Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 237/1314/21
провадження № 61-2443 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах
та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2,
представник позивача - адвокат Богданов Роман Костянтинович,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року у складі судді Сенаторова В. А.
та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року
у складі колегії суддів: Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24 серпня 2014 року
в районі очисних споруд біля селища міського типу Новотроїцьке
(далі - смт Новотроїцьке) Волноваського району Донецької області її сина - ОСОБА_3, та невістку - ОСОБА_4, які є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було вбито внаслідок бойових дій - обстрілу та влучення вибухового предмету в транспортний засіб "Volkswagen", номерний знак НОМЕР_1 . Факт їхньої смерті підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть та лікарськими свідоцтвами про смерть.
24 серпня 2014 року слідчим управлінням Служби безпеки України
в Донецькій області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014051040000163 та розпочато досудове розслідування за вищевказаним фактом.
Позивач зазначала, що загибель ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сталася на території, підконтрольній українській владі. Проте, правоохоронні органи не забезпечили своєчасного та ефективного розслідування вказаної події.
Розпорядженням голови Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області від 20 листопада 2014 року № 302 встановлено опіку
над малолітнім ОСОБА_2, її онуком, його опікунами призначено ОСОБА_1 та ОСОБА_5, а розпорядженням від 15 червня 2018 року
№ 296 ОСОБА_2 встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій.
Вказувала, що Держава Україна протягом тривалого проміжку часу
не забезпечила належного розслідування по зазначеному факту смерті
її сина та невістки, встановленню винних осіб, не створила умов для захисту її порушених прав та прав онука, через що вони не мають можливості стягнути завдану їм моральну шкоду.
Посилалася на відповідні норми ЦК України, Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), Закону України "Про боротьбу з тероризмом" й зазначала, що відсутність відповідного спеціального закону, передбаченого статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом",
на підставі якого може стягуватися моральна шкода родичам загиблих осіб від терористичних актів, не може бути перешкодою для захисту її прав
та прав малолітнього ОСОБА_2 . Також посилалася на норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Неповнолітній ОСОБА_2 був свідком загибелі своїх батьків, йому необхідна тривала психологічна реабілітація, так як він зазнав травматичних змін унаслідок перенесеної трагедії, втрати обох батьків
у юному віці. Вказані події призвели до кардинальних негативних змін
у її житті та житті онука. Крім того, ОСОБА_2 отримав й тілесні ушкодження внаслідок зазначених подій. Тобто було порушено їхній фізичний та психологічний стан, матеріальне становище та соціальне функціонування.
Держава Україна не виконала своїх позитивних зобов`язань, не розробила спеціальний нормативно-правовий акт про надання допомоги
та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час конфлікту
та проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях. Грошової компенсації за завдану шкоду вони не отримали. Позивач указувала, що вона позбавлена ефективного засобу впливу
на законодавчий орган влади з приводу правового врегулювання питання відшкодування шкоди, завданої терористичним актом.
Вважала, що обраний нею спосіб судового захисту її прав та прав її онука
є ефективним та таким, що відновить їхні порушені права шляхом компенсації моральних страждань унаслідок втрати близьких людей
та невиконання Державою Україна своїх позитивних зобов`язань.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах
та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, просила суд:
- стягнути з Держави України на її користь моральну шкоду, завдану терористичним актом, що призвів до загибелі її сина та невістки,
а також невиконанням державою позитивних зобов`язань, у розмірі
1 000 000,00 грн;
- стягнути з Держави України на її користь в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду, завдану терористичним актом, що призвів до загибелі його батьків, а також невиконанням державою позитивних зобов`язань, у розмірі 2 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня
2021 року позов ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, задоволено частково.
Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 900 000,00 грн.
Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, грошову компенсацію
у розмірі 2 000 000,00 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, застосував норми Конституції України, ЦК України, КЦЗ України, БК України, законів України: "Про боротьбу
з тероризмом", "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях
у Донецькій та Луганській областях", "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", "Про Кабінет Міністрів України", відповідні укази Президента України, розпорядження Кабінету Міністрів України та інші нормативно-правові акти, а також прецедентну судову практику ЄСПЛ та положення Конвенції.
