Постанова
Іменем України
02 червня 2023 року
м. Київ
справа № 519/361/19
провадження № 61-11172св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Комлевої О. С., Цюри Т. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2
про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позов обґрунтований тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 січня 2015 року зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Южного міського суду Одеської області від 13 грудня 2017 року.
Під час шлюбу у подружжя народилася дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З лютого 2016 року спільне господарство сторони не вели та проживали окремо, відповідач самоусунувся від утримання позивача, а після народження дитини і від утримання своєї дитини.
Позивач зазначила, що відповідач ОСОБА_2 не цікавиться станом здоров`я дитини, не приймає участі у витратах на дитину, ніяким чином не цікавиться вихованням та розвитком своєї дитини. Всі питання стосовно дитини вирішуються виключно позивачем. Син ОСОБА_3 від народження знаходиться на повному утриманні позивача та проживає разом із матір`ю та її батьками у квартирі, що належить на праві спільної власності позивачу та її батькам.
Будь-яких перешкод для виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків позивач не чинить.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд:
- позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, щомісячно, починаючи з 21 березня 2019 року у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Южного міського суду Одеської області від 05 квітня 2021 року у складі судді Барановської З. І. позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.
ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Роз`яснено, що мати, батько, які позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, щомісячно, починаючи з 21 березня 2019 року у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд допустив негайне виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн та на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків та свідомо не виконує свої батьківські обов`язки. Відповідач може і зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання своєї неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 24 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Южного міського суду Одеської області від 05 квітня 2021 року.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Заочне рішення Южного міського суду Одеської області від 05 квітня 2021 року в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн скасовано.
Прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
Заочне рішення Южного міського суду Одеської області від 05 квітня 2021 року в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, щомісячно, починаючи з 21 березня 2019 року у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менш ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2, допущення негайного виконання рішення у справі про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць, а також стягнення з ОСОБА_2 на користь держави судового збору в розмірі 768,40 грн, залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач може і зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання своєї неповнолітньої дитини. Проте, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів того, що в даному випадку наявні обставини, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками. Також матеріали справи не містять доказів того, що до ОСОБА_2 застосовувались буд-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, матеріали справи не містять. У суду першої інстанції не було правових підстав для застосування до ОСОБА_2 такої крайньої міри відповідальності, як позбавлення його батьківських прав.
Стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн за вимогу про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, оскільки у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3, а також стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору скасувати, заочне рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Южного міського суду Одеської області.
06 грудня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 211/559/16-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідач продовжує свідомо нехтувати своїми батьківськими обов`язками, жодного разу не виявив бажання побачити чи почути свою дитину, не приходив до дитини, хоча не мав перешкод для цього. Відповідач жодного разу не звернувся до компетентних органів чи суду з приводу здійснення йому перешкод у вихованні дитини.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 січня 2015 року зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Южного міського суду Одеської області від 13 грудня 2017 року (т. 1 а. с. 6).
Під час шлюбу у подружжя народилася дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження та висновком комісійної судово-медичної експертизи від 11 січня 2022 року № 151 (т. 1 а. с. 7, т. 2 а. с. 116-119).
З лютого 2016 року спільне господарство сторони не вели та проживали окремо.
З 12 лютого 2016 року позивач перебувала на обліку як безробітна в Южненському міському центрі зайнятості Одеської області та 29 березня 2016 року за направленням була працевлаштована (т. 1 а. с. 8).
Після народження дитини позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 01 березня 2018 року працювала в ДП "МТП "ЮЖНИЙ" при п`ятиденному робочому тижні (т. 1 а. с. 10).
З серпня 2018 року малолітня дитина сторін відвідує комунальний дошкільний навчальний заклад "Южненський міський ясла-садок № 1 "ЗОЛОТА РИБКА" комбінованого типу.
19 грудня 2020 року виконавчий комітет Южненської міської ради затвердив висновок комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Южненської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3, відповідно до якого ОСОБА_2 повністю ухилився від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, які передбачені статтею 150 СК України: ніяких відносин із малолітнім не підтримує, вихованням дитини не займається, не цікавиться здоров`ям, не бере участь у розвитку дитини як особистості (т. 1 а. с. 77).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.