Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 635/5911/18
провадження № 61-4931св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Мереф`янська міська рада Харківського району Харківської області,
треті особи: відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 липня 2021 року в складі судді: Назаренко О. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л.І.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Мерефянської міської ради, треті особи: відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_3, про усунення перешкод у праві користування житловим приміщенням шляхом виселення, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, визнання рішення та договору про охорону спадкового майна недійсним.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить частина житлового домоволодіння АДРЕСА_1 .
Права власності у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 немає.
Реєстрацію проживання ОСОБА_3 за цією адресою знято.
Право власності за ОСОБА_3 на 36/100 частин житлового домоволодіння АДРЕСА_1 було зареєстровано на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року. Цим рішенням Харківський районний суд Харківської області від 12 лютого 2010 року договір купівлі-продажу визнав дійсним, визначив за позивачкою право власності на 36/100 частин житлового домоволодіння та зобов`язав КП "ХМБТІ" зареєструвати рішення суду.
У подальшому рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року зазначене рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року було скасовано і ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Позивач зазначав, що у вказаному будинку зареєстрована також відповідач ОСОБА_2, без його згоди. Реєстрація проживання за цією адресою ОСОБА_2 відбувалася за згодою ОСОБА_3, право власності якої визнано незаконним, тож надання такої згоди не є достатньою підставою для реєстрації та проживання ОСОБА_2 за цією адресою. Реєстрації проживання сторонньої особи порушує його права власника частини домоволодіння. Він постійно сплачує комунальні платежі, які нараховуються відповідно кількості зареєстрованих осіб, обслуговує територію ділянки та домоволодіння. У знятті з реєстраційного обліку відповідача йому відмовлено.
Позивач також вказував, що спадкодавець ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто більше ніж за шість місяців до рішення виконкому та до укладання договору про охорону спадкового майна. Таким чином, оспорювані рішення та договір укладені в строк, коли час для прийняття спадщини вже закінчився, при укладанні такої угоди слід було врахувати наявність співвласника саме цього майна. З ним, як із співвласником, не узгоджували це питання, не повідомили про прийняття такого рішення. За вказаних підставі позивач звернувся до суду з даним позовом.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
усунути перешкоди у праві користування житловим приміщенням, визнавши ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасувавши реєстрацію її проживання за адресою АДРЕСА_1 та виселити із вказаного домоволодіння;
визнати рішення Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна та договір від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою та ОСОБА_2 про охорону спадкового майна недійсними;
зобов`язати Мереф`янську міську раду укласти з ОСОБА_1 угоду про охорону спадкового майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
РішеннямХарківського районного суду Харківської області від 13 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Виселено ОСОБА_2 із домоволодіння, яке розташоване за адресою будинку АДРЕСА_1 .
Рішення Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна визнано незаконним та скасовано.
Визнано недійсним договір від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою Харківського району Харківської області та ОСОБА_2 про охорону спадкового майна.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
реєстрація відповідача ОСОБА_2 у спірному домоволодінні проведена за згодою ОСОБА_3, реєстрація права власності якої скасована рішенням суду, яке набрало законної сили. Жоден із співвласників домоволодіння дозволу на проживання ОСОБА_2 у домоволодінні АДРЕСА_1 не надавав, а тому вона не має права на проживання у спірному домоволодінні, а тому позов в частині виселення ОСОБА_2 підлягає задоволенню;
стосовно вимог позивача в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасувавши реєстрацію її проживання за адресою: АДРЕСА_1, то ця вимога позивача безпідставна, оскільки відповідно до статей 71, 72 ЖК, статті 405 ЦК України наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зокрема, якщо вони не проживають у ньому без поважних причин понад шість місяців. Тобто зазначені норми застосовуються за наявності саме факту не проживання особи у спірному житловому приміщенні. В цьому випадку навпаки наявне безпідставне проживання відповідача у спірному житловому приміщенні. Тому такий спосіб захисту права позивача є безпідставним та не ґрунтується на законі. А тому позов в цій частині задоволенню не підлягає;
щодо вимог позивача в частині визнання рішення Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна та договір від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою та ОСОБА_2 про охорону спадкового майна недійсними, зобов`язавши Мереф`янську міську раду Харківського району Харківської області укласти з ОСОБА_1 угоду про охорону спадкового майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується;
виконавчий комітет Мереф`янської міської ради не мав права розпоряджатися чужим майном, оскільки відповідно до статті 60 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна. Зазначена норма не надає повноважень Виконавчому комітету Мереф`янської міської ради вживати заходів до охорони спадкового майна, тому рішення Виконавчого комітету Мереф`янської міської ради і від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна та договір від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою Харківського району Харківської області й ОСОБА_2 про охорону спадкового майна визнається судом недійсним та скасовується. Суд відмовив позивачу у задоволенні заяви в частині зобов`язання Мереф`янської міської ради укласти з ОСОБА_1 угоду про охорону спадкового майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав, наведених вище.
