Постанова
Іменем України
01 червня 2023 року
м. Київ
справа № 752/15831/16-ц
провадження № 61-2883 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Плахотнюк К. Г.
від 18 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І. від 02 лютого
2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживача.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 22 липня 2005 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № KIVPGK01550411, за умовами якого банк зобов`язався надати йому на строк до 22 липня 2020 року кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 148 580 доларів США, а саме: 125 000 доларів США на купівлю квартири та 23 580 доларів США на сплату страхових платежів. За користування кредитними коштами передбачена плата у розмірі 0,98 % у місяць від суми залишку заборгованості та щомісячна комісія у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту за розрахунково-касове обслуговування. Погашення заборгованості передбачене графіком погашення - рівними щомісячними платежами в сумі 1 660,98 доларів США, яка включає в себе: суму відсотків за користування кредитними коштами, розраховану на залишок заборгованості; комісію в сумі 225 доларів США; суму для часткового погашення заборгованості. Для виконання умов договору банком відкрито чотири рахунки для зарахування коштів на погашення заборгованості, кредитний рахунок, рахунок по процентах та рахунок для обліку комісії.
22 липня 2005 року на забезпечення виконання зобовʼязань за кредитним договором № KIVPGK01550411 між його дружиною - ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до якого банку
в іпотеку передано квартиру, загальною площею 87,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, яка використовується його сім`єю.
Позивач вважав, що вказаний кредитний договір укладено з порушенням законодавства, так як порушує його права, визначені Законом України "Про захист прав споживачів", частина його умов є незаконними і мають бути визнані недійсними.
Вказував, що пунктом 1.1 кредитного договору передбачено сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісячно, однак визначення такої комісії встановлено у процентах від суми виданого кредиту, а не від розміру фактичної послуги і встановлено періодичність сплати такої комісії - щомісячно, незалежно від здійснення платежів позичальником, тобто незалежно від того, чи надавалась така послуга банком. Комісія також стягувалася у випадках, коли платежі за договором здійснювались у безготівковому вигляді і навіть тоді, коли платежі взагалі не проводились. Вважав, що такі умови суперечать статті 3 ЦК України, яка визначає загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, пункту 3 статті 18 Закону України "Про захист права споживачів", встановлюючи жорстке зобовʼязання споживача про сплату послуг, які надаються на розсуд кредитора.
При цьому, вказував, що оплата комісії передбачена в іноземній валюті, що суперечить законодавству, зокрема Правилам використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 26 березня 1998 року № 119 із наступними змінами і доповненнями, які діяли на момент укладення кредитного договору, які не передбачали сплату комісії за розрахунково-касове обслуговування в іноземній валюті, як засобу платежу на території України. Крім того, у порушення пункту 4.3. цих Правил у даному випадку сплата комісії банку жодним чином не пов`язана зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту. Зазначені обставини підтверджуються відкриттям спеціального валютного рахунку для обліку сплати комісії, а Правила передбачають вичерпний перелік випадків, коли громадяни-резиденти мають право використовувати іноземну валюту, як засіб платежу. Цей вичерпний перелік не містить випадку сплати комісії резиденту резидентом у іноземній валюті.
Крім того, зазначав, що визначення комісійної винагороди у відсотках до суми отриманого кредиту, сплата комісії щомісячно, незалежно від фактично наданих послуг по розрахунково-касовому обслуговуванню мало на меті приховати фактичну суть такого платежу, а сплата комісійної винагороди у іноземній валюті прямо протирічить законодавству, яке діяло на момент укладення договору та яке діє на даний час. Включення такої умови про сплату комісії у валюті та на зазначених умовах до кредитного договору є несправедливим і всупереч принципу добросовісності є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обовʼязків на його шкоду як споживача банківських послуг.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним умови кредитного договору від 22 липня 2005 року № KIVPGK01550411 у частині сплати щомісячної комісії у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту за розрахунково-касове обслуговування (видача готівкових коштів по кредиту, обробка, перерахунок грошової готівки банком при погашенні позичальником заборгованості по кредиту, відсотках, інших платежів за договором, оформлення і обробка документів при безготівковому перерахунку кредитних коштів).
У жовтні 2018 року АТ КБ "ПриватБанк" просило у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 застосувати строк позовної давності, оскільки кредитний договір, з приводу якого заявлено спір та який належним чином виконувався позивачем до 2014 року, було укладено 22 липня 2005 року, а до суду з позовом про визнання недійсними частини його умов ОСОБА_1 звернувся тільки
у 2016 році, тобто через 11 років після його підписання та виконання.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді
Чередніченко Н. П. від 27 травня 2019 року провадження у цій справі закрито, оскільки у справі № 752/2236/15-ц ухвалено та набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що і пред`явлений позов у даній справі.