Районний суд застосував, у тому числі, статтю 19 Закону України
"Про боротьбу з тероризмом" (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин), за якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. На момент звернення до суду держава не прийняла відповідний спеціальний нормативно-правовий акт, як це передбачено вказаною нормою права, що свідчить про невиконання державою свого позитивного обов`язку, зокрема обов`язку нормативно врегулювати ці правові відносини, передбачити порядок надання компенсації за шкоду, завдану здоров`ю осіб, надання компенсації моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів під час проведення антитерористичної операції у Донецькій
та Луганській областях.
Районний суд указав, що відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті прав позивачки та її онука.
Оскільки у законодавстві України відсутні умови, необхідні для заяви
про майнові вимоги до держави і надання відповідного відшкодування, процедура його виплати, то у спірних правовідносинах з метою ефективного захисту порушеного права позивачки та її онука слід керуватися положеннями Конвенції.
Надавши відповідну правову оцінку поданим сторонам доказам, суд першої інстанції вказав про підтвердження факту терористичного акта біля
смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області на території проведення антитерористичної операції 24 серпня 2014 року, у день смерті
ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були громадянами України.
Указані обставини встановлено і в межах кримінального провадження
№ 12014051040000163, відомості про яке внесено до ЄРДР
за частиною третьою статті 258 КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини).
Разом із цим, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що Державою Україна вживалися термінові заходи централізованої евакуації мирного населення із вищевказаної зони під час обстрілу. Надзвичайною ситуацією ця подія компетентними органами державної влади не визнавалася, заходи, спрямовані на забезпечення безпеки та захисту цивільного населення
у зоні проведення антитерористичної операції, не вживалися,
що підтверджується також показаннями свідків.
Режим надзвичайної ситуації, зокрема в Донецькій області, з метою координації дій державних органів, спрямованих на забезпечення захисту населення, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту населення, було встановлено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня 2015 року № 47-р, тобто після подій, які призвели до загибелі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у серпні 2014 року.
Крім того, районний суд урахував, що станом на час розгляду
справи відсутні відомості про закінчення досудового розслідування
у кримінальному провадженні № 12014051040000163, позивачці не відомий перебіг досудового розслідування, слідство триває уже декілька років,
а в матеріалах справи відсутні докази того, що в указаному кримінальному провадженні виконано всі необхідні слідчі дії. Тобто відсутні відомості
про те, що держава провела об`єктивне та незалежне розслідування подій 24 серпня 2014 року. При цьому суд першої інстанції указав, що факт неефективності досудового розслідування та невиконання державою своїх обов`язків визнається представником відповідача.
Районний суд зазначив, що у спірних правовідносинах держава
не забезпечила й право, гарантоване статтею 2 Конвенції (право на життя).
З урахуванням указаних обставин та відповідних норм ЦК України, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдано моральні страждання, унаслідок смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив
із принципів розумності, виваженості та справедливості, врахував відсутність даних про будь-яку компенсаційну виплату з боку держави ОСОБА_1 за загибель її сина та невістки, ОСОБА_2 за загибель його батьків під час збройного конфлікту на території Держави України.
Районний суд уважав, що такі висновки узгоджуються з нормами міжнародного права й судовою практикою ЄСПЛ.
При цьому позивачем вірно зазначено відповідачів, а саме Державу Україну в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України відхилено.
Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня
2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду
про часткове задоволення позову ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього онука, оскільки такі відповідають фактичним обставинам спору та підтверджуються матеріалами справи.
Суд першої інстанції надав правильну оцінку поданим сторонам доказам, урахував статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом",
й погодився з тим, що шкода завдана позивачці та її онуку саме внаслідок терористичного акта.
