Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 759/17745/18
провадження № 61-13165св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2022 року у складі судді П`ятничук І. В., постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 402 909,00 грн, грошовий еквівалент яких в іноземній валюті (доларах США) на день укладення договору складав 15 700,00 доларів США, а останній зобов`язався повернути позику до 19 жовтня 2018 року.
Згідно з умовою пункту 4 договору позики в разі девальвації протягом строку дії договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язався повернути суму грошей у гривнях, еквівалентну 15 700,00 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України на день платежу.
Факт отримання позичальником грошових коштів у сумі 402 909,00 грн підтверджується пунктом 2 договору позики грошових коштів від 19 жовтня 2016 року.
На забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за договором позики грошових коштів від 19 жовтня 2016 року іпотекодавцем ОСОБА_3 за договором іпотеки земельної ділянки від 19 жовтня 2016 року була передана позивачу в іпотеку земельна ділянка, розташована в с. Халча Кагарлицького району Київської області, площею 0,2346 га, кадастровий номер 3222288601:01:365:0006, оціночною вартістю станом на 07 жовтня 2016 року 258 754,00 грн.
Зазначав, що у порушення умов договору позики відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 29 червня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 430 123,48 грн, що еквівалентно 15 700,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на вказаний день.
З урахуванням наведеного та остаточно уточнених позовних вимог від 29 червня 2021 року ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за договором позики грошових коштів від 19 жовтня 2016 року у розмірі 430 123,48 грн, що еквівалентно 15 700,00 доларів США за офіційним курсом НБУ, а також три проценти річних від простроченої суми за період з 20 жовтня 2018 року по 29 червня 2021 року, що складає 34 750,95 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 19 жовтня 2016 року в розмірі 430 123,48 грн, 3 % річних в розмірі 34 750,95 грн та судовий збір в розмірі 4 416,86 грн, а всього стягнуто 469 291,29 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що у зв`язку із невиконанням позичальником умов договору позики наявні підстави для задоволення позовних вимог та стягнення грошових коштів.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 756/11048/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суди не врахували, що грошові кошти за договором позики не були йому передані, позивач не довів передачу коштів.
Крім того, висновком судового експерта встановлено, що позивач не передавав жодних будь-яких грошових коштів за договором позики, проте вказаний висновок було проігноровано судами.
Також посилається на результати судової психологічної експертизи із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, проведеного судовим експертом Цивінською М. В., у яких вказано, що він не отримував від позивача будь-яких грошових коштів за договором позики від 19 жовтня 2016 року; позивач нав`язав йому борг у розмірі 15 700 доларів США.
Суди неправомірно зазначили, що судова експертиза набуває доказової сили лише в рамках призначеної судової експертизи, що є порушенням статті 102 ЦПК України.
Заявник, посилаючись положення статті 228 ЦК України, зазначає, що договір позики від 16 жовтня 2016 року порушує його конституційні права приватної власності.
Вказує, що апеляційний суд протиправно не зупинив провадження у справі на час проведення кримінального розслідування та подальшого кримінального провадження щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суді не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з умовами письмового договору позики від 19 жовтня 2016 року, з однієї сторони ОСОБА_1 - позикодавець і з іншої сторони ОСОБА_2 - позичальник, діючи вільно, свідомо й добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, не порушуючи прав третіх осіб, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених договором, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені з текстом договору, уклали цей договір про таке: позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти у сумі 402 909 (чотириста дві тисячі дев`ятсот дев`ять) гривень, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк до 19 жовтня 2018 року - пункт 1, 3 умов договору.
В разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошей у гривнях, еквівалентну 15 700,00 (п`ятнадцять тисяч сімсот) доларам США за офіційним курсом Національного банку України на день платежу, - пункт 4 умов договору.
Сторонами договору визначено, що грошові кошти, які є предметом цього договору, передані позикодавцем та одержані позичальником до підписання цього договору, про що свідчать підписи сторін на цьому договорі - пункт 2 договору.
Позика вважається повернутою в момент отримання грошової суми позикодавцем - пункт 6 умов договору.
Як передбачено пунктом 7 умов договору, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто, несплачену у строк суму основного боргу та пеню за кожний прострочений день в розмірі 0,2% від простроченої суми.
Згідно з пунктом 11 договору сторони визначили, що позикодавець зобов`язується після повного виконання позичальником зобов`язання за цим договором передати свій примірник договору позичальнику з відміткою про одержання грошей, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку позикодавець зобов`язаний видати позичальнику відповідно до вимог статті 545 ЦК України.
З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики від 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 як іпотекодавцем та ОСОБА_1 як іпотекодержателем 19 жовтня 2016 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_3 передала, а іпотекодержатель ОСОБА_1 прийняв в іпотеку нерухоме майно, що належить іпотекодавцю, а саме: земельну ділянку, розташовану в с. Халча Кагарлицького району Київської області, площею 0,2346 га, кадастровий номер 3222288601:01:365:0006, оціночною вартістю станом на 07 жовтня 2016 року 258 754,00 грн.
Договір іпотеки земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 578.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.