 року № 5 у частині скасування пункту 1.5.1 розпорядження Представника Президента України у Львівській області "Про повернення культових споруд релігійним громадам" від 20 квітня 1993 року № 297. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що право позивача порушене саме пунктом 4 розпорядження від 06 січня 1994 року, оскільки законом не передбачено повноважень Представника Президента України в областях скасовувати свої ж розпорядження.
Суд виходив з того, що, звертаючись до суду у листопаді 2018 року з позовом про скасування пункту 4 розпорядження Представника Президента України у Львівській області, прийнятого у січні 1994 року, позивач не пропустив позовної давності, оскільки про існування оспорюваного розпорядження дізнався лише 15 березня 2018 року з поданого представником Львівської обласної державної адміністрації відзиву на позовну заяву у справі № 446/509/15-ц.
Львівський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2020 року апеляційні скарги Львівської обласної державної адміністрації та РГ УПЦ КПзалишив без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу РГ УПЦ КПзадовольнив частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 25 жовтня 2022 року апеляційні скарги Львівської обласної державної адміністрації та РГ УПЦ КП задовольнив. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 05 червня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Водночас суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через пропуск позовної давності, оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом. Суд виходив з того, що відповідно до статті 75 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР) позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2022 року РГ УГКЦ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначила те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права, передбаченої частиною п`ятою статті 267 ЦК України, стосовно того, чи є підстави визнати поважною причиною пропуску позовної давності таку обставину, як існування великої кількості актів органів виконавчої влади та судових рішень, прийнятих стосовно спірної будівлі церкви, якими по-різному визначався її правовий режим і які часто скасовували один одного.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд формально підійшов до оцінки поважності причини пропуску позивачем позовної давності, ігноруючи принципи розумності і добросовісності. У цій справі є поважні причини пропуску позовної давності, а саме існування великої кількості актів органів виконавчої влади та судових рішень, якими по-різному визначався правовий режим будівлі церкви і які часто скасовували один одного, що істотно ускладнювало для РГ УГКЦ можливість відслідковувати, який з цих актів залишається чинним, а який скасовано, а отже, усвідомлювати необхідність звернення до суду з відповідним позовом. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові, неправильно застосувавши частину п`яту статті 267 ЦК України, помилково відмовив у визнанні зазначеної обставини поважною причиною пропуску позовної давності і, як наслідок, прийняв незаконну постанову про відмову в задоволенні позову.
У січні 2023 року Львівська обласна державна адміністрація та у лютому 2023 року РГ ПЦУ подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
30 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що РГ УГКЦ є місцевою релігійною організацією віруючих УГКЦ, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, та є юридичною особою, яка зареєстрована 31 липня 1991 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади від 31 липня 1991 року № 383/19, виданим виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів.
Розпорядженням Представника Президента України у Львівській області від 20 квітня 1993 року № 297 "Про повернення культових споруд релігійним громадам" повернуто безоплатно у власність релігійним громадам УГКЦ церкви та державне майно, що в них знаходиться. Зокрема, згідно з пунктом 1.5.1 цього розпорядження повернуто у власність РГ УГКЦ будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
На підставі зазначеного розпорядження Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності на будівлю церкви Різдва Пресвятої Богородиці, яка розташована на вул. І. Франка у м. Кам`янка-Бузька, за РГ УГКЦ, що підтверджується реєстраційним посвідченням на домоволодіння, яке належить державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, від 30 квітня 1993 року та витягом із реєстрової книги домоволодінь місцевих Рад народних депутатів трудящих, державних кооперативних і громадських установ, підприємств і організацій.
06 січня 1994 року Представник Президента України у Львівській області прийняв розпорядження № 5 "Про повернення релігійним громадам Української Греко-Католицької Церкви і Української Православної Церкви Київського Патріархату у власність безоплатно культових будівель у м. Кам`янка-Бузька", пунктом 4 якого було скасовано розпорядження від 04 січня 1993 року № 1 "Про врегулювання конфлікту на релігійному ґрунті в м. Кам`янка-Бузька" та пункт 1.5.1 розпорядження від 20 квітня 1993 року № 297 "Про повернення культових споруд релігійним громадам", яким РГ УГКЦ повернуто безоплатно у власність церкву Різдва Пресвятої Богородиці у м. Кам`янка-Бузька Львівської області.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 15 березня 1994 року у справі № 38/3 за позовом РГ УПЦ КП до Львівської обласної державної адміністрації про визнання недійсним пункту 1.2 розпорядження представника президента № 5 визнано недійсним розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 06 січня 1994 року № 5 в частині передачі у власність церкви Різдва Пресвятої Богородиці громаді УГКЦ та церкви Святого Миколая громаді УПЦ КП.