Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 607/14106/13
провадження № 61-1970св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
відповідач - ОСОБА_1,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Тернополі до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк", банк) в особі філії Акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Тернополі звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що між ВАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", та Приватним підприємством "Продекспорт" (далі - ПП "Продекспорт") протягом 2005-2009 років укладено вісім кредитних договорів: від 13 липня 2005 року №№ 18105К15/2102, 6605К48; від 19 липня 2006 року № 6606К35; від 27 липня 2006 року № 6606К38; від 06 вересня 2006 року № 6606К44; від 05 листопада 2007 року № 6607К23; від 01 червня 2009 року № 6609К5, від 01 липня 2009 року № 6609К9.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаними кредитними договорами 30 грудня 2010 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір застави № 661027, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Денисюком І. Л., предметом якого є належна відповідачу частка в статутному фонді приватного підприємства "Олешанські гіпси" (далі - ПП "Олешанські гіпси") в розмірі 40 % статутного фонду.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за вказаними кредитними договорами виникла заборгованість, яка станом на 31 жовтня 2013 року становить 197 504 593,91 грн.
Посилаючись на зазначене, позивач просив суд із метою погашення заборгованості за наведеними кредитними договорами звернути стягнення на 40 % статутного фонду ПП "Олешанські гіпси", які належать ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 07 листопада 2013 року позов ПАТ "Укрексімбанк" про звернення стягнення на предмет застави задовольнив.
Звернув на користь ПАТ "Укрексімбанк" стягнення на предмет застави за договором застави від 30 грудня 2010 року № 661027, а саме - на належну ОСОБА_1 частку в статутному фонді ПП "Олешанські гіпси" в розмірі 40 %, заставною вартістю 1 000,00 грн.
Вирішив питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, у жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, проте вважав, що вказаним рішення порушені його права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що він є співзасновником ПП "Олешанські гіпси" з часткою у статутному капіталі 60 %. Розглядаючи справу за позовом ПАТ "Укрексімбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - належну ОСОБА_1 частку 40 % у статутному фонді ПП "Олешанські гіпси", суд не встановив осіб, прав та обов`язків яких може стосуватись рішення, не вирішив питання про їх залучення до участі у справі.
Крім того, вказував на те, що сума заборгованості визначена судом при неправильному застосуванні норм матеріального права. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Сторонами кредитних договорів не узгоджено істотні умови цих договорів, отже, вони є неукладеними. Заставою може бути забезпечено виконання лише дійсного зобов`язання. Крім цього, до загальної суми заборгованості за договорами кредиту судом враховано відсотки, які безпідставно нараховані банком після закінчення строку кредитування, а саме: за період з 01 травня 2013 року до 16 жовтня 2013 року.
04 листопада 2022 року ПАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого є АТ "Укрексімбанк", та ОСОБА_1 подали до апеляційного суду письмову заяву про визнання нечинним рішення суду першої інстанції та затвердження мирової угоди.
ОСОБА_2 подав до суду письмову заяву про слухання справи за його апеляційною скаргою без його участі, а також повідомив, що він не заперечує щодо затвердження судом мирової угоди.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 30 грудня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2013 року у цій справі закрив.
Заяву банку та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди залишив без розгляду.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права та інтереси ОСОБА_2 . Суд не прийняв до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що сума заборгованості визначена судом при неправильному застосуванні норм матеріального права, а також інші доводи, оскільки вважав вказані доводи такими, які не стосуються і не порушують права ОСОБА_2, який не є стороною кредитних договорів чи договору застави.
Залишаючи без розгляду заяву банку та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване судове рішення перебуває на примусовому виконанні в органах ДВС, а тому сторони вправі укласти мирову угоду в процесі виконання відповідно до вимог статті 434 ЦПК України.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
06 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: не застосування судом норм права - статей 207, 373 ЦПК України, які підлягали застосуванню.
Касаційна скарга мотивована тим, що закон передбачає можливість суду затвердити мирову угоду або відмовити у затвердженні мирової угоди, однак не передбачає можливості залишення без розгляду заяви про затвердження мирової угоди.
Вказує, що сторони, які на стадії апеляційного перегляду рішення суду уклали мирову угоду та подали до суду апеляційної інстанції заяву про затвердження такої мирової угоди, вправі очікувати застосування норм процесуального законодавства (статей 49, 207, 373 ЦПК України), які дають сторонам право укласти мирову угоду в суді апеляційної інстанції незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Протилежне тлумачення норм процесуального законодавства (статей 49, 207, 373 ЦПК України) є порушенням судами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить рішенням Європейського суду з прав людини в контексті "права на справедливий суд".
Суд апеляційної інстанції, отримавши заяву про затвердження мирової угоди, повинен був перевірити дотримання сторонами норм статті 207 ЦПК України та, встановивши відсутність підстав для відмови у затвердженні мирової угоди, постановити ухвалу про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнати нечинним рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закрити провадження у справі.
Доводи інших учасників справи
У березні 2023 року банк подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримує її доводи та вказує на їх обґрунтованість, а тому просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для подальшого розгляду апеляційним судом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що протягом 2005-2009 років між ВАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрексімбанк", правонаступником якого в свою чергу є АТ "Укрексімбанк", та ПП "Продекспорт" укладено кредитні договори, загальна заборгованість за якими станом на 31 жовтня 2013 року складала 197 504 593, 91 грн.
ОСОБА_1 є одним із засновників ПП "Продекспорт", а з 01 квітня 2010 року також є керівником цієї юридичної особи (т. 2 а. с. 24-32).
З метою забезпечення виконання боржником ПП "Продекспорт" умов кредитних договорів між банком та ОСОБА_1 30 грудня 2010 року укладено договір застави, відповідно до умов якого заставодавець ОСОБА_1 передав належні йому корпоративні права - частку у розмірі 40 % в статутному фонді ПП "Олешанські гіпси" заставодержателю.
Із змісту договору застави вбачається, що на укладення цього договору отримано згоду співвласника ПП "Олешанські гіпси" ОСОБА_2, що підтверджується його нотаріально посвідченою заявою.
У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 визнав позовні вимоги та не оскаржував в апеляційному порядку рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2013 року, яке набрало законної сили та було звернено до примусового виконання.
За заявами ОСОБА_1 Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області неодноразово відстрочував виконання вказаного судового рішення.
Станом на час подання апеляційної скарги та розгляду її апеляційним судом рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 листопада 2013 року перебуває на примусовому виконанні в органах ДВС, що підтвердили у судовому засіданні представники ОСОБА_1 та банку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.