Загибель ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сталася на підконтрольній українській владі території. Проте, режим надзвичайної ситуації на цій території встановлено пізніше, а кримінальне провадження по вказаному факту триває. Тобто держава не забезпечила ефективне розслідування вказаної події, порушила свої зобов`язання за статтею 2 Конвенції.
Районний суд вірно врахував відсутність спеціального закону, визначеного статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом",
для відшкодування відповідної шкоди, вказавши, що захист права позивачки та її онука у спірних правовідносинах забезпечується нормами
Конституції України та Конвенції.
Суд першої інстанції, врахувавши, у тому числі, відповідні норми ЦК України, засади розумності та справедливості, правильно визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з держави на користь позивачки та її онука, завданої терористичним актом, що призвів до загибелі сина позивачки та її невістки, батьків неповнолітнього ОСОБА_2 .
Апеляційний суд послався на судову практику ЄСПЛ, застосував ті самі норми національного законодавства та міжнародного права, що й суд першої інстанції.
Крім того, позивачем правильно визначено відповідача у справі, а саме державу, в особі відповідних органів державної влади.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2023 року, Кабінет Міністрів України просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указує те,
що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січня 2023 року Кабінет Міністрів України вперше звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України повернуто заявникові (провадження № 61-903ск23).
У лютому 2023 року Кабінет Міністрів України вдруге звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 11 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року касаційну скаргу Кабінету Міністрів України вдруге повернуто заявникові (провадження
№ 61-1691ск23).
У лютому 2023 року Кабінет Міністрів України втретє звернувся
до Верховного Суду з касаційною скаргою на вищевказані судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року визнано наведені Кабінетом Міністрів України підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без руху, запропоновано заявникові звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій навести підстави для його поновлення та надати докази на їх підтвердження. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк Кабінет Міністрів України надіслав матеріали
на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року клопотання Кабінету Міністрів України про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено Кабінету Міністрів України строк на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відзив представника ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, - адвоката Серафимовича Л. В., залишено без розгляду
та повернуто заявникові, так як до нього не надано доказів
на підтвердження повноважень адвоката представляти інтереси
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено
до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували судову практику Верховного Суду у даній категорії справ, так як у спірних правовідносинах держава вчиняла активні дії для виконання свого обов`язку
по забезпеченню і захисту прав людини. При цьому Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку російської федерації. Держава не може об`єктивно попередити всі терористичні акції країни-агресора.
Посилається на те, що держава в особі її уповноважених правоохоронних органів продовжує здійснювати розслідування злочину, яким завдано шкоду позивачці та її онукові. Рішення державних органів, які б свідчили
про необ`єктивність розслідування відсутні. Позивачем не доведено,
що Держава Україна знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань російської федерації очисних споруд біля
смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області і могла вжити, але не вжила заходів із попередження обстрілу, усунення ризиків
для життя родичів позивачки.
У спірних правовідносинах позивачем не доведено порушення державою
її позитивного обов`язку щодо гарантування права на життя. Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній території України не означають порушення Україною гарантій права на життя, передбачених статтею 2 Конвенції.
Суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки у цій частині.
При цьому суди послалися на прецедентну судову практику ЄСПЛ,
яка не є релевантною. Зроблені судами висновки по суті вирішення спору
не узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2,
що підтверджується копією свідоцтва про народження від 14 липня
1982 року серії НОМЕР_2 (а. с. 12).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва
про народження від 02 грудня 2014 року серії НОМЕР_3 (а. с. 13).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 02 вересня 2014 року
серії НОМЕР_4 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 20).
Згідно з копією свідоцтва про смерть від 02 вересня 2014 року
серії НОМЕР_5 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 21).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 під час артобстрілу, причина
смерті - масивна кровотеча, множинні осколкові поранення тулубу
з ушкодженням внутрішніх органів, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть від 25 серпня 2014 року № 100 (Д) (а. с. 19).
Відповідно до копії лікарського свідоцтва про смерть від 25 серпня
2014 року № 101 (Д) ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 під час артобстрілу, причина смерті - масивна кровотеча, множинні осколкові поранення тулубу з ушкодженням внутрішніх органів (а. с. 18).
За фактом смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3
в районі очисних споруд біля смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області в ході бойових дій та обстрілу правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12014051040000163 за частиною третьою статті 258
КК України (терористичний акт, що призвів до загибелі людини),
що підтверджується відповідним витягом з ЄРДР (а. с. 22-25).
Згідно з актом про пожежу від 25 серпня 2014 року в районі очисних споруд біля смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області 24 серпня 2014 року пожежею знищено транспортний засіб "Volkswagen T-2", номерний знак НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3 . У результаті пожежі отримали травми ОСОБА_2 та ОСОБА_6, загиблі - ОСОБА_3
та ОСОБА_4 . Ймовірна причина пожежі - влучення в автомобіль військового снаряду (а. с. 29).
Унаслідок вищевказаних подій ОСОБА_2 перебував на лікуванні
у Територіальному медичному об`єднанні здоров`я дитини та жінки
у місті Маріуполі Донецької області з 24 серпня 2014 року по 01 вересня 2014 року (а. с. 30).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року
№ 1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області належить до населених пунктів,
в яких здійснювалася антитерористична операція.
Загибель ОСОБА_3 та ОСОБА_4 24 серпня 2014 року сталася
на території підконтрольній українській владі.
Режим надзвичайної ситуації в Донецькій та Луганській областях встановлено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 січня
2015 року № 47-р.
У кримінальному провадженні № 12014051040000163 було проведено судово-медичну експертизу, якою встановлено, що тілесні ушкодження,
які були виявлені у ОСОБА_2 при огляді та при зверненні по медичну допомогу, могли утворитися в результаті двадцяти травматичних дій осколків вогнепальних снарядів (снаряда) в результаті їх (його) вибуху,
і по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. Указане встановлено з висновку експерта від 01 листопада 2018 року № 832
(а. с. 26-28).
Вирок у вказаному кримінальному провадженні відсутній.
Розпорядженням голови Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області від 20 листопада 2014 року № 302, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 призначено опікунами над малолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 15).
Розпорядженням голови Мар`їнської районної державної адміністрації Донецької області від 15 червня 2018 року № 296 ОСОБА_2 встановлено статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій
та збройних конфліктів (а. с. 33).
ОСОБА_1 залучено до кримінального провадження
№ 12014051040000163 в якості законного представника потерпілого - ОСОБА_2, що підтверджується копією постанови слідчого про заміну представника потерпілого від 20 грудня 2019 року (а. с. 31-32).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Щодо права ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, на відшкодування державою моральної шкоди, заподіяної загибеллю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 унаслідок терористичного акта, на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу
з тероризмом"
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав
та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав
та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку
з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України). Якщо інше
не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23
ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується
її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим),
а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга
статті 1168 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими
за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177
ЦК України передбачають відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно
з частиною першою статті 1207 цього Кодексу у редакції, чинній до 03 липня 2020 року, шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я
або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною
(пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня
2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).
Відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Проаналізувавши положення статті 1177 ЦК України у редакції, чинній
до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13, поданими потерпілими, яким держава
не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, ЄСПЛ зазначив, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені,
та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування.
ЄСПЛ зазначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення в Україні ніколи не було безумовним.
Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги
для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони
не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання
будь-яких конкретних сум від держави.
З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року
у справі "Петльований проти України" (Petlyovanyy v. Ukraine), заява
№ 54904/08 і від 16 грудня 2014 року у справі "Золотюк проти України" (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13).
Частина перша статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачає спеціальне правило, згідно з яким відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду,
в порядку, встановленому законом.
Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству
або установі (частина друга статті 19 Закону України "Про боротьбу
з тероризмом").
З огляду на зміст вказаних приписів Закону України "Про боротьбу