Постановою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П. від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва
від 27 травня 2019 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 02 лютого 2023 року,у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів мотивовані тим, що відповідач не надав витребувану у нього ухвалами суду від 23 жовтня 2018 року та від 07 лютого 2022 року інформацію щодо тарифів на розрахунково-касове обслуговування фізичних осіб за всіма видами рахунків, які діяли у період з 01 липня по 01 серпня
2005 року, тому наявні підстави для висновку про те, що оспорювані позивачем умови договору були дискримінаційними з боку кредитора по відношенню до позичальника. Однак позивач звернувся із цією вимогою зі значним пропуском строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем у відповідній заяві, оскільки кредитний договір, з приводу якого позивачем ініційовано спір, було укладено 22 липня 2005 року, а до суду з позовом про визнання недійсними частини його умов він звернувся тільки 30 вересня
2016 року, тобто через 11 років після його підписання.
Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач, будучи стороною кредитного договору, був повністю ознайомлений з всіма його істотними умовами та взятими на себе обов`язками, у тому числі по щомісячній сплаті комісії та наслідками їх невиконання, тобто порушення прав позивача мало місце саме в момент укладення кредитного договору, а не під час його виконання протягом строку дії. При цьому, суд вказав, що питання щодо того, коли позивачу стало відомо про порушене відповідачем його право умовами кредитного договору, не підлягає доказуванню в межах справи, яка розглядається, оскільки під час розгляду іншої справи № 752/2236/15-ц вже було установлено, що позивач, як сторона кредитного договору від 22 липня 2005 року № KIVPGK01550411 був ознайомлений з його умовами на момент підписання договору, а відтак,
з 22 липня 2005 року був обізнаний про умови цього ж договору, що містяться в пункті 1.1.
Доводи апеляційної скарги про неврахування районним судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня
2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10 цс 18) є безпідставні з огляду на нерелевантність вказаної позиції спірним правовідносинам, які стосуються визнання кредитного договору недійсним, а не стягнення заборгованості.
Також суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, Європейського суду з прав людини щодо обчислення позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня
2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 10 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишено без руху
з наданням строку для усунення її недоліків, запропоновано заявникові уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи із правильним зазначенням учасників справи та їх реквізитів. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової
палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу
№ 752/15831/16-ц з Голосіївського районного суду м. Києвата надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди належним чином не встановили фактичні обставини у справі та дійшли помилкового висновку про те, що ним пропущено строк позовної давності звернення до суду з позовом, оскільки він дізнався про порушення своїх прав з моменту звернення Банку до суду з позовому справі № 757/2236/15-ц. При цьому, вказує, що порушення його прав з боку банку не закінчилось моментом підписання кредитного договору, воно є триваючим в часі і діє на весь період дії договору (15 років), який передбачає щомісячні виплати за дискримінаційними умовами.
Вказує, що позов подано на підставах порушення відповідачем спеціального законодавства про захист прав споживачів, тому посилання судів на оцінки та висновки у справі № 757/2236/15-ц є помилковими.
Також, зазначає, що застосування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року
у справі № 333/5693/16-ц (провадження № 61-2966 св 21), не є обґрунтованим і є потреба у відступленні від даного висновку.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
10 травня 2023 року до Верховного Суду відправлено відзив від АТ КБ "ПриватБанк", підписаний адвокатом Істамовою І. В.на касаційну скаргу. При цьому, на підтвердження своїх повноважень здійснювати представництво інтересів АТ КБ "ПриватБанк" у Верховному Суді адвокатом Істамовою І. В. додано до відзиву копію довіреності № 1659-К-Н-О від 08 квітня 2020 року. Водночас строк дії зазначеної довіреності сплив 01 квітня 2023 року, тобто до подачі процесуального документу.
Таким чином, оскільки до відзиву, підписаної адвокатом Істамовою І. В., як представником АТ КБ "ПриватБанк", не додано документів, що підтверджують повноваження адвоката Істамової І. В. представляти інтереси АТ КБ "ПриватБанк" в суді касаційної інстанції, тому даний відзив підлягає залишенню без розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
ОСОБА_1 посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судом встановлено, що 22 липня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 зі згоди ОСОБА_3 було укладено кредитний договір
№ KIVPGK01550411, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк до 22 липня 2020 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії
у розмірі 148 580 доларів США на наступні цілі: 125 000 доларів США на купівлю квартири та 23 580 доларів на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 0,92 % в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту і комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісячно, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 1.5. цього договору (а. с. 19-22, т. 1).
22 липня 2005 року сторони підписали графік погашення заборгованості, який додатком № 1 до кредитного договору № KIVPGK01550411 від 22 липня
2005 року та в якому погашення заборгованості передбачено щомісячними платежами, що включали в себе суму коштів для погашення кредиту, відсотків та комісії (а. с. 23-26, т. 1)
09 лютого 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ "Траєкторія" про стягнення заборгованості, а 20 липня 2015 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 липня 2016 року
у справі № 752/2236/15-ц позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 79 256,16 доларів США заборгованості за кредитом, 7 602,64 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 025 доларів США заборгованості за комісією за користування кредитом, 1 376,24 доларів США пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та 3 654,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено