Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 442/37/20
провадження № 61-13861св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальний заклад Львівської обласної ради "Дрогобицький музичний коледж" імені В. Барвінського,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2020 року у складі судді Гарасимків Л. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 рокуу складі колегії суддів: Левика Я. А., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
30 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради "Дрогобицький музичний коледж" імені В.Барвінського (далі - Коледж) про визнання неправомірними дій адміністрації навчального закладу та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення.
Позов мотивований тим, що вона працює у 49 років (із 1970 року). З 2012 року і на час подання позову - на посаді старшого викладача вищої категорії хорових дисциплін. Наказом по навчальному закладу від 05 червня 2019 року № 11 її було включено до переліку педагогічних працівників для проходження позачергової атестації. З метою збору документів, необхідних їй для проходження атестації, вона звернулася до директора Коледжу із заявою про надання їй копії необхідних документів. Однак її заяву було проігноровано.
Під час збору документів 07 жовтня 2019 року зі слів інспектора з кадрів вона дізналася, що її не включили до переліку педагогічних працівників на преміювання до професійного свята, оскільки вона має догану. Однак коли було видано такий наказ, за яке порушення трудової дисципліни чи правил внутрішнього трудового розпорядку, їй не відомо. Будь-яких письмових пояснень щодо порушень від неї адміністрацією музичного коледжу не відбиралося, з наказом про оголошення догани її ознайомлено не було.
ОСОБА_1 просила суд:
визнати неправомірними дії адміністрації навчального закладу щодо недотримання законодавчо встановленої процедури накладення на неї, старшого викладача вищої категорії хорових дисциплін ОСОБА_1, - дисциплінарного стягнення у вигляді догани, порушення порядку права на звернення (ненадання на вимогу копій документів, пов`язаних із роботою в навчальному закладі);
визнати протиправним та скасувати наказ Коледжу про накладення на неї, старшого викладача вищої категорії хорових дисциплін ОСОБА_1, дисциплінарного стягнення у вигляді догани;
вирішити питання судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій адміністрації навчального закладу та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у вересні 2018 року ОСОБА_1 отримала педагогічне навантаження на 2018-2019 навчальний рік, про що свідчить її підпис на другому примірнику. Відповідно до доповідної записки заступника директора з навчальної роботи від 21 червня 2019 року ОСОБА_1 не виконала своє педагогічне навантаження у студентів заочної форми навчання мотивуючи тим, що вона не знала своє навантаження. У своєму поясненні ОСОБА_1 повідомила, що неуважно ознайомилася із педагогічним навантаженням і не проводила цих занять.З долученого до матеріалів справи звіту голови Екзаменаційної комісії з атестації випускників від 08 червня 2019 року вбачається, що техніка диригування студента викладача ОСОБА_1 під час виконання державної програми була на рівні примітивного тактування із великою кількістю технічних помилок. Судом проаналізований спірний наказ, згідно якого позивачу оголошено догано за порушення за порушення пункту 2 розділу III, пункту 2, пункту 8 розділу V Правил внутрішнього трудового розпорядку, а саме: не проведення занять зі студентами відповідно до педагогічного навантаження. Суд виходить з того, що позивачу оголошено догану за порушення конкретних пунктів посадових обов`язків педагогічного працівника.
Відповідачем застосовано дисциплінарне стягнення у відповідності до вимог статті 148 КЗпП України, не пізніше одного місяця з дня його виявлення. При накладенні дисциплінарного стягнення у формі догани позивачу враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також необхідною умовою для накладення стягнення є така ознака порушення трудової дисципліни, як вина працівника. ОСОБА_1 не виконала свої прямі посадові обов`язки щодо проведення занять зі студентами відповідно до педагогічного навантаження, тому наявність її вини є безумовною і доведеною, а позов є безпідставний та задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій адміністрації навчального закладу та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в розкладі занять позивача такий предмет як аранжування був відсутній; натоміть, як вбачається з витягу з наказу № 103 від 21 травня 2019 року, позивачу було зменшено навантаження на 38 основних годин та такі передані викладачу ОСОБА_2, що визнається представником відповідача та також підтверджується доказами. Позивач самостійно не могла змінювати розклад занять на свій розсуд, то дії Коледжу та сам наказ щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани через непроведення занять з одного із предметів, який був відсутній у її розкладі та натомість викладання такого здійснювалося іншим викладачем, - є протиправними.
В той же час позивачем були надані письмові пояснення перед винесенням оспорюваного наказу, тобто до 25 червня 2019 року (а. с. 35), а в позовній заяві вона зазначила, що 07 жовтня 2019 року дізналася про існування наказу про накладення на неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани, а отже вона фактично з 25 червня 2019 року не могла не знати про вирішення відповідачем питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності; а також могла та повинна була довідатися з цього часу про порушення своїх прав при винесенні оскаржуваного наказу. Проте до суду з позовом звернулася лише 30 грудня 2019 року, тобто більш як через півроку з часу, коли був винесений оскаржуваний наказ. Жодних доводів, які б свідчили про поважність причин пропуску цього строку позивачка не навела, натомість вважає, що такий нею не пропущено. Такий строк пропущено нею без поважних причин та вказана підстава є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів, справу направити на новий розгляд, вирішити питання розподілу судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що з наказом про оголошення догани її ознайомлено не було. На її заяву від 07 жовтня 2019 року (вх. № 163), заяву її представника ОСОБА_3 від 10 жовтня 2019 року щодо надання належним чином завірених копій необхідних кадрових документів (трудової книжки, наказів по особовому складу відносно стягнень і заохочень), відповідачем належної відповіді надано не було, витребувані документи не надано. За таких обставин 18 жовтня 2019 року ОСОБА_3, описавши всі обставини, які цьому передували, подав на ім`я директора Коледжу заяву (вх. № 174), в якій вчергове просив надати (надіслати на домашню адресу) вказані документи. На це звернення відповідач своїм листом № 284 від 28 жовтня 2019 року, не надіславши жодного із затребуваних документів, повідомив, що такі документи є службовими документами Коледжу або документами, які належать ОСОБА_1 та не мають відношення до проходження атестації, вона за ними жодного разу не зверталася і вони будуть надані їй при потребі. Оскільки ні на її заяви, ні на заяви її представника відповідач не надав належним чином завірених копій вказаних документів, в тому числі й наказів по особовому складу про накладення дисциплінарного стягнення, вона 30 грудня 2019 року звернулася до суду з цим позовом. Суд першої інстанції взяв за основу недопустимі докази, зокрема, акт про відмову від підпису був долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву (а. с. 22-24). При цьому наданий відповідачем письмовий доказ: не затверджений керівником навчального закладу; не зареєстрований; не містить вказівки на час та місце його складення; не містить вказівку на те, що її було ознайомлено зі змістом наказу від 25 червня 2019 року № 124 і в який спосіб таке ознайомлення відбулося. Уважає, що сам склад комісії не викликає довіри, оскільки до нього увійшли особи, наближені і безпосередньо підпорядковані директору Коледжу, що надає підставу відхилити цей документ як такий, що є сфальшованим під ситуацію. 25 червня 2019 року, коли було видано оскаржуваний наказ і нібито складено Акт про її відмову своїм підписом засвідчити факт ознайомлення з цим наказом, вона вже виконала навчальні програми з усіх своїх предметів і цього дня в навчальному закладі не була, ознайомитися з наказом і Актом не мала фізичної можливості (внаслідок відсутності), що підтверджено наданими копіями з навчального журналу (а. с. 58-63), проте цим документам суд взагалі не надав оцінки. Відтак Акт про відмову від підпису безпідставно був розцінений місцевим судом як належний, допустимий та достовірний доказ всупереч вимог статей 77-79 ЦПК України.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про порушення прав позивача. Проте визначаючи строк звернення до суду за захистом порушеного права, який місцевий суд вважав дотриманим, апеляційний суд неправильно застосував норму матеріального права щодо початку перебігу тримісячного строку, безпідставно пов`язуючи його з датою, коли вона нібито повинна була дізнатися про те, що їй оголошено догану. В оскаржуваній постанові вказано, що вона принаймні з 25 червня 2019 року не могла не знати про вирішення відповідачем питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності; а також могла та повинна була довідатися з цього часу про порушення своїх прав при винесенні оскаржуваного наказу. При цьому КЗпП України містить спеціальну норму щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлену статтею 233 цього Кодексу. Важливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від виду позовних вимог - вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника, про що зауважив, зокрема, Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 682/2782/18.
Наданий відповідачем суду документ, іменований як пояснення (а. с. 35), написаний нею власноруч і не являється належним та допустимим доказом, позаяк не містять: дати його написання; будь-якої вказівки на те, якого періоду стосується викладене прохання; зміст документу (прохання) не відповідає його назві. Тому і це пояснення не могли бути покладено судом у мотивувальну частину рішення. Саме по собі відібрання пояснення довільно визначене апеляційним судом з прив`язкою до дати 25 червня 2019 року - видачі наказу №124 "Про застосування дисциплінарного стягнення". Відібрання пояснення не обов`язково тягне за собою накладення дисциплінарного стягнення, оскільки застосування заходів дисциплінарного впливу є правом, а не обов`язком адміністрації.
Крім того, нею в позовній заяві чітко вказувалося коли і при яких обставинах їй стало відомо про оголошення їй догани - 07 жовтня 2019 року, коли з`ясувалося, що її не включено до наказу про преміювання до професійного свята - Дня вчителя, а на її усні та письмові звернення так і не було надано копій затребуваних документів. Також про те, що їй було невідомо про накладення на неї дисциплінарного стягнення, свідчить і формулювання її позовних вимог.
Відтак і судом апеляційної інстанції в основу мотивувальної частини оскаржуваного рішення покладено документ, який не відповідає вимогам статей 77-79 ЦПК України щодо його належності, допустимості та достовірності як письмового доказу, а такий висновок суду суперечить фактичним обставинам справи. Всупереч вказівкам Верховного Суду Львівський апеляційний суд виніс оскаржену постанову, керуючись не фактичними обставинами справи, а неналежними доказами та припущеннями.
У жовтні 2021 року Коледж подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.
Вказує, що наявні докази щодо дій позивача та неналежне виконання нею свої посадових обов`язків дають всі підстави для висновку про правомірне застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани до ОСОБА_1 . Позивач у касаційній скарзі зазначає, що абсолютно всі документи та докази, надані відповідачем, не можуть бути розцінені як належні та допустимі. Натомість при накладенні дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 було чітко дотримано вимог КЗпП України. Наявність вини позивача є безумовною і доведеною, а тому позов є безпідставний та задоволенню не підлягає.
Крім цього, судом апеляційної інстанції доведено, що позивачем безпідставно пропущено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли вона дізналася про порушення свого права. При таких обставинах, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, а суд апеляційної інстанції довів, що позивачем не надано жодних доводів, які б свідчили про поважність причин пропущених тримісячного строку звернення до суду з дня, коли вона дізналася про порушення свого права. Натомість доводи ОСОБА_1, викладені в касаційній скарзі є безпідставними.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 лютого 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, відкрито касаційне провадження в цій справі.
В указаній ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 682/2782/18).
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій адміністрації навчального закладу та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення на підставі статті 233 КЗпП України у зв`язку з пропуском строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій адміністрації навчального закладу
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).