Додатковим рішеннямХарківського районного суду Харківської області від 03 серпня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 та Мерефянської міської ради Харківського району Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 873,20 грн, а саме по 936,60 грн з кожного, сплачені позивачем при зверненні до суду.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Малойвана Є. І., який діє в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
жоден із співвласників домоволодіння дозволу на проживання ОСОБА_2 у домоволодінні по АДРЕСА_1 не надавав, а тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_2 не має права на проживання у спірному домоволодінні. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вимоги в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, скасувавши реєстрацію її проживання за спірною адресою є безпідставними, оскільки у цій справі наявне безпідставне проживання відповідача у спірному житловому приміщенні;
апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду щодо визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Мереф`янської міської ради від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна та договору від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою Харківського району Харківської області та ОСОБА_2 про охорону спадкового майна, а також визнання недійсним договору про охорону спадкового майна. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦПК). Виконавчий комітет Мереф`янської міської ради не мав права розпоряджатися чужим майном, оскільки відповідно до статті 60 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна. Зазначена норма не надає повноважень виконавчому комітету Мереф`янської міської ради вживати заходів до охорони спадкового майна, тому рішення виконавчого комітету Мереф`янської міської ради від 09 червня 2015 року про охорону спадкового майна та договір від 19 червня 2015 року між Мереф`янською міською радою Харківського району Харківської області та ОСОБА_2 про охорону спадкового майна визнається судом недійсним та скасовується;
суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні вимоги щодо зобов`язання Мереф`янської міської ради укласти з ОСОБА_1 угоду про охорону спадкового майна ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки припинення права користування відповідача спірним житлом є правомірним з огляду на те, що рішення, на підставі якого вона набула права користування спірним домоволодінням визнано незаконним та скасовано. Доводи апеляційної скарги про те, що користуючись спірним домоволодінням відповідач жодних прав позивача не порушує, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 є співвласником домоволодіння, а проживання сторонньої особи порушує його права, як співвласника.
Аргументи учасників справи
06 квітня 2023 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, в якій просила:
оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 скасувати.
ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ;
стягнути з позивача на користь ОСОБА_2 всі понесені нею судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц; від 01 вересня 2021 року у справі № 751/2231/19; від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17; від 04 серпня 2021 року у справі № 161/19560/18; від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18;
суди неправильно застосували статтю 71 ЖК УРСР, оскільки за тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї житлове приміщення зберігається за ними протягом 6 місяців. ОСОБА_2 постійно проживала у спірному будинку і не могла втратити право користування житловим приміщенням. Суди не врахували, що позивач є власником лише частини домоволодіння;
не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі і колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, оскільки їхнє право користування жилим приміщенням урегульовано житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселеним із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя статті 9 ЖК УРСР), однак дану обставину суд теж не врахував, оскільки після набуття права власності ОСОБА_3 на 36/100 частин домоволодіння, ОСОБА_2 (яка є рідною донькою ОСОБА_3 ) була зареєстрована у ньому зі згоди своєї матері як співвласника цього домоволодіння, тобто вселилася на законній підставі;
проживання ОСОБА_2 у будинку літ. "Б-1", який наразі немає власника, жодним чином не стосується прав позивача ОСОБА_1, який користується будинком літ. "А-1", й жодних його прав не порушує. ОСОБА_2 разом зі своєю родиною повністю утримує будинок літ. "Б-1", в якому проживає, і сплачує комунальні послуги. Звертаючись із позовом в частині вимог про виселення позивач не зазначає у зв`язку з чим виникла необхідність у пред`явленні такої вимоги, а також на захист яких цивільних прав направлена така вимога;
після скасування судового рішення, яке було підставою для набуття права власності, ОСОБА_3 є колишнім власником, а ОСОБА_2 членом сім`ї колишнього співвласника. ОСОБА_2 проживає у житловому будинку літ. "Б-1" у складі домоволодіння АДРЕСА_1 з 17 листопада 2010 року і по цей час ніякого відношення до житлового будинку під літ. "А-1", яке належить родині позивача, не має. Іншого житла ОСОБА_2 не має і цей факт не заперечувався сторонами у справі. Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі й колишніх;
навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання;
колишній власник 36/100 частин домоволодіння (до ОСОБА_3 ) ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, й спадкоємці після неї відсутні. Рішення виконавчого комітету від 09 червня 2015 року та договір від 19 червня 2015 року також жодним чином не стосуються прав позивача, оскільки він не є спадкоємцем ОСОБА_5 . Таким чином, частка у розмірі 36/100 у справі спільної власності на будинок на даний час є незареєстрованою й відумерлою спадщиною не визнана. Подальша доля 36/100 частин у справі спільної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 не стосується прав, свобод чи інтересів позивача у справі, а тому він не мав права їх оспорювати.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
23 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 травня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц; від 01 вересня 2021 року у справі № 751/2231/19; від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17; від 04 серпня 2021 року у справі № 161/19560/18; від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18.