Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 705/1087/20
провадження № 61-9035св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про відшкодування збитків.
Позовні вимоги мотивувала тим, що їй на підставі договору дарування від 29 серпня 2017 року належить 1/6 частка в праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Зазначена 1/6 частка утворює окрему ізольовану квартиру № 6, право власності на яку належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 339671108 (запис внесено 29 серпня 2017 року).
Інша 1/6 частка в праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, яка також утворює окрему ізольовану квартиру № 1 та межує стінними перегородками з її квартирою № 6 .
Проте вона не може в повній мірі користуватися своєю власністю (квартирою) за призначенням, оскільки відповідач постійно руйнує цегляні перестінки, які розмежовують їхні квартири, що не дозволяє їй там проживати.
03 жовтня 2017 року ОСОБА_2 закладено камінням вхідні двері до її квартири, а замки з вхідної частини квартири розібрані, що унеможливлює відкриття замків із зовнішньої сторони та перешкоджає їй у доступі до своєї квартири.
Потрапивши до квартири вона виявила, що в коридорі квартири з правої сторони, у двох місцях, проламані наскрізь цегляні стіни, вибито отвір до квартири відповідача розміром приблизно 1х2 метри. У кімнаті 6-4 проламана наскрізь цегляна стіна та вибито отвір розміром 1х2 метри. Посередині кімнати 6-4 розпочато мурування стіни цеглою висотою більше 1 метра. У цих кімнатах пошкоджені стіни в деяких місцях.
Згідно з висновком № 08-02-2018/1, наданим фахівцями приватного підприємства "Домірент", вартість відновлювальних робіт належної їй квартири АДРЕСА_1 складає 320 400,00 грн.
Вважала, що шкода їй завдана неправомірними діями відповідача
Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь 320 400,00 грн на відшкодування завданих збитків.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів мотивовано тим, що наданий позивачем висновок експерта не є висновком експерта у розумінні статей 102, 106 ЦПК України, оскільки судом експертиза не призначалася, а експерт не попереджався про кримінальну відповідальність. ОСОБА_1 не надала суду беззаперечних доказів того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 їй завдано збитки на суму 320 400,00 грн. При цьому позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової експертизи для з`ясування дійсного розміру завданої шкоди. ОСОБА_1 не доведено, що в її частині житлового будинку відповідачем здійснено пошкодження, враховуючи відсутність виділення часток в натурі із спільної часткової власності, та не доведено розмір завданої шкоди.
Постановою Верховного суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 травня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суду вказав, що на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Суди, не визнаючи висновок експерта-оцінювача № 08-02-2018/1 як висновок експертизи, не вказали, чому не оцінювали його як письмовий доказ у силу статті 76 ЦПК України. Таким чином, суди неправильно застосували норми матеріального права, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2021 року, залишеним без змін постанову Черкаського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 320 400,00 грн заподіяних збитків та 1 500,00 грн витрат на правничу допомогу.
Компенсовано ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 3204 грн., сплаченого згідно квитанції від 17 березня 2020 року №0.0.1651373807 1, через АТ КБ "ПриватБанк", за рахунок держави у порядку, встановленому законом.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела факт завдання їй збитків відповідачам, а відповідач не спростував завдання їй збитків у розмірі, встановленому висновком приватного підприємства "Домірент", не надано належних доказів на спростування відсутності його вини.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що він відповідає нормам матеріального права та, процесуального права, наявним у матеріалах справи доказам, а також висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у даній справі, які відповідно до статті 417 ЦПК України є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Наданий позивачем висновок приватного підприємства "Домірент", яким визначено вартість завданих їй майнових збитків, є належним доказом у справі, оскільки не спростований відповідачем. Зазначений доказ не є висновком експерта, а є письмовим доказом у справі, що відповідає вимогам статті 76 ЦПК України. Оскільки відповідачем не спростовано належними доказами, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, завдання ним збитків позивачці, а також розмір таких збитків, судом першої інстанції винесено обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано повернув ОСОБА_2 зустрічну позовну заяву від 09 лютого 2021 року з підстав пропуску строку її подання і не долучив до матеріалів справи копію заяви, не є предметом розгляду апеляційної скарги на рішення суду, оскільки ухвала про повернення зустрічної позовної заяви відповідно до статті 353 ЦПК України підлягає оскарженню окремо від рішення суду, що ОСОБА_2 здійснено не було.
