Постанова
Іменем України
23 травня 2023 року
м. Київ
справа № 759/16652/20
провадження № 61-4037св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану адвокатом Хасіном Ігорем Борисовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в складі колегії суддів Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування збитків.
Позов мотивувала тим, що є спадкоємцем за законом першої черги (донькою) ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1/5 часткою в спадщині. Після прийняття спадщини у квітні 2020 року позивачка випадково дізналася, що між її батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу від 01 жовтня 2013 року, за умовами якого ОСОБА_2 за згодою свого чоловіка ОСОБА_3 взяла на себе обов`язок укласти зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Компанії "Форкис БГ ЕООД" та передати йому у власність частку, яка відповідає 100% статутного капіталу в зазначеній компанії.
Вказувала, що основний договір у визначений сторонами строк укладено не було. У пункті 4.2. попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань згідно цього договору вона має повернути покупцю грошове забезпечення в розмірі 4 000 грн, а також додатково сплатити ОСОБА_4 суму в розмірі 76 563 347 грн, що є еквівалентом 7 000 000 євро за курсом НБУ на дату підписання попереднього договору.
Позивачка вважає, що як спадкоємець та правонаступник померлого ОСОБА_4 з 1/5 часткою у всій спадщині вона має право на отримання 1/5 частини передбаченої попереднім договором суми забезпечення та компенсації збитків за неукладення основного договору купівлі-продажу.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів кошти в сумі 46 253 440 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року в складі судді Мазура Ю. Ю. позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках на користь ОСОБА_1 в якості повернення частини грошового забезпечення за попереднім договором у розмірі 800 грн та збитків в сумі 46 252 640 грн, а всього 46 253 440 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання. припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, зокрема, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії. Встановивши, що основний договір у встановлений попереднім договором строк укладено не було, суд констатував, що ОСОБА_4 до своєї смерті не відмовлявся від права вимоги суми, передбаченої в пункті 4.2 попереднього договору, а тому така сума підлягає стягненню на користь його спадкоємців як збитки, завдані ОСОБА_4 відповідачкою внаслідок невиконання відповідачкою своїх обов`язків за попереднім договором.
Суд урахував, що відшкодування вказаної суми було покладено лише на одну сторону попереднього договору, яка з цим погодилася, з чого суд зробив висновок, що в разі, якщо ОСОБА_4 не отримає у власність частку в статутному капіталі Компанії "Форкис БГ ЕООД", яка відповідає 100% статутного капіталу, він отримає відшкодування в розмірі, еквівалентному 7 000 000 євро, і особою, винною у заподіянні цих збитків, є саме ОСОБА_2, яка зобов`язана їх безумовно відшкодувати.
Суд критично оцінив доводи відповідачів про те, що передбачена пунктом 4.2 попереднього договору сума є неустойкою, оскільки вказана сума не обчислена у відсотках і не є співрозмірною з вартістю частки в статутному капіталі, визначеної попереднім договором.
Суд зазначив, що відповідачами не спростовано доводи позивача про те, що, укладаючи попередній договір саме на таких умовах та передбачаючи таку значну суму відшкодування у разі неукладення основного договору, сторони приховували тим самим свої дійсні наміри щодо частки та мали на увазі, що частка фактично є власністю ОСОБА_4, а ОСОБА_2 є її тимчасовим номінальним власником і має її повернути ОСОБА_4, а в разі неповернення зобов`язана компенсувати реальну вартість компанії "Форкис БГ ЕООД" та неотримані ОСОБА_4 доходи, які сторони сумарно оцінили у еквівалент 7 000 000 євро.
Суд відхилив доводи відповідачів про сплив позовної давності, оскільки право на звернення до суду виникло у позивачки лише після отримання свідоцтва про право на спадщину, тобто, 27 квітня 2020 року.
Оскільки сторони попереднього договору визначили валютний еквівалент суми відшкодування, то за висновком суду сума підлягає стягненню в національній валюті України за офіційним курсом НБУ гривні до євро.
Дійшовши висновку про доцільність солідарного стягнення коштів з відповідачів, суд зазначив, що станом на дату укладення попереднього договору відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, а частка, яка мала бути продана за основним договором ОСОБА_4, перебувала у спільній сумісній власності подружжя. При цьому ОСОБА_3 дав письмову й нотаріально засвідчену згоду на укладення попереднього договору та на відчуження частки, тому є солідарним боржником за попереднім договором.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто через 3,5 роки з моменту спливу встановленої попереднім договором дати, до якої сторони зобов`язалися укласти основний договір. Враховуючи правову структуру відповідальності за попереднім договором та умови, передбачені розділом 4 попереднього договору, колегія суддів зазначила, що відповідальність ОСОБА_2 виникає лише за умови порушення нею своїх зобов`язань та неукладення основного договору саме з її вини. У разі, коли основний договір не буде укладено з вини ОСОБА_4, передбачена попереднім договором відповідальність виникає вже у нього.
Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначила, що питання про те, з чиєї вини не було укладено основний договір, є основоположним для вирішення питання, на кого саме мають бути покладені передбачені для такого випадку попереднім договором санкції. Побудувавши свої позовні вимоги на твердженні, що основний договір не було укладено саме з вини ОСОБА_2, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження такої тези.
Апеляційний суд також прийняв до уваги, що ОСОБА_4 за життя не звертався до ОСОБА_2 з приводу невиконання нею попереднього договору.
Колегія суддів не погодилася з доводами позивачки про те, що передбачена попереднім договором сума в розмірі 7 000 000 євро є збитками, що були завдані спадкодавцю у договірному зобов`язанні, а тому право вимоги такої суми може бути успадковане спадкоємцем. Суд зазначив, що вказана сума не може трактуватися як збитки сторони, а за своєю суттю є санкцією за невиконання договірного зобов`язання, яка відповідно до статті 1230 ЦК України може бути успадкована виключно за умови присудження її судом за життя спадкодавця.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду,вякій просить її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що єдиною особою, яка може бути винною в неукладенні основного договору, є ОСОБА_2 як продавець, яка повинна ініціювати оферту з продажу частки в статутному капіталі, а ОСОБА_4 вже мав реагувати на таку оферту: акцептувати або відхиляти її. Вказує, що договором передбачена різна відповідальність для покупця (внаслідок безпідставної відмови від укладення договору) та продавця (внаслідок невиконання зобов`язань за договором, зокрема в частині ініціювання його укладення). Зазначає, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи позивачки про те, що укладаючи попередній договір саме на таких умовах та передбачаючи таку значну суму відшкодування у разі неукладення основного договору, сторони приховували тим самим свої дійсні наміри щодо частки та мали на увазі, що частка фактично є власністю ОСОБА_4, а ОСОБА_2 є її тимчасовим номінальним власником і має її повернути ОСОБА_4, а в разі неповернення зобов`язана компенсувати реальну вартість компанії "Форкис БГ ЕООД", витрати, понесені ОСОБА_4 на діяльність компанії та неотримані ним доходи, які сторони сумарно оцінили у еквіваленті 7 000 000 євро. Вказує, що сторони попереднього договору визначили розмір збитків у твердій грошовій сумі, що не суперечить чинному на момент його укладення законодавству. При цьому визначення твердої грошової суми в пункті 4.2 попереднього договору свідчить про помилковий висновок апеляційного суду про те, що така сума є санкціями (неустойкою) за неукладення основного договору. Наполягає на тому, що право на відшкодування збитків переходить до спадкоємців незалежно від того, чи були ці суми присуджені судом за життя спадкодавця. Вказує, що про застосування позовної давності відповідачі в суді першої інстанції не заявляли. Посилалася також на те, що апеляційний суд проігнорував бажання позивачки бути особисто присутньою в судовому засіданні.
У травні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, у якому відповідачка просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення. Вказує також, що в постановах Верховного Суду, про незастосування яких у касаційній скарзі зазначає позивачка, встановлені інші фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, ніж у справі, яка переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано з районного суду матеріали справи.
У квітні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Антоненко Н. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктами 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційний суд при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, від 01 червня 2021 року в справі № 910/12876/19, від 13 травня 2021 року в справі № 910/3987/20, від 30 березня 2021 року в справі № 908/2261/17, від 29 січня 2020 року в справі № 903/154/19 та від 06 червня 2018 року в справі № 910/19473/17.
Крім того, в касаційній скарзі міститься посилання на неналежне повідомлення апеляційним судом позивачки про дату, час і місце розгляду справи, а також безпідставне відхилення судом клопотання позивачки про відкладення розгляду справи в зв`язку з її бажанням бути особисто присутньою в судовому засіданні, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 5 частини першої статті й пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 є спадкоємицею за законом першої черги (донькою) ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Частка позивачки в спадщині становить 1/5.
27 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4
21 жовтня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 взяла на себе обов`язок укласти зі ОСОБА_4 договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Компанії "Форкис БГ ЕООД", зареєстрованої згідно законодавства Республіки Болгарія, за яким передати йому у власність частку в зазначеній компанії, яка відповідає 100% статутного капіталу, за визначеною попереднім договором ціною.
Згідно з пунктом 1.1 попереднього договору основний договір купівлі-продажу частки мав бути укладений до 10 жовтня 2015 року.
У пункті 4.2 попереднього договору передбачено, що у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань згідно цього договору грошове забезпечення в розмірі 4 000 грн підлягає поверненню нею у повному обсязі. При цьому вона також додатково виплачує ОСОБА_4 суму у розмірі 76 563 347 грн, що є еквівалентом 7 000 000 євро за курсом НБУ на дату підписання попереднього договору.
В пункті 5.3 попереднього договору міститься твердження ОСОБА_2 про те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, а частка належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 надана нотаріально посвідчена згода на укладення попереднього договору та на продаж частки.
Позиція Верховного Суду
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".