Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 285/2961/21
провадження № 61-1570св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Пилиповицька сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, у складі судді Сташків Т. Г.,
від 12 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
від 27 грудня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваних судових рішень
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, у якому просила визнати нікчемними та недійсними заповіти ОСОБА_4, а саме:
- заповіт на користь ОСОБА_3, посвідчений секретарем Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області
29 липня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 240;
- заповіт на користь ОСОБА_2, посвідчений секретарем Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області
05 серпня 2014 року, зареєстрований в реєстрі за № 25.
Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким залишити її позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257
ЦПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно розглянув спір по суті, оскільки у зв`язку з її повторною неявкою мав залишити позов без розгляду.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня
2022 року - без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для залишення позову без розгляду, про що просила позивач в апеляційній скарзі, відсутні, а право позивача на подання заяви про залишення позовної заяви без розгляду може бути реалізоване лише в суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати і залишити позов без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25 січня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові
від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/2859/18.
Крім того, вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості позивача в апеляційній скарзі викласти заяву про залишення позову без розгляду з підстав, передбачених статтею 257 ЦПК України, окрім пункту 5 частини першої цієї статті (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначає, що норми частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України носять імперативний характер та у випадку повторної неявки позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі, суд зобов`язаний залишити позов без розгляду.
Наголошує, що оскільки вона не подала заяву про розгляд справи за її відсутності, тому після повторної її неявки суд першої інстанції був зобов`язаний залишити позов без розгляду.
Вважає помилковими посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 552/2859/18, оскільки вона в апеляційній скарзі не зверталась із клопотаннями про залишення позову без розгляду, а лише вказувала на невиконання судом першої інстанції обов`язку щодо залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання заповітів нікчемними та недійсними.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 червня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалами Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 липня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 зобов`язано
КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоград-Волинського району Новоград-Волинської районної ради Житомирської області" надати усі наявні медичні картки (амбулаторні, стаціонарні) ОСОБА_4 та призначено по справі посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу, виконання якої доручено експертам Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров`я України. Витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 .
У липні 2022 року матеріали справи експертним закладом повернуті до суду без виконання ухвали про призначення експертизи, у зв`язку із відсутністю оплати позивачем витрат на проведення експертизи.
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 04 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В подальшому суд призначав судові засідання на 13 вересня 2022 року,
26 вересня 2022 року та 12 жовтня 2022 року, в які ОСОБА_1 не з`явилась. Про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
При цьому 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 подала суду заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 13 вересня 2022 року, посилаючись на неможливість прибути до суду у зв`язку із агресією росії проти України та проведенням активних бойових дій.
23 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала суду заяву про відкладення судового засідання, призначеного на 26 вересня 2022 року, посилаючись на неможливість прибути до суду у зв`язку з агресією росії проти України, проведенням активних бойових дій, неможливістю покинути своє робоче місце та захворювання на COVID-19.
Про причини своєї неявки в судове засідання 12 жовтня 2022 року
ОСОБА_1 суд не повідомила.
12 жовтня 2022 року у судовому засіданні Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області дійшов висновку, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи та ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ключовим питанням, яке постало перед Верховним Судом у розглядуваній справі є те, чи може, а якщо може, то за яких умов, суд першої інстанції розглянути справу по суті за відсутності позивача, який будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини своєї неявки та не подав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд по-перше вважає за необхідне звернути увагу на завдання та основні засади (принципи) цивільного судочинства.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи на власний розсуд право на звернення до суду за захистом, особа (позивач) самостійно визначає час такого звернення, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, особу (відповідача), яка має відповідати за її позовом тощо.
Разом із тим, ініціювавши розгляд цивільної справи в суді, позивач зобов`язаний добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки визначені законом або судом.
Так, принцип змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України), зокрема передбачає, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.