Твердження ОСОБА_2 про те, що суд повинен був розглядати справу за правилами загального позовного провадження, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач відповідно до частин 4-5 статті 277 ЦПК України не подавав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Пред`являючи позов ОСОБА_1 визначила у ньому ОСОБА_3 як третю особу у справі. Тому суд відповідно до статті 13 ЦПК України розглядав справу в межах вимог поданої позовної заяви та підстави для залучення ОСОБА_3 в якості третьої особи в порядку, визначеному статтею 53 ЦПК України, були відсутні.
Аргументи учасників справи
У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив судові рішення скасувати і закрити провадження у справі за відсутності предмета спору.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження помилково, оскільки ціна позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі вимагає проведення судових засідань.
Також суд не визнав постанову Верховного Суду від 09 грудня 2020 року про передачу справи на новий розгляд і самостійно, всупереч статті 417 ЦПК України, змінили на продовження розгляду, чим обмежили його права, як учасника судового процесу, що привело до штучного порушення процесуальних строків і їх поновлення; необґрунтовано повернув зустрічну позовну заяву з представленими доказами ухвалою 09 лютого 2021 року і забороною оскарження всупереч частини шостої статті 185, часин другої - третьої статті 194, статті 353 ЦПК України.
Суд у порушення статті 53 ЦПК України залучив до участі у справі третю особу - ОСОБА_3, а позивач неправильно оцінив збитки, що призвело до недоплати судового збору.
Суди належним чином не встановили правовідносини, не з`ясували фактичних обставин справи і прийняли недопустимі докази на підтвердження заявлених позивачем вимог без перевірки і дослідження незалежною експертизою щодо висновка ПП "Домірент", яке незаконно провело таку роботу.
Крім того, суди неправильно тлумачать майнові права позивача на 1/6 частку в праві спільної часткової власності на житловий будинок за договором дарування від 29 серпня 2017 року з правом власності на квартиру, яка належить і йому за договором дарування від 27 травня 1994 року. Спільна квартира на цей час неподільна і непридатна для проживання двох сімей.
У липні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.
Зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_2 необґрунтована, безпідставна, подана з метою затягування процесу відшкодуванням ним завданих збитків.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; зупинене виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
В ухвалі зазначено, що:
результат аналізу змісту касаційної скарги свідчить, що касаційна скарга може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню;
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №676/905/16).
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи документів відмовлено; справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частка в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1, яка утворює окрему ізольовану квартиру № 6, що підтверджується договором дарування частки від 29 серпня 2017 року; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 серпня 2017 року.
Інша 1/6 частка в праві спільної часткової власності на житловий будинок з відповідними надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2, яка також утворює окрему ізольовану квартиру № 1 та межує стінними перегородками з квартирою № 6 .
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26 вересня 2006 року, яке було залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16 листопада 2006 року, по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про набуття права власності на нерухоме майно, земельну ділянку за набувальною давністю та виселення без надання іншого жилого приміщення, суд задовольнив позов ОСОБА_6 та відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . При цьому судом було встановлено, що саме ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_6 користуватися її частиною будинку та створює перешкоди в доступі до кімнат та користуванні спільними приміщеннями, а ОСОБА_6, навпаки, прав ОСОБА_2 не порушувала.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 20 лютого 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про рейдерство спільної площі і відновлення порядку користування, суд відмовив у задоволенні даного позову, не встановивши фактів порушення прав ОСОБА_2 щодо його частки у власності з боку ОСОБА_6 .
Згідно наданої Управлінням містобудування та архітектури Уманської міської ради відповіді за № 1033 від 15 липня 2010 року при перевірці звернення ОСОБА_2 щодо самочинного перепланування ОСОБА_6 в квартирі спільного користування за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що рішенням виконкому від 25 лютого 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 надано дозвіл на перепланування частини житлового будинку з метою влаштування двох ізольованих квартир з добудовою веранди розміром 1,15х2,45м та влаштування окремого входу.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 листопада 2010 року, яке набрало законної сили, по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 відносно неправомочності дій і незаконності перепланування у квартирі, в результаті чого утворено дві окремі ізольовані квартири, встановлено, що зі сторони ОСОБА_6 порушення прав ОСОБА_2 у зв`язку з проведенням робіт по переплануванню у її частині будинку - не допускалося, а ОСОБА_2 не довів, що він з вини ОСОБА_6 не може здійснити своє право на його частку будинку, зокрема при виконання своєї частини ремонтних